Читати книгу - "Фундація"

Члени Ради захвилювалися, Піренн з переляку відкрив рота.

— А що не так? — наполегливо запитав Гардін. — Я розумію, що це було грубим порушенням гостинності і справжні джентльмени так не роблять. Крім того, якби його світлість спіймав мене на цьому, це могло б призвести до неприємностей; але цього не сталося і я маю запис, ось і все. Я взяв цей запис, зробив з нього копію й надіслав Голку на аналіз.

— І де ж аналіз? — спитав Ландін Краст.

— А оце, — відповів Гардін, — дуже цікава річ. Цей аналіз був найважчим з усіх трьох за всіма пунктами. Коли Голку після двох днів безперервної роботи вдалося ліквідувати всі неясні й безглузді висловлювання, марні зауваження, — він виявив, що більше нічого не залишилося. Усе зникло. Лорд Дорвін, джентльмени, протягом п’яти днів обговорення не сказав нічого важливого, і зробив це так, що ви цього й не помітили. Отакі гарантії ви маєте від своєї дорогоцінної Імперії.

Навіть якби Гардін поставив на стіл діючу бомбу з отруйними газами, це не справило б такого ефекту, як його остання фраза. Утрачаючи терпіння, він чекав, доки всі вгамуються.

— Отже, — підвів він підсумок, — надіславши погрози — а це були саме вони — стосовно дій Імперії щодо Анакреона, ви просто роздратували монарха, який розумів ситуацію краще. Природно, що його самолюбство вимагатиме негайної реакції, і ультиматум є результатом цієї поведінки, що й підводить мене до того, про що я казав спочатку. У нас залишився один тиждень — що робитимемо?

— Здається, — сказав Сатт, — у нас немає іншого вибору, крім як дозволити Анакреону заснувати на Термінусі військові бази.

— Тут я з вами згоден, — відповів Гардін, — але як нам зробити так, щоб випхати їх звідси за першої-ліпшої нагоди?

У Йета Фулгема засмикалися вуса.

— Звучить так, ніби ви вирішили, що проти них мусить бути застосоване насильство.

— Насильство, — прозвучала різка відповідь, — це останній притулок некомпетентності. Але я точно не збираюся розстилати перед ними килимову доріжку й витирати пилюку з найкращих меблів, щоб їм було зручніше.

— Мені однаково не подобається те, як ви це висловили, — наполягав Фулгем. — Це небезпечна позиція; ще більш небезпечною вона є через те, що, як ми помітили, останнім часом значна частина населення, здається, готова саме так реагувати на ваші пропозиції. Можу також сказати вам, мере Гардін, що Рада не настільки сліпа, щоб не бачити ваших нещодавніх заходів.

Він зробив паузу, у залі панувала абсолютна згода. Гардін знизав плечима.

Фулгем продовжував:

— Якщо ви втягнете місто в насильство, це буде детально розроблене самогубство — і ми не маємо намірів дозволити вам це зробити. Наша політика базується лише на одному кардинальному принципі — підготовці Енциклопедії. Що б ми не вирішили робити або не робити, це рішення буде прийнято лише для того, щоб зберегти Енциклопедію в безпеці.

— Отже, — сказав Гардін, — ви дійшли висновку, що потрібно й далі продовжувати активну кампанію з байдикування.

Піренн з гіркотою сказав:

— Ви самі продемонстрували нам, що Імперія не зможе нам допомогти, хоча як і чому так може бути, я не розумію. Якщо компроміс необхідний…

Гардін почувався так, ніби він у страшному сні несеться на максимальній швидкості в порожнечу.

— Тут не може бути ніякого компромісу! Невже ви не розумієте, що ця дурна балаканина про військові бази — це повна маячня! О’Родрік уже розповів нам, що потім зробить Анакреон з нашою планетою, — це буде пряма анексія та запровадження власної феодальної системи поміщицьких маєтків і селянсько-аристократичної економіки. Залишки нашого блефу щодо ядерної енергетики можуть змусити їх діяти повільніше, але вони все одно діятимуть.

Він обурено підвівся, інші підвелися разом з ним — за винятком Джорда Фари.

А потім Джорд Фара заговорив:

— Сядьте всі, будь ласка. Гадаю, ми зайшли досить далеко. Ну, не треба, мере Гардін, дивитися на мене з такою люттю; ніхто з нас не вчинив державної зради.

— Вам доведеться мене в цьому переконати!

Фара м’яко усміхнувся.

— Ви ж розумієте, що не це маєте на увазі. Гардіне, дозвольте мені сказати!

Його маленькі проникливі очі були наполовину заплющені, а на гладенькому й широкому підборідді виблискували краплі поту.

— Здається, немає сенсу приховувати, що Рада дійшла висновку, що справжнє розв’язання анакреонської проблеми залежить від того, що ми дізнаємося, коли за шість днів відчиниться Сховище.

— Оце і є ваша участь у справі?

— Так.

— Ми нічого не робимо, правильно, крім того, що тихо й безтурботно чекаємо, свято вірячи у deus ex machina[3], який вискочить зі Сховища?

— Якщо прибрати вашу емоційну фразеологію, то так, у цьому й полягає ідея.

— Який незграбний ескапізм! Справді, докторе Фара, якою ж дурістю відгонить від геніїв. І менший розум був би не в змозі до такого додуматися.

Фара поблажливо посміхнувся.

— Ваша схильність до епіграм, Гардіне, дотепна, але недоречна. Якщо по суті, я думаю, ви пам’ятаєте мої аргументи щодо Сховища, які я виклав близько трьох тижнів тому.

— Так, пам’ятаю. Я не заперечую, що це була аж ніяк не дурна ідея лише з точки зору дедуктивної логіки. Ви сказали — зупиніть мене, якщо я помиляюся, — що Гарі Селдон був найвидатнішим психологом у Системі; а отже, міг передбачити важку й незручну ситуацію, у якій ми знаходимося; а отже, створив Сховище як спосіб підказати нам вихід з неї.

— Ви вловили суть ідеї.

— Отже, вас не здивує, що я чимало думав над цим питанням останні тижні?

— Дуже приємно це чути. І які результати?

— У результаті дедукція вивела мене на певні недоліки. Знову ж таки, усе, що було потрібно для цього, — це трохи здорового глузду.

— Наприклад?

— Наприклад, якщо він передбачав безлад на Анакреоні, то чому не помістив нас на якійсь планеті ближче до галактичних центрів? Добре відомо, що Селдон маніпулював членами Комісії на Тренторі, коли вони віддали наказ створити Фундацію на Термінусі. Але чому він це зробив? Навіщо взагалі було розміщувати нас тут, якщо він міг бачити заздалегідь руйнування комунікацій, нашу ізоляцію від Галактики, загрози від наших сусідів — і нашу безпорадність через відсутність металів на Термінусі? Ось що найголовніше! Або, якщо він передбачав усе це, чому не попередив перших поселенців заздалегідь, щоб вони могли підготуватися, а не чекати його допомоги, стоячи однією ногою над урвищем?

І не забувайте ось