Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"

“Це було чудово, просто чудово! Тепер твоя черга!”  

Я підвівся, відсунув завісу і увійшов. Там було темно. Я опустився на коліна. Все, що я міг розгледіти, була перетинка. Френк казав, що за нею сидить Бог. Ставши на коліна, я спробував подумати про щось погане, що я вчинив, та в голову нічого не йшло. Я просто стояв там, намагаючись думати, та не міг. Я не знав що робити.

“Починай,” почувся голос. “Говори.”

Голос був сердитий. Я не думав, що звідти пролунає бодай щось. Я думав, що у Бога вдосталь часу. Я боявся. Я вирішив збрехати.

“Що ж,” мовив я. “Я... ударив батька. І... прокляв матір... Я вкрав гроші з материної сумки. І витратив їх на цукерки. Я проколов Чаків м'яч. Я заглядав дівчаткам під спідниці. Я вдарив матір. Я їв козюльки. Це все. Крім того, що сьогодні я охрестив собаку.”

“Ти охрестив собаку?”

Я був знищений. Це Смертний Гріх. Мене вже нічого не врятує. Я підвівся, щоб утекти. Я не знав, чи голос порадив мені молитися, чи взагалі нічого не сказав. Я відсунув завісу і вийшов до Френка. Ми вийшли із церкви й зупинились на вулиці.

“Я відчуваю очищення,” сказав Френк, “а ти?”

“Ні.”

 Я більше ніколи не ходив до сповіді. Це було навіть гірше, ніж ранкова меса.

18

Френк любив літаки. Він давав мені читати всі свої журнали про Першу Світову Війну. Найкращим з них був «Літаючі Аси». Бої були просто захопливі, літаки неперевершені. Мені не подобалось те, що німці завжди програвали, проте все решта було просто чудове.

Мені подобалось ходити до Френка по журнали. Його мати носила високі підбори і в неї були неперевершені ноги. Коли вона сиділа у кріслі, то завжди схрещувала їх і її спідниця високо задиралась. А Френків батько в той час сидів у іншому кріслі. Його батьки постійно пили. Його батько був пілотом під час Першої Світової й потрапив у аварію. Замість кістки в одній руці у нього був металевий штир. Він отримував пенсію. З ним було все добре. Коли ми приходили, він завжди говорив з нами.

“Як справи, хопці? Як життя?”

Згодом ми дізналися про те, що скоро мало відбутись авіашоу. Це мав бути грандіозний захід. У Френка була карта і ми вирішили поїхати туди автостопом. Я думав, що таким чином нам ніколи не дістатись на шоу, проте Фрнек запевнив мене, що все буде гаразд. Його батько дав нам грошей

Ми вийшли на бульвар із картою й відразу ж упіймали машину. За кермом був стариган з вологими губами, котрі він постійно облизував, на ньому була стара сорочка в клітинку, котру він защібав аж під шию. На ньому не було краватки. У нього були дивні брови, що спадали  прямо на очі.

“Мене звуть Деніел,” сказав він.

Френк відповів, “Це Генрі. А я Френк.”

Деніел продовжував їхати. Потім він дістав пачку “Лакі Страйк” і підкурив.

“А ви, хлопці, живете вдома?”

“Так,” відпові Френк.

“Так,” сказав я.

Деніелова сигарета вже встигла промокнути від його губ. Він зупинив машину біля світлофора.

“Вчора я був на пляжі й там під пірсом упіймали двох хлопців. Копи зловили їх і кинули за грати. Один із них відсмоктував іншому. Але яке тим копам було до того діло? Мене це злить.”

Світло змінилося і Деніел попрямував далі.

“А вам не здається, що це тупо? Затримувати хлопців за відсос?”

Ми не відповідали.

“Ну,” сказв Деніел, “хіба вам не здається, що двоє хлопців мають право на хороший відсос?”

“Думаю так,” сказав Френк.

“Ага,” кивнув я.

“А куди ви їдете, хлопці?” запита Деніел.

“На авіашоу,” відповів Френк.

“А, авіашоу! Я люблю авіашоу! Давайте зробимо так, ви візьмете мене з собою, а я довезу вас прямоісінько на місце.”

Ми мовчали.

“Як вам такий варіант?”

“Добре,” сказав Френк.

Френків батько дав нам грошей на вхід і на дорогу, та ми вирішили зекономити на транспорті, поїхавши автостопом.

“Може, давайте краще поїдемо на пляж,” сказав Деніел.

“Ні,” сказав Френк, “ми хочемо на авіашоу.”

“На пляжі веселіше. Ми можемо плавати наввипередки. І, до того ж, я знаю місце, де нас ніхто не потурбує. Я б ніколи не пішов під пірс.”

“А ми хочемо на авіашоу,” сказав Френк.

“Добре,” сказав Деніел, “поїдемо на авіашоу.”

Коли ми приїхали на парковку перед авіашоу, ми вийшли з машини і поки Деніел зачиняв дверцята, Френк сказав, “БІЖИ!”

Ми побігли до входу і Деніел помітив, як ми тікали.

“ГЕЙ ВИ, МАЛІ ЗБОЧЕНЦІ! АНУ ПОВЕРНІТЬСЯ! БІГОМ НАЗАД!”

Ми продовжували бігти.

“Господи,” сказав Френк, “той сучий син божевільний!”

Ми були вже майже біля воріт.

“Я ВАС ЗНАЙДУ!”

Ми заплатили і забігли всередину. Шоу ще не почалося, проте там було вже багато народу.

“Давай сховаємося під трибуною, там він нас не знайде,” мовив Френк.

Тимчасова трибуна була збудована з дощок, що слугували лавками. Ми сховалися під нею. Там ми побачили двох хлопців, що стояли посередині й дивилися вгору. Їм було десь по 13-14 років, обоє були на два-три роки старшими за нас.

“На що вони дивляться?” запитав я.

“Давай підійдемо й глянемо,” відповів Френк.

Ми підійшли. Один з хлопців помітив нас.

“Ану, задрипанці, геть звідси!”

“На що ви дивитесь, хопці?” запитав Френк.

“Я ж сказав вам забиратися звідси!”

“Та ну, Марті, нехай подивляться!”

Ми підійшли туди, де стояли вони. Поглянули вгору.

“Що це?” спитав я.

“Чорт, ти хіба сам не бачиш?” запитав один з них.

“А що я маю бачити?”

“Це пизда.”

“Пизда? Де?”

Він показав.

Там сиділа жінка з відгорнутою сукнею. На ній не було трусиків, тож якщо подивитись між дошками, можна було побачити її пизду.

“Бачиш?”

“Ага, бачу. Це пизда,” сказав Френк.

“А тепер, хлопці, марш звідси й тримайте роти на замку.”

“Але ми хочемо ще трохи подивитися,” сказав Френк. “Дайте нам ще трохи часу.”

“Добре, тільки не дуже довго.”

Ми стояли й дивилися вгору.

“Я бачу,” сказав я.

“Це пизда,” сказав Френк.

“Це дійсно пизда,” сказв я.

“Так,” сказав один із старших, “це справді вона.”

“Я запам'ятаю це на все життя,” сказав я.

“Гаразд, хлопці, досить з вас.”

“Чому?” запитав Френк. “Чому нам не можна подивитись?”

“Тому що,” сказав один з них, “я збираюсь дещо зробити. А тепер валіть