Читати книгу - "Українське питання"

з українцями поводяться так само погано, як i скрiзь, а пiд деяким оглядом то й гiрше, бо їх навiть не вважають вартими серйозної уваги. У правах, наданих iншим нацiональним меншинам, їм вiдмовлено. Наскiльки недолугий режим, якому вони пiдлягають, можна судити з того, що їхня преса не просто пiддана суворiй цензурi, а ще й змушена друкувати матерiали, що їх постачає уряд для власного звеличення.

Нарештi ми приходимо до четвертої, найменшої частини українських земель, яка пiсля вiйни перейшла вiд Угорщини до Чехословаччини. Захованим у схилах Карпат, вiддаленим вiд битих шляхiв Европи, лежить цей невеликий район, якихось 12 тис. кв. км. площею, заселений переважно українцями, або русинами, як їх тут називають. Вiками вiн належав угорцям. Люди — по бiльшостi селяни, злиденно бiднi. Нiхто нiколи як слiд не знав про них, занедбаних i непомiтних. Мабуть нiхто й не пiдозрював, що у них теж є нацiональнi прагнення. Але серед них з'явилася деяка кiлькiсть iнтелектуалiв, i в кiнцi вiйни, хоч мiж ними було немало непорозумiнь, з'ясувалося, що вони хочуть автономiї або злуки з Українською республiкою пiд проводом Петлюри. Чехи вмiло використали ситуацiю на свою користь i окупували територiю, посилаючись на договiр, укладений Масариком у Фiладельфiї 1918 року з групою емiгрантiв iз Карпатської України, якi погодилися на включення її до Чехословацької держави на умовах повної автономiї. Мирна Конференцiя прийняла й це як доконаний факт, але з тим застереженням, що територiя має бути автономною одиницею з наданням їй найповнiшого самоврядування, сумiсного з цiлiснiстю Чехословацької держави. Чехи не виконали того зобов'язання. Вони забезпечили цей регiон переважно своїми урядовцями, завели свою мову як офiцiйну i вiдвели українцям значно менше шкiл, нiж своєму народовi. Чехи заохочували бiлих росiян, тобто росiян старого режиму, поширювати тут свою лiтературу й мову i робити все можливе, щоб переконати українцiв, що вони — росiяни або належать до особливої карпато-русинської нацiональностi. Та все ж 1919 року Чехословацька Академiя наук проголосила, що край цей — український i що його мова повинна бути i фактично є українська. Врештi-решт, як ми знаємо, Чехословаччина пiдписала пакт iз Радянським Союзом.

Свою вiдмову надати самоврядування українцям Чехословаччина пояснила тим, що це, мовляв, вiдсталий народ; але треба зазначити, що вона не виявила аж нiякої зацiкавленостi в тому, щоб допомогти його поступовi. В 1934 роцi д-р Бенеш сказав про Карпатську Україну: «Ця частина Чехословацької республiки належить i завжди буде належати нам».[19]

Подiлена помiж чотирма державами Україна цiкавить дуже багатьох; українська проблема велика i складна, але в плетивi перехресних тенденцiй можна розпiзнати її справжню природу. Українцi — сiльський народ. Саме з цiєї причини їх завжди принижували. Цiлi столiття вони були пiд владою росiян, полякiв i євреїв. Їхнi мiста й промисловiсть майже повнiстю належали цим народам. В якiй шанi серед сусiдiв були самi українцi та їхня праця, свiдчить той факт, що єврейськi батьки радили своїм синам нiколи не ставати трудiвниками на рiллi.

На жаль, Україна не була єдиною країною, де на землеробiв дивилися зверхньо. Але я сподiваюся, що ця погорда мiста до сiльської культури минається. Сьогоднi селяни всiх країн домагаються поцiнування й поваги до себе. Тому цiлком природно, що в наш час українське питання повинне вийти наперед i що цей селянський народ має виховати поколiння енергiйних молодих провiдникiв. Коли ранiше я зупинявся на вiйськових якостях їхнiх предкiв, то робив це для того, щоб показати, що українцi мають великi бойовi традицiї. І я хотiв би додати, що хоч цi люди не позбавленi багатьох вад, та є у них i всi добрi властивостi селянського народу, i немало великих талантiв, включно з науковими, мистецькими, музичними — та насправдi всiма корисними здiбностями.

Ви сподiваєтесь почути вiд мене дещо про ставлення iнших народiв до України. Україна має всi тi сировиннi ресурси, яких потребує Нiмеччина. Безперечно, майбутнє Нiмеччини буде тiсно пов'язане з пiвденно-схiдною Європою. В минулому Нiмеччина i Австрiя мали сильнi економiчнi й культурнi зв'язки з тим регiоном. Нiмцi навiть твердять, що домiнували там. А коли нiмцi говорять про пiвденно-схiдну Європу, то мають на думцi Україну. Але поки що iншi держави не мають доступу до цiєї територiї нi економiчно, анi культурно. Ось чому Нiмеччина так глибоко зацiкавлена українським нацiональним рухом.

Важко уявити, як Україна могла б визволитися з-пiд совєтського панування без допомоги ззовнi. Хоч я й певний того, що велика бiльшiсть населення вiтала б таку допомогу, принаймнi тимчасово, та я так само певний, що їхнi провiдники не бажають замiни одного завойовника iншим — вони хочуть незалежної України. Звичайно, вони не вiдкинуть з легкої руки допомогу, хоч би звiдки вона прийшла. Питання в тому, на яких умовах така допомога була б реальною.

Вiдколи Гiтлер при владi, вiн не сказав нiчого важливого про Україну, а що сказав перед тим, те було не зовсiм ясним, бо хоча в «Майн Кампф» вiн i кинув зауваження (без сумнiву, маючи на увазi Росiю): «Ми спрямовуємо очi нашого народу в бiк схiдних земель», але трохи далi вiн повчає той самий нiмецький народ: «Вбачати своє майбутнє не в п'янких походах i завоюваннях на кшталт Олександрових, а в солiднiй працi нiмецького плуга».

Нiмеччина не могла забути свого не дуже-то приємного досвiду в Українi 1918 року. Якщо б тепер економiчна перспектива мала бути цiною допомоги, то, можливо, Україна й погодилась би її заплатити. На сьогоднi Нiмеччина — єдина потужна держава, яка цiкавиться тим районом. Демократичнi держави перебирають i дуже обережно вибирають тих, кого надiляють своєю симпатiєю, i не завжди вона дiстається тим, хто її найбiльше потребує.

Польща також хотiла б бачити Україну вiддiленою вiд Радянського Союзу, але не нiмецькими зусиллями. Україна — її сусiдка в межу, i тому вона вважає, що географiчно, iсторично й економiчно їй однiй належить право цiкавитися майбутнiм України. Вона також бачить, що нiмецька iнтервенцiя в тому районi загрожувала б i її, Польщi, iснуванню та призвела б до втрати Галичини, Волинi й Полiсся.

Хоч як би там було, вирiшальну роль у проблемi грає реальна нiмецька сила, наполегливiсть нiмецьких iнтересiв i вiра нiмцiв у те, що тiльки вони можуть подати ту зовнiшню допомогу, яка уможливила б українцям визволення з-пiд Радянського Союзу.

З цих мiркувань вiдразу постає питання: якою має бути позицiя Великої Британiї? А наша позицiя, я вважаю, має бути та сама, що й українцiв. Ми повиннi стояти по боцi України i на боцi кожної держави, яка готова допомогти