Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але хіба тебе не навчили бути готовою до всього?
Вона повернулася на кухню, аби перекурити.
Запалила сірника і вже наполовину піднесла до сигарети, аж раптом рука застигла на місці. Тому що якраз до такого її не привчили бути готовою.
«Я подумала, що він нівроку, симпатичний. Переважно через очі. Його карі очі.
Але коли хвилину тому чоловік у кріслі ЗА розплющив очі, вони були не карими, а блакитними. Не того теплого сексуального відтінку, як у Пола Ньюмана, а радше кольору айсберга. Вони…
— Ой!
Полум'я сірника обпекло їй пальці, і вона впустила його на підлогу.
— Джейн? — спитала Пола. — 3 тобою все гаразд?
— Так. Просто замріялася.
Вона запалила іншого сірника і цього разу вже прикурила. Зробивши лише одну затяжку, Джейн раптом зрозуміла, що всьому цьому є розумне пояснення. Він носить лінзи. Звісно, лінзи. Ті, що змінюють колір очей. Він ходив до вбиральні. І пробув там досить довго, вона вже навіть почала непокоїтися, що в нього повітряна хвороба. Він мав блідий колір обличчя і виглядав, наче йому недобре. Але насправді він просто знімав контактні лінзи, щоби було комфортніше дрімати. От усе й прояснилося.
«Ви можете щось відчути, — зненацька пролунав голос із її не такого вже й далекого минулого. — Щось, наче легенький дотик. Вам може раптом здатися, ніби щось трохи не так».
Кольорові контактні лінзи.
Джейн Дорнінг особисто знала понад два десятки людей, які носили лінзи. Більшість із них працювали на тій самій авіалінії, що й вона. Всі про це мовчали, але вона сама здогадувалася, що бортпровідники відчували, що пасажирам не подобається бачити членів екіпажу в окулярах — їх це дратує. І персонал це відчував.
З усіх цих людей вона знала не більше чотирьох, хто мав кольорові лінзи. Прості лінзи коштували недешево, а про кольорові й говорити годі — вони обходилися в цілий статок. Усі знайомі Джейн, що наважувалися розтринькати таку суму грошей на лінзи, були жінками, до того ж понад усяку міру марнославними.
То й що з того? Чоловіки теж можуть бути гордовитими. Чом би й ні? Він вродливий.
Ні. Не вродливий. Може, симпатичний, тай по всьому, а через блідий колір шкіри його й симпатичним назвати важко. Тоді навіщо йому кольорові лінзи?
Пасажири авіаліній часто бояться літати.
У світі, де захоплення літаків і контрабанда наркотиків стали нормою, члени екіпажу часто бояться пасажирів.
Голос, що наштовхнув її на такі думки, належав інструкторші льотної школи, старій міцній козир-бабі, що мала такий вигляд, наче літала на поштовому літаку ще з Вайлі Постом:[6] «Не можна ігнорувати своїх підозр. Якщо ви забудете все, що знали про те, як упоратися з імовірними чи справжніми терористами, пам'ятайте ось що: не можна нехтувати своєю інтуїцією. Буває, екіпаж на допиті каже: ми й гадки не мали, поки той чувак не витяг гранату і не сказав: «Летимо на Кубу, інакше всі на цьому літаку розлетяться до такої матері». Але найчастіше двоє чи троє різних людей (переважно бортпровідниці, якими ви й станете менш ніж за місяць) кажуть, що вони щось відчували. Щось, наче легенький дотик. Відчуття, що з хлопцем у кріслі 91С чи молодою жінкою у 5А не все гаразд. Вони щось інтуїтивно відчували, але нічого не зробили. Їх за це звільнили? Господи, звісно, ні! Не можна закувати когось у наручники лише тому, що тобі не подобається, як він роздирає свої прищі. Насправді проблема в тому, що у них було якесь передчуття… але згодом вони забули про це.
Стара козир-баба підняла тупий палець угору. Джейн Дорнінґ, як і її одногрупниці з курсів, сиділа нашорошивши вуха. «Якщо ви відчуєте цей легенький дотик, не робіть нічого… але й не забувайте. Бо тоді у вас завжди залишатиметься невеличкий шанс, що ви зможете перешкодити розгортанню подій… таких, наприклад, як незапланований дванадцятиденний простій у якійсь задрипаній арабській країні».
Просто кольорові контактні лінзи, але…
Я дякую, сай.
Бурмотав уві сні? Чи, пробудившись, заговорив якоюсь іншою мовою?
Джейн вирішила, що спостерігатиме за ним.
І не забуде.
10
«Зараз, — подумав стрілець. — Зараз побачимо, правда ж?»
Зі свого світу він спромігся проникнути в це тіло крізь двері на узбережжі. Тепер йому треба було з'ясувати, чи зможе він пронести щось назад. Не самого себе — він був певний, що будь-якої миті зможе проникнути крізь двері й знову повернутися у своє ослаблене зараженням крові тіло. Варто лише зажадати. Аяк щодо іншого? Матеріальних речей? Зараз, наприклад, перед ним лежала їжа: те, що жінка у формі назвала сендвічем із рибою-днецем. Стрілець і гадки не мав, що то за риба, але брутербот впізнав одразу, як тільки той перед ним з'явився, хоча й виглядав він якимось сирим.
Його тіло потребувало їжі й води, але понад усе йому потрібні були які-небудь ліки. Без них воно помре від укусу омароподібного страховиська. У цьому світі можуть знайтися ліки. У світі, де диліжанси літають по небу, там, куди може добутися тільки найсильніший орел, здавалося, що все можливо. Але якщо нічого матеріального крізь двері пронести не вдасться, то ефективність ліків не мала жодного значення.
«Ти можеш жити в цьому тілі, стрільцю, — прошепотів голос чоловіка в чорному десь у глибинах його мозку. — Облиш той шмат м'яса, що поки дихає, хай його зжеруть потвори. Все одно це лише оболонка».
Але він цього не зробить. По-перше, це буде найжорстокіше злодійство, бо він недовго зможе вдовольнятися роллю пасажира, визираючи з очей цього чоловіка, наче подорожній з вікна диліжанса — на пейзаж, що пропливає повз вікно.
А по-друге, він Роланд. І якщо вже треба помирати, то він збирався померти Роландом. Він загине, повзучи до Вежі, якщо так треба.
А тоді гору взяла жорстка практичність, що в його вдачі співіснувала з романтизмом, наче тигр із ланню. Немає потреби думати про смерть, поки не проведено експеримент.
Він узяв брутербот, розрізаний на дві половинки. Взяв по одній у кожну руку. Розплющив очі в'язня і повів ними довкола. На нього ніхто не дивився (хоча на кухні Джейн Дорнінґ думала про нього, до того ж дуже напружено думала).
Роланд повернувся до дверей і вийшов, тримаючи в руках половинки брутербота.
11
Спочатку він почув рокіт хвилі, що насувалася, потім — суперечку численних морських птахів на скелях поблизу, і з неймовірним зусиллям сів («ці боягузливі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь час. Темна Вежа II», після закриття браузера.