BooksUkraine.com » Любовні романи » Лицарі Дикого Поля. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

131
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Лицарі Дикого Поля. Том 1" автора Ярослава Дегтяренка. Жанр книги: Любовні романи / Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 137
Перейти на сторінку:
— що йому її туга за ним? Він має справи важливіші, ніж дружина.

— А як ти, мамо, жила всі ці роки? — запитав Марко, щоб уникнути неприємної та болісної для них обох теми.

— Непогано, синку. В інших людей життя гірше, ніж моє. Мені допомагали й допомагають друзі, — усміхнулася Агафія. — Але це не так цікаво. Ось Даринку, сестру свою, як тобі вже писала, я видала заміж. Прикро, що вас із батьком на весіллі не було! Веселе та гарне воно було — усією вулицею гуляли. І чоловік її — Микола, підмайстер гончара, — добра людина. І сім’я в них порядна. Люди вони православні, працьовиті. Даринку дуже добре прийняли й не нахваляться нею. У них уже й син минулої зими народився. Андрієм охрестили. Треба ж! Уже онука дочекалася! — Агафія щасливо всміхнулася. — А ось брата твого… — мати замовкла, не договоривши, і в її очах заблищали сльози. — Гірко ховати своїх дітей. Дай Боже, щоби тебе це горе, синку, ніколи не спіткало.

Усі наступні дні після свого приїзду Марко ледь не зійшов із глузду й навіть пошкодував, що взагалі приїхав додому, — нескінченна низка сусідів, друзів і далеких родичів відвідала будинок Воловодів, щоби подивитися на нього. А таке проведення часу вельми виснажує. Однак подітися бідному Маркові було нікуди — мати просто світилася від щастя, пишалася тим, що її син став таким ладним, таким гарним. Їй хотілося похвалитися ним перед усім світом.

Крім того, Агафія, запрошуючи таку безліч гостей, мала таємну мету — одружити Марка. Раптом йому сподобається чиясь сусідська донька на виданні?! Нещасна мати розраховувала, що через дівчину Марко затримається в Києві довше, ніж до весни, а там, можливо, й одружитися з нею захоче, і тоді залишиться тут назавжди, разом із нею. Але жінці й на думку не спало те, що серце сина може вже бути зайняте іншою дівчиною, чорноокою Христиною, — Марко взагалі нічого не розповів матері про особисте життя. Та хіба тільки матері! Навіть Тимофій лише здогадувався про це, але розсудливо волів мовчати.

Зате просто чудово жилося перші дні Тимофієві — веселий, товариський і дотепний Красунчик зумів порозумітися та знайти спільну мову з усією ордою гостей і родичів. Агафію він величав не інакше, як тітонькою, і був із нею таким милим, що жінка поступово прив’язувалася до нього, як до рідного сина. З усією іншою Марковою ріднею він безвідмовно розпивав мед, проте не п’янів, і цікавився їхніми справами та турботами так, наче все життя прожив простим містянином. Не залишив Тимофій без уваги й молодих незаміжніх родичок свого друга — він уміло фліртував і пустував із дівчатами, але в допустимих пристойністю межах. А найнеймовірніше було те, що Тимофій остаточно зачарував і підкорив пані Марисю — ця обставина викликала в усіх чималий подив. Єдина людина, кому такий подвиг удався на славу, був покійний чоловік склочної і сварливої старенької, адже він прожив із нею багато років та не втік світ за очі.

Сама бабця була сповнена гордості від того, що в її дорогоцінного онука завівся такий друг, і говорила про пана Тимофія з винятковими для неї доброзичливістю та захопленням. Єдине, від чого засмучувалася пані Марися, що не любив він оголошувати своє походження і старанно замовчував його. А як славно було б похвалитися перед ріднею таким гостем! Але з поваги до Тимофія старенька про це мовчала, чим викликала чималий подив у інших домочадців: треба ж, пані Марися зважала на чиїсь бажання!

Єдине, що принесло Маркові радість від усіх цих візитів і посиденьок, то це зустріч із сестрою. Він пам’ятав Даринку зовсім малою, тож незвично було бачити її вже дорослою заміжньою жінкою, з пузанцем на руках. Марко ніяковів і зовсім не знав, про що можна говорити із сестрою. Зате Даринка з милою безпосередністю раділа старшому братові та базікала з ним так, ніби й не було стількох років розлуки. А ось її чоловік, Микола, здавався Маркові надзвичайно м’яким і сором’язливим, і це певною мірою спричиняло незадоволення брата — він звик жити серед людей із твердими й рішучими характерами, тому поглядав на зятя скоса. Дійсно, молодий гончар нітився перед двома низовими козаками, котрі були занадто веселими, безтурботними та необтяженими жодним клопотом.

Але, нарешті, череда відвідувачів вичерпалася, і двоє друзів тепер могли вільніше розпоряджатися собою і своїм часом, тому Тимофій попросив Марка повести його до Лаври.

Глибока релігійність низових козаків, за яку їх навіть засуджував покійний митрополит Петро Могила[27], вважаючи аж занадто несамовитими й ревними у православній вірі, наклала на двох друзів свій відбиток. Щоправда, обидва не були безмежно побожними й богобоязливими через свою молодість та рід занять — обидва приятелі мали гарячу вдачу, раділи життю в усіх його проявах і не гребували дрібними та не зовсім благочестивими радощами. Однак Марко й Тимофій ніколи не нехтували молитвою та відвідуванням церкви. Тому одного літнього ранку обидва приятелі вирушили пішки до Печерського містечка, щоби поклонитися святим мощам угодників Божих.

Київ потопав у пишних садах і доглянутих городах містян, але сад, розбитий ченцями біля Печерського монастиря, був особливо гарний і розкішний — у ньому в достатку росли волоські горіхи, рідкісні сорти яблуні, груші, вишні, сливи й навіть виноград. Печерське містечко посилено розросталося та заселялося, чому чимало сприяв і сам монастир. У монастирі було відкрито школу, що дістала назву Лаврської, працювала друкарня. Проте тут зводили свої убогі будиночки дрібні торговці, містяни-ремісники, незаможні козаки, наймити, а також гультяї — селяни, які тікали в місто від панського гноблення. Сам монастир став оплотом православ’я, був місцем паломництва вірян з усіх куточків України.

Печерський монастир, що розкинувся на високому березі над блакитними дніпровськими водами, справив на молодих козаків приголомшливе враження. Навіть на Марка, хоча він і бачив його

1 ... 15 16 17 ... 137
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицарі Дикого Поля. Том 1"