Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

Нічна тиша, що огортала занедбане депо, змінилася звуками сирен. Затримання Марії Олексіївни Олексійчук пройшло без подальших ексцесів. Вона, усвідомивши безвихідь свого становища, більше не чинила опору. На її обличчі, ще кілька хвилин тому спотвореному люттю, тепер застигли відчай та приреченість. Соловей та Петренко передали її патрульним, а самі зосередилися на збиранні останніх доказів – документів, які Марія Олексіївна намагалася спалити. Більша частина їхнього вмісту, на щастя, була врятована.

Повернувшись до поліцейського відділу, Соловей почувався виснаженим, але його сіро-блакитні очі горіли від задоволення. Він знав, що вони розкрили не просто вбивство, а цілу главу прихованої історії.

У кабінеті для допитів, Марія Олексіївна спочатку трималася замкнуто, намагаючись все заперечувати. Вона була розумною, вихованою жінкою, яка звикла до впливу та поваги. Проте Соловей, використовуючи свою тактику, повільно, але впевнено руйнував її захист. Він пред'явив їй мікрофільм, розшифровані фрагменти, докази її фінансових махінацій, зібрані Петренком, і, нарешті, згадав про її візит до бібліотеки.

Під тиском неспростовних доказів та холодної, невблаганної логіки Солов'я, Марія Олексіївна зламалася. Її голос тремтів, коли вона почала зізнаватися.

— Так… так, це я, — прошепотіла вона, дивлячись у стіл. — Владислав Миколайович… він був надто близький.

Вона розповіла, як дізналася, що архіваріус Коваленко справді знайшов компрометуючі матеріали, що стосувалися її діда, Іллі Івановича Олексійчука, та його участі у масштабній схемі розкрадання культурних цінностей та виведення грошей за кордон під час і після війни. Вона, як історик, сама досліджувала історію своєї родини, але не для викриття, а для того, щоб приховати ці темні сторінки. Вона планувала написати книгу, яка б "відбілила" репутацію діда, представляючи його як патріота, який рятував цінності, а не розкрадав їх.

— Він збирався оприлюднити це, — голос Марії Олексіївни став вищим. — Він сказав, що це його науковий обов'язок. Я просила його, благала! Казала, що це зруйнує всю нашу родину, все, що ми побудували! Але він був непохитним.

Вона розповіла, як у той фатальний вечір вона зустрілася з Коваленком у бібліотеці. Вона намагалася переконати його, пропонувала гроші. Але він відмовився. У розпачі, під час сварки, вона схопила важкий прес, що лежав на столі архіваріуса, і вдарила його по голові. Це був відчайдушний, ірраціональний вчинок. Вона забрала папку з оригіналами документів, думаючи, що знищила всі докази. Але не знала про мікрофільм.

Розкрилася вся схема та її наслідки. Зізнання Марії Олексіївни підтвердило, що величезні статки, якими володіли деякі з впливових родин Києва, дійсно мали свої коріння в мародерстві та корупції повоєнних років. Її слова доповнювали документи з мікрофільму, фінансові звіти Петренка, і розшифрований текст професора Гнатенка. Вона була лише виконавцем, але замовником її діянь була прагнення зберегти сімейну таємницю і, можливо, примножити нечесно нажиті багатства.

Наступного дня полковник Олександр Олексійович Захарченко викликав до себе Солов'я та Петренка. Він сидів за своїм столом, на його обличчі було помітно полегшення.

— Я хочу привітати вас, Сергію Петровичу, Іване Ігоровичу, — сказав Захарченко, його голос був сповнений поваги. — Ви зробили неймовірну роботу. Ця справа… це не просто вбивство. Це розкриття десятиліть брехні.

Він підняв келих з водою.

— За блискуче розслідування! За те, що не відступили, попри всі труднощі.

Соловей кивнув, його обличчя, з гострими вилицями, було спокійним.

— Дякую, Олександре Олексійовичу. Це була командна робота.

— Іване Ігоровичу, ваша робота з фінансовими потоками була вирішальною. Ви перспективний детектив, — додав полковник, звертаючись до Петренка.

Лейтенант, обличчя якого сяяло від гордості, подякував.

Наслідки цієї справи були значними. Справа була передана до суду. Зізнання Марії Олексіївни та зібрані докази були достатніми для винесення вироку. Це також призвело до розслідування фінансової діяльності інших нащадків, згаданих у списках Коваленка. Репутація деяких родин була зруйнована. ЗМІ вибухнули сенсаційними заголовками, розкриваючи давні злочини та їхні зв'язки з сучасним впливом. Хоча деякі з них намагалися відбитися, правда виходила назовні. Справедливість, хоч і через десятиліття, була відновлена.

Увечері, повернувшись до своєї квартири на Подолі, Соловей почувався виснаженим. Тиск, що висів над ним протягом цього тижня, нарешті спав. Він роздягнувся, одягнув домашній одяг і пішов на кухню, щоб заварити собі гарячу каву.

Він сів біля вікна, дивлячись на нічний Київ. Місто жило своїм життям, його вогні мерехтіли в темряві, наче розсипані діаманти. Він розмірковував про тягар минулого і про те, як воно впливає на сьогодення. Скільки ще таких таємниць ховається в архівах, у сімейних історіях, чекаючи свого часу, щоб вийти на світло? Скільки ще людей готові вбивати, щоб зберегти свої скелети у шафах?

Він відчув втому, але водночас і глибоке задоволення від виконаної роботи. Він виконав свій обов'язок, викрив злочинця і відновив справедливість. Це було те, заради чого він жив.

Його погляд зупинився на телефоні. Він згадав нічний дзвінок батькам. Він взяв слухавку і набрав знайомий номер.