BooksUkraine.com » Детективи » Втікач із Бригідок 📚 - Українською

Читати книгу - "Втікач із Бригідок"

145
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Втікач із Бригідок" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 63
Перейти на сторінку:
потилиця опинилася точно під його здійнятою догори правицею, різко опустив, рубонув, сильно вдаривши по ній руків’ям револьвера й розбиваючи, здираючи клаптик шкіри, пускаючи кров.

Від болю Кошовому потемніло в очах, забігали веселкові цятки. Утративши враз рівновагу, він полетів униз, ледве встигнувши виставити перед собою руку. Та все одно не втримався, стукнувся ліктем, припечатав лобом підлогу. Удар вийшов несподівано сильним, з очей сипонули іскри — отут пригадалася кімната для допитів у Косому капонірі й культурний допіру жандарм із засуканими рукавами.

Спалах.

— Встати! Встати! — чулося над головою крізь шум, і водночас десь далеко, коридором, стукали підбиті чоботи.

Клим чекав нового удару.

Не було.

— Вставай! — Захар сіпнув його за комір пальта. — Підйом, ну!

Хитаючись, Кошовий звівся на рівні, відчуваючи, як сильно, немилосердно сіпається віко. Торкатися не хотів, так і вкляк, дивлячись перед собою. А ззовні в замок уже вставляли ключ, брязкіт, два повороти — двері розчахнулися.

У проймі завмерло відразу кілька наглядачів, разом із ними — рябий, його знайомий. Вони затулили собою вихід у коридор й споглядали не бачене раніше видовище. Їхніх лиць Клим не розрізняв. Усі були на одне.

— Що тут… — почулося з того боку, та Ладний, за знайомою вже Кошовому звичкою, не дав нікому договорити, наказавши голосно й дзвінко:

— Адвокат — заручник! Я вб’ю його, якщо не дасте мені вийти звідси!

Клим відчув, як ззаду в пошкоджену потилицю спирається цівка.

— Скажи їм щось! — це вже до нього.

— Він застрелить мене! — підтвердив Кошовий, і, на відміну від стрільця, додав істеричного переляку в голосі, хоч ніколи за критичних обставин не дозволяв собі скочуватися до такого. — Пропустіть нас, він божевільний!

— Я не божевільний! — рявкнув Ладний, але тут же заперечив сам собі: — Так, я божевільний! Я не хочу бути тут! Пропустіть нас обох, і адвокат лишиться жити!

— Дайте пройти! Не затримуйте! — вторив йому Клим, розуміючи — підігрує втікачеві, хоч зовсім не мав наміру так робити.

І разом із тим дещиця раціонального все ж зберігалася.

Інша, менша, навіть дуже крихітна його частинка підказувала відповідь, пояснюючи все, що тут відбувалося.

Так мало бути.

Ладний від самого початку планував утечу. Зухвалу й неймовірну — але саме така й пасує справжньому, істино народному героєві. Дізнавшись про пригоду, люди не засудять стрільця, або як засудять — то згодом, коли спаде перша хвиля захоплення його безумним, позбавленим елементарної логіки й здорового глузду, проте — гідним справжнього вояка вчинком.

Далі в голові стукнуло: сам-один Захар Ладний не зміг би цього прокрутити.

Отже…

— Йди вперед! — різким вигуком обірвав хід думок свого заручника втікач.

І Кошовий пішов.

Бо наглядачі повільно розступилися перед ним.

В’язні нічого не могли бачити, лиш напевне чули гармидер.

Та мали тваринну чуйку, не інакше. Нічим іншим Клим не пояснював дружний грюкіт у двері по всій довжині тюремного коридору. Лункий барабанний дріб зустрів, щойно Ладний виштовхав його з камери.

Рухатися Кошовому було незручно. Стрілець перехопив лівою рукою його горло, затиснувши в замок, а дуло затиснутого в правиці револьвера притис до скроні. Це заважало заручникові дивитися прямо, і Клим бачив над собою склепіння колишнього монастиря. Час від часу Захар копав його коліном нижче спини, підганяючи, й Кошовий незграбно перебирав ногами, просуваючись далі. До всього, Ладний майже відразу розвернувся боком, аби не відкривати спину, й тепер сунув боком, прикритий ззаду стіною, а спереду — живим щитом. Тож Климові довелося перейти в такт січовику на приставний крок.

Наглядачі щось кричали, та розібрати було важкувато. З їхніми вигуками змішувалися крики в’язнів, які, своєю чергою, забивалися чим далі, тим гучнішим грюканням. Хтось уже для більшого ефекту лупив зсередини мисками й кухлями — Кошовий зрозумів це по звуках. Накази припинити негайно ніхто не думав виконувати, більше того — всякий раз відповіддю на подібну вимогу ставали сильніші удари. Що кричали з камер, Клим так само не міг до пуття розібрати.

Та все ж розумів: вони підбадьорюють утікача.

Коли так, його заручник не має серед мешканців Бригідок ані співчуття, ані підтримки. Тут вважають: Ладний усе робить правильно. Сам Захар теж щиро вірив у це, і Кошовий уже втратив надію переконати його.

Не лише надію — нагоду. Всі шанси поговорити й обговорити ситуацію здиміли, щойно він отримав револьвером по голові. Зараз, коли горлянка притиснута лещатами, Клим навіть при всьому бажанні не міг продовжити зі своїм несподіваним клієнтом переговори. Й навряд стрілець уже вважає його своїм помічником. Судячи з револьвера під нарами, не сприймав Клима серйозно від самого початку.

Герой війни мав план і ось тепер втілював його.

Успішно.

— Дайте пройти! Пропустіть! — волав Захар у нього над вухом, і від кожного такого вигуку Кошовий морщився, бо дзвеніло. — Я вб’ю його! Я стріляю, чуєте!

Доводячи серйозність намірів, Ладний знову пальнув у повітря. Згори сипнули вапняні крихти, кілька порошинок залетіло в око, Клим спробував забрати, й почув уже на свою адресу:

— Ти! Руки геть! Іди вперед!

— Та я… — прохрипів Кошовий, але за знайомою вже звичкою стрілець не дав договорити, копнув під зад, вимагаючи таким чином замовкнути.

Постріл у камерах зустріли радісно. Почулися оплески, мов у театрі, потому у двері загаратали з іще більшою силою. А втікач і заручник тим часом наблизилися до кінця коридору й завернули до виходу.

Тут Ладний зупинився. Клим нічого не встиг зрозуміти, як стрілець сильніше притиснув цівку до його скроні, знову дряпаючи шкіру, й рявкнув:

— Геть із дороги!

З чого Кошовий здогадався — на заваді стала серйозна перешкода. Відповідь не забарилася:

— Пане Кошовий, тут директор тюрми Йоганн Герцог! Чуєте мене?

— Та-ак, — прохрипів Клим, за що знову отримав копняка й короткий наказ:

— Мовчати!

— Пане Ладний, ми хочемо переговорів! — вів далі Герцог. — Назвіть ваші претензії, і ми розглянемо…

— В дупу! — не дав договорити Захар. — Отуди ви можете покласти всі скарги, мої та інших катованих патріотів! Тут порушуються закони! Тут тримають невинних людей!

— Але всі чекають суду! — підніс голос директор. — Вас як героя війни хотіли випустити під домашній арешт. Маю вже таке клопотання, і хоч не вирішую нічого, проте…

— До дідька! — знову гаркнув Ладний. — Я сам усе вирішив! Пропустіть мене, інакше я застрелю цього адвоката!

— Що вам зробив не так особисто пан Кошовий?

— Він служить вам! Такі, як

1 ... 15 16 17 ... 63
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікач із Бригідок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Втікач із Бригідок"