Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І, оказуєцця, у такій ситуації, в яку я попала, було шось моторошно-возбудітєльне!
Пока я собі так мірковала, танцітутка підійшла до нашої кроваті, сіла верхи (правда, на одіяло) на мого Осрісіса, вперлася руками в подушку і стала до нього шось шептать. Її маленькі цицьки повисли над самою його мордою, і при тому вона ше й вспівала гладити його рукою по нозі.
Ох, шо я почуствовала! Я почуствовала таке, як ніколи і ні з ким, даже з Брігадіром! Я почула тривогу пополам з желанієм. І так воно переплелося, шо ніззя було точно сказать, як називаєцця це нове відчуття. Такого я ніколи ше не переживала.
Я стала робить таке, чого нікада не зробила б у нормальній жисті. Мені сильно захотілося дотронуцця до маленьких цицьок, шо провисли, вроді ластів’їні гнізда! І я не вдержалася від соблазна. Я до них таки дотронулась — вони були холодні й гладенькі-гладенькі.
Коли я це зробила, то Осрісіс застогнав, неначе я дотронулася до його страусячих яєць. І тут я пойняла, шо сьогодні в нашій любовній ігрі нас буде троє. І ше пойняла, шо Осрісіс спеціательно пригласив танцітутку, шоб возбудить і мене, і себе.
Я пролізла рукою під одіяло і ощутила напряжонне тіло мого партньора. Воно притягало мене, як магніт, і я вже не могла противицця своєму желанію.
— О, мій царю! — простогнала я.
— О, моя царице! — відповів він мені.
Танцітутка злізла з Осрісіса, вроді пойнявши, що тепер я хочу його осідлати, тіки тепер по-настоящому.
І я осідлала його, як скіхського коня, обхопивши міцними підгуляївськими ногами його круп, цицьки мої зависли над його пикою, тіко не ластів’їними гніздами, а виноградними гронами. Канєшно, для мого Осрісіса-Брігадіра виноград був більш з’їдобним, ніж ластів’їні гнізда, тож він присмоктався до нижньої виноградинки, намагаючись висмоктати через неї увесь сік з цілого грона.
А танцітутка не йшла, а була рядом, і даже не мішала нам, а навборіт, помагала. Вона гладила нас обох — мене по спині, а його по литках.
Я припідняла свою сраку, аби не промахнуться і точніше насадити себе на живий корінь, на корінь життя…
Ой, дівчонки! Як поскакала я на тому скіхському коні по нашому підгуляївському степу — розігнала його з мінімальної на максимальну скорость. Кінь мій скакав увесь у милі, а я його шмагала пльоткою (та брешу — не було ніякої пльотки, це я так ляскала його своєю долоньою по крупу, а долоня ж у мене — знаєте яка — о-го-го!), аж вітер бив мене в груди, розвівав мої волоси на голові, мої ляжки аж заніміли від того скакання, але через нєкоторе врем’я прийшло друге диханіє, і я погнала, не відчуваючи болю в ногах. Ге-е-ей! Уперед! Уперед! За Осрісіса! За підгуляївську батьківщину! За Україну! За президента! (Ой, шось я перегнула палку: на патрійотику потягло). Прямо, як у підгуляївській пісні:
Сват свашеньку попросив,
Завів у смородіну.
Сваха ноги підняла
І кричить: «За родіну!»
Так от: скачу я на тому скіхському коні по степу — а коню ця гонка наравицця, а мені ж як вона наравицця! І я горланю: «Уперед, йоб твою мать, уперед, сукиного кодла, вперед!» А кінь мій, загнаний до прєдєла, не здаєцця — мчить, як самошедший, хропе, але не пручаєцця, — слухає моє ритмічеське стискування по боках. Я схватила свою нічну сорочку і стала розмахувать нею над головою кругами і репетувать: «Давай, конику, мій ненаглядний, давай, мальчику мій ненаситний!» Даже не знаю, откудова в мене ті слова й узялися! Але мій скіхський кінь од тих слів помчав ше дужче, ше прудкіше!
Гоца перха!
Пизда зверха,
Хуй на споді,
Пизда кричить: «Годі!»
І тут я чую — вобше-то я січас кончу, а він — скіхський кінь — ні в одном глазу, і даже не думає спиняцця!
І шо? Чи буду я себе здержувать? Як зарепетую несамовито:
— Кончаю! А-а-а-а!
І затихла, моє комсомольське завзяття какось притамувалося, я вже й не проти спиницця на перекур. Тут би моєму коню раді прілічія спиницця на водопій, так нє! Він, як самошедший, несе мене в чисте поле!
— Годі! — закричала я. — Фатить! Я вже більше не можу! Одпусти мене, окаянна звірюко! Рятуйте, люде добрі!
Ноль по фазі! Та тварюка даже не соізволила на мене подивицця. Ну, думаю, не фатало, шоб мене ше й стошнило! І стала я надивляцця запасний еродром, плацдарм для безопасного прізімлєнія.
Зирк! Аж тут рядом Раїса Степанівна готова прийнять мою істафєту! Я їй — морг! І вона мені у відповідь — морг! Ми пойняли друг друга з одного підморгування. Я бистро встала на ноги, а вона, пока кінь не оговтався, сіла на моє місце і собі поскакала.
«Хух! — подумала я. — Повезло! Мало того, шо всцялася, всралася, не фатало мені ше й обригатися во врем’я любовних утіх!»
Прилягла я рядом на кровать і стала помаленьку відходить од тих скачок. Ісперва спину одпустило, потім судороги в ногах пройшли, потім мордяка остудилася. Приглядаюся — а шо ж діється на вражеському хронті? Раїса Степанівна теж ловкенько скаче. Правда, Осрісісу явно не наравився її вєс — шось там трєпихаєцця на ньому, не поймеш — муха чи комар, не то, шо я: як сіла, так сіла!
Я вже й змерзла наче, а ті все скачуть по чистому полю — і ніяка трясця їх не бере!
«Нє, — думаю, — так дєло дальше не піде. Нада шось дєлать! А шо? Не здирати ж Раїсу з коня! Це ж не по-людськи! Я ж не ізвєрг, в конці-то конців!»
озираюся навкруги — аж тут вирисовуєцця плотненька хвігурка. Шо воно таке? Ага! — доходить до мене. — Це ж музикант! Отой, шо грав на якійсь хвігні! Кремезненький такий. Дивлюсь, а у нього туніка в опредєльонному місці теж надулася в палатку.
«Ну, не пропадатьже добру!» — подумала я і поманила його до себе пальцем.
Той без прєдупрєждєнія як скочив на мене, як повалив мене на кроваті рядом з Осрісісом та Раїсою, я й схаменуцця не вспіла, як він забив мені поміж ніг свою чисто дубову колоду, то єсть своє грішне тєло. Мені аж потемніло в очах.
І тут пішло таке!.. Не сєкс, а якась пилорама!
Ви ж бували, дівчонки, на пилорамі? Помните ті скрежети
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий секс у Малих Підгуляївцях», після закриття браузера.