Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

І от якось один хлопець, якому випало прибирати рештки веселої гулянки, знічев’я почав розмірковувати таким чином:

«Якщо, — думав він, — такий генератор вибудувати практично неможливо, то цей факт є кінцевою неймовірністю. Для точного вирахування неймовірності треба ввести це число в генератор кінцевої неймовірності, заправити його склянкою міцного чаю і… запустити».

Він зробив так, як замислив. Здивування було безмежним, коли він зрозумів, що з нічого створив той самий генератор Нескінченної Непередбаченості, над яким сушили толоки найкращі вчені.

Його подив не мав меж, коли одразу ж після нагородження призом Всегалактичного Фізичного Інституту за надзвичайну обдарованість його лінчував розлютований натовп іменитих учених, які нарешті збагнули, що єдине на світі, чого вони по-справжньому не терплять, так це обдарованість.

РОЗДІЛ 11

Рубка корабля «Золоте Серце», захищена від неймовірного поля, виглядала, як будь-яка інша рубка звичайного корабля. Може, в ній було трохи чистіше. Екіпаж навіть не встиг познімати чохли з усіх крісел. Кабіна мала овальну форму і була за розмірами така, як невелика банкетна зала. Але це не був правильний овал — лінії білих стін були непристойно зламані й викривлені. Безперечно, виконати кабіну в традиційних пропорціях трьох вимірів було б набагато простіше, але дизайнери поставили перед собою іншу мету. Корабель, який було обладнано незвичайним двигуном, повинен мати незвичайні форми. Великі відеоекрани, штурманський пульт, шафи з комп’ютерами — все мало функціональну спрямованість.

У одному з кутків сидів робот, його бездоганно начищена металева голова нерухомо лежала на до блиску начищених колінах. Він був новісінький. Не зважаючи на ідеальні обриси і лоск, створювалось враження, що різні частини його людиноподібного тіла були нещільно підігнані. Насправді ж вони були підігнані чудово, але здавалося, що їх можна приладнати краще.

Зафод Бібльброкс міряв кабіну нервовими кроками. При тому він встигав любовно гладити лискучі прилади незрозумілого призначення й удоволено хихотів.

Тріліан схилилась над однією з панелей управління й зчитувала цифри, її голос, посилений мікрофоном, лунав по усьому кораблю.

— Один до п’яти. Ймовірність збільшується… — говорила вона. — Один до чотирьох. Збільшення триває… Один до трьох… двох… Ймовірний фактор- одиниця. Реальність відновлено, повторюю, реальність відновлено. — Вона відклала мікрофон, тоді передумала і з легкою посмішкою додала, — якщо ви тепер чимось стурбовані, це ваші особисті проблеми. Можете розслабитися. Ми висилаємо пошукову партію.

— Хто це, Тріліан? — вибухнув Зафод.

Тріліан повернулася разом із кріслом і знизала плечима.

— Якісь хлопці теліпались у відкритому космосі, — відповіла вона, — в секторі ZZ 9 Подвійної альфа Z.

— Гаразд, це дуже шляхетно з твого боку, Тріліан, — сказав Зафод кислим тоном, — але де тут здоровий глузд? За цих складних обставин, коли ми даємо драла з усіх ніг, а добра половина поліцейських усієї Галактики наступає нам на п’яти, ми знаходимо час, щоб підбирати якихось там волоцюг. Красивий жест і не більше…

Він нервово постукував по пульту. Тріліан обережно відвела його руку, щоб він не натиснув на якусь кнопку. Не зважаючи на визначні якості, притаманні Зафоду — напористість, відвага, зарозумілість, — руки в нього були невдатні до техніки, і він легко міг знищити корабель одним незграбним рухом. Віднедавна Тріліан почала підозрювати, що єдина причина його на диво вдалої кар’єри — те, що він ніколи не зважає на наслідки.

— Зафоде, — сказала вона терпляче, — вони перебували у відкритому космосі без скафандрів… Ти ж не побажав би їм смерті.

— Ну, знаєш… ні. Не такої смерті, але ж…

— Що? Не такої смерті? А чого ж? — Тріліан похилила голову набік.

— Можливо, їх підібрав би хтось інший.

— Еге ж, ще секунда-друга, і вони б перетворились на дві бездиханні крижинки.

— Якщо подивитись на проблему ширше, то вона виявиться не такою й важливою.

— І ти міг би спокійно жити, коли б вони загинули?

— Але послухай… Не так вже й спокійно, але…

— Та це не має значення, — обірвала його Тріліан і повернулась до пульта. — Однаково я тут ні при чім.

— Як це? А хто ж?

— Корабель.

— Га?

— Так, корабель. Він сам їх підібрав.

— Що?

— Поки не вимкнувся Двигун Непередбаченості.

— Але це неможливо!

— Можливо, Зафоде. Просто неймовірність була дуже висока.

— Хіба що так.

— Гаразд, Зафоде, — сказала Тріліан примирливо. — Не хвилюйся. Усе нормально. Зараз ми вишлемо за ними робота й усе з’ясуємо. Гей, Марвіне!

Робот підвів голову, обвів посоловілим поглядом рубку. Тоді з величезними зусиллями звівся на ноги. Сторонньому спостерігачеві його вчинок видався б героїчним. Він важко перетнув кімнату й зупинився перед Тріліан, дивлячись через її ліве плече кудись удалину.

— Як на мене, то ви повинні знати, що я дуже погано себе почуваю. У мене депресія, — пробурмотів він безнадійним металевим голосом.

— Боже! — буркнув Зафод і опустився в крісло.

— Нічого, — підбадьорила його Тріліан, — ми дещо придумали. Це розвіє тебе.

— Безнадійно, — прогугнявив Марвін, — у мене винятково великий обсяг пам’яті.

— Марвінеї — Тріліан почала втрачати терпець.

— Гаразд, — сказав Марвін. — Що накажете?

— Збігай до виходу номер два і приведи цих хлопців сюди. Він вагався близько мілісекунди, потім мовив із ледь відчутним (причепитись було ні до чого) тоном презирства і відрази до всього роду людського.

— Усього лишень?

— Так, — сказала Тріліан твердо.

— Я щасливий, — мовив уїдливо Марвін.

— Ніхто не просить тебе стрибати з радощів, — вигукнув Зафод, рвучко підводячись із крісла. — Роби, що тобі кажуть.

— Добре, — відповів Марвін голосом надтріснутого дзвона, — я зроблю це.

— Чудово, — гаркнув Зафод, — дуже люб’язно з вашого боку,, Марвін повільно повернувся до Зафода і звів на нього червоні трикутники безмежно сумних очей.

— Я вас не образив часом? — запитав він.

— Ні, Марвіне, аніскільки, — відповіла замість Зафода Тріліан, — усе гаразд…

— Я дуже засмучусь, коли дізнаюсь, що мимоволі образив вас.

— Нічого, нічого, не турбуйся, — Тріліан не давала Зафодові розкрити рота, — усе добре, навіть чудово.

— Ви переконані? — недовірливо перепитав Марвін.

— Звичайно, все — у цілковитому порядку, — Тріліан заступила собою Зафода, — життя прекрасне.

Марвін кинув на неї зневажливий електронний погляд.

— Життя? — зітхнув він. — Що ви про нього знаєте? Він повернувся на підборах і з пригніченим виґлядом почвалав до виходу. Двері полегшено зітхнули і з радісним клацанням зачинились.

— Знаєш, Зафоде, я більше не можу витримати цього робота, — промимрила Тріліан.

«Енциклопедія Галактики» визначає робота як механічний пристрій, призначений для полегшення праці людини. Відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса визначає робота як