Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 2"

У такий спосіб дістався до занедбаного тінистого парку. Біля високої вежі з мурованими зубцями згаяв чимало часу, спостерігаючи з куща бузку за навстіж відчиненим вікном, звідки несло димом, смаженим м'ясом і ворогами. Відійшовши далі од стін, переплив ставок, геть зарослий ряскою, і, скориставшись з нагоди, напився води.

Натрапив знов на хати й сади, знову поминув браму, крізь грати якої видно було забруковане подвір'я, голе посередині й зелене з боків, мов старий витертий килим. Не роздумуючи, розпочав друге коло, бо знав, що будь-які розшуки вимагають терпіння, а коли вдруге бігти тою дорогою, можна винюхати зовсім новий слід.

І Шарик не помилився. Минаючи побілені стіни хлівів і клунь, почув раптом болісний крик. Підкрався ближче, принюхався і пізнав, що то свої. Через шпарину біля викривленої віконної рами проникали два запахи: Лід-чин – мила й'одеколону та Григоріевий – шкіри й мастила. Присів на задніх лапах, напружившись, хотів стрибнути, але зразу облишив свій намір, бо зрозумів – не доскочить. Зрештою, аби йому навіть вдалося зачепити лапами за підвіконня, то як виламати заржавілі грати? Ні, тут треба діяти інакше, потрібна кмітливість, а не сила, на яку занадто покладаються недосвідчені вовченята й щенята.

Крізь задушливий морок, що огортав його, Григорій відчув, що в нього починає боліти голова, і дуже зрадів, зрозумівши відразу, що ще не все втрачене і він має шанс побачити гори, порослі колючим тамариском і кизилом, поля, вкриті темно-зеленими смугами чаю, і дві великі чинари, що росли посеред рідного села Квірікеті.

Обережно ворухнув пальцями рук і ніг, а потім шиєю. Тіло пронизав гострий біль, але водночас прояснилось у голові. Пригадав собі приємну прохолоду великої зали, солдата в польському мундирі, який усміхаючись раптом схопив Лідку за руки й викрутив назад. Саакашвілі не встиг кинутись дівчині на поміч, бо враз перестав будь-що відчувати й бачити.

Тепер відчуває – руки зв'язані за спиною, а рот забитий ганчіркою, від якої тхне старою сироваткою – тому так душно, так важко дихати. Тиша. Тільки начебто шелестить солома чи сіно.

Поволі розплющив очі. Навколо півтемрява. Якийсь сарай. Світло пробивалося крізь щілину над дверима і невеличке віконце в задній стіні. На цвяху висіла стара кінська збруя, навпроти неї, в засіку, непочатий запас сіна по самісінькі крокви. Певно, це возовня…

Він сидів у кузові ваговоза, що стояв посеред сарая. Лідка з кляпом у роті, теж прив'язана до борту, дивилася на нього. Щоки мокрі від сліз. В її очах побачив радість, що нарешті отямився, а потім жах. Приглядалася до чогось, чого він не бачив. Німець там стоїть чи якийсь біс? Може, цілиться й ось-ось натисне спуск? Затамував подих, прислухаючись, але тиша за спиною здавалася мертвою і пустою.

Треба діяти, але в який спосіб? Чогось певного не спадало йому на думку, і Григорій вирішив побачити те, до чого приглядається Лідка. Повернув, скільки зміг, голову, але не побачив нічого цікавого, крім вил у кутку. Із зусиллям повернув удруге, втретє… Під час однієї спроби зачепив кляпом об скіпку на дошці кузова.

Хвилину думав, яку користь дасть йому можливість говорити або кричати. Уявивши собі, що вже кличе Яне-ка на допомогу, розпочав свідомі спроби – повернув голову і тулуб наскільки зміг, водячи кляпом нри самій дошці, щоб зачепитися за гострий уламок.

Двічі не пощастило. Міцно спутані руки затерпли. Задерев'яніла шия, а кров так і бухала в скроні, аж відлунювало в голові. Не було б цього, аби сидів спокійно, але рухи розбудили вже волю й свідомість, що не зупиниться, поки…

Насилу-насилу, напружуючи до болю всі м'язи, спробував учетверте чи вп'яте, і, врешті, кляп зачепив об скіпку. Не спускаючи з неї очей, Григорій почав одхиляти голову. Скіпка затріщала й небезпечно зігнулась. Якщо не витримав… Чоло зросив рясний піт. Краплі стікали на шию.

Ще одна відчайдушна спроба – хлопець, нарешті, звільнився від кляпа.

Сидів хвилину з заплющеними очима, безгучно ворушив устами – відпочивав. Попробував, чи міцні пута на руках, чи міцно прив'язали ременем до борта. Виявилося – міцно, годі було звільнитися.

Задоволений хоч тим, що чогось домігся, що може покликати на допомогу, вирішив ждати. Коли німці відразу їх не повбивали – значить, на щось чекають, а тим часом приїде «Рудий». Томаш, хоч, здається, і вайлуватий хлопець, напевне попередить Янека. Зиркнув на Лідку і, щоб заспокоїти її, заговорив про звичайнісінькі буденні справи.

– Отже, як я тобі вже казав, мені винятково не. щастить у житті. А в коханні – особливо. Тільки дивився, коли вони, Янек і Маруся, цілувалися в шпиталі,

Лідка застогнала з болю і показала очима за його спину,

– Не можу. Як не крутись, не добаЧу, та ти нічого не бійся. Наші ось-ось приїдуть… Так на чому я зупинився?… Тоді я й подумав: хай Маруся буде Янекові, але ж щоб хтось і для мене. Коли Віхура привів на бал близнючок, я запросив Аню, але то був дамський вальс…

Лідка розпачливо поглядала то на Григорія, то за його спину.

– Вони помінялись, отже та, з якою я танцював, у котру закохався… Ти що?

Дівчина, не маючи змоги інакше урвати розповідь, ударила його ногою в кісточку.

– Здуріла? Боляче ж. За розмовою час швидше мине… Ту, з якою я танцював, у котру закохався, звуть Ганя, – вів далі, схрестивши ноги по-турецьки, щоб Лідка їх не дістала. Але як знати, хто з них Ганя, коли вони обидві…

Доведена до відчаю Лідка розгребла ногою сіно і затарабанила п'ятою об дощане дно кузова.

– Вони як дві краплі води, немов дві овечки з однієї отари. Чому здіймаєш галас і заважаєш говорити? – зупинився Григорій врешті. – Знаю, треба б було попередити наших, але ж час у мене є, а робити щось інше не маю змоги…

Замовк ураз і, вражений, дивився, як випнулася долівка сарая, як репнула глина й почала кришитись. Не міг збагнути, що діється, аж поки в маленькому отворі помітив темного рухливого носа.

– Почекай, почекай. Я зараз зможу… Шарику!

Почувши своє ім'я, пес ще завзятіше взявся до роботи, виривав кігтями шматки глини, просував у діру голову, тихо скавчав, копав знову і, накінець, видерся надвір. Струсив пісок і стрибнув у кузов.

Не доскочив, кігті безсило дряпнули об дошки. Оббіг машину –