Читати книгу - "Змій"

Він розкрив свої карти занадто швидко, але ось яке питання: чи завдати їй кампанії Тіаполо вбивчого удару, чи натомість зачекати, доки це зробить інший гравець? Фальєре вичікує; Контаріні ходить повільно та обережно, але ходить. А як щодо Белліньо, найбільшого ворога Селуди? Він діє сам, він не фігура іншого гравця, а радше грає незалежно, і знов це питання: чому він не фігура? Його ходи сильні, він став би чудовою фігурою для гри, але Майстер Ігор не обрала його.

Але він виникає з тасованої колоди, наче Дама Пік; хоч ним не грають, сам він є гравцем.

Тіна чекає, мугикаючи материну колискову, ледь чуючи свій голос.

Розділ 15

Тіна радіє того дня, коли розпізнає фігуру іншого гравця. Її радість стає меншою, коли вона дізнається, хто це: Абат Падова, любий друг Патріарха Венеції, ще більш любий друг самого Дожа, бо кажуть, що коли дружина Дожа захворіла, абат поклав на неї руки й упродовж дня — та ні, лише години! — вона встала й повернулася до своїх справ.

Цього абата Падову Тіна зараз бачить під час молитви, він шепоче після літургії у вухо Патріарха, а коли він шепоче, Контаріні дивиться на це та посміхається, і вона розуміє, що Падова — його чоловік.

І чому ні? — міркує вона. Якби вона мала таку фігуру, як Абат, вона б скористалася ним по саме руків'я.

Вона перебирає свої карти, шукаючи відповідь.

* * *

Жриця.

Вона каже:

— Можливо, ви вважаєте недоречним, що фігурою у вашій грі буде черниця?

— Мене не турбують доречність і чин, мене турбує лише перемога, — відповідає Тіна, коли вони вдвох ідуть пліч-о-пліч крізь маленьку каплицю жіночого монастиря, де мешкає Жриця.

Цей монастир розташований поза територією власне Венеції, на острові, куди відвозять ховати померлих, на крутому виступі зелені посеред синіх вод лагуни, де похоронні баржі мовчазно чекають на берегу священників і копачів, що відносять їхній вкритий саваном вантаж до чорної землі. Над ними нависають дерева з чорними шипами, під їхніми ногами ламається галька, серед гілля співають птахи, які не знають про урочистість цього місця.

— Ваша правда, — бурмоче Жриця. — Фігура є фігурою; гра є грою. Саме таке відділення людськості від справи дозволить вам виграти. Зважаючи на все це, чого ви хочете від мене?

— Я чула, що Церква підтримує Контаріні як кандидата на Верховний Трибунал.

— Церква такими речами не переймається.

— Ну ж бо, ми обидві знаємо, що це не так. Абат Падова є людиною Контаріні, і я не маю сумнівів, що ним грають.

— Серйозно? Що ж, можливо, серед нас не так вже й мало тих, хто... уклав із Домом Ігор угоду, про яку ми коли-небудь, можливо, шкодуватимемо.

Тіна чує в голосі Жриці думки, відчуває смуток, бачить, як її погляд плавно рухається до нерухомих вод лагуни, і хоча пропозиція спокуслива, а її цікавість палає, вона не ставить запитання, а радше швидко минає його, бо їй треба встигнути за справою, а ще тому, що вона починає підозрювати, що в цій грі фігура не така проста, як фішка на гральній дошці, бо фігури мають секрети та гордість, і хоча за правилами гри вони належать їй, вони також мають перетворитися на щось більше.

— Мені треба знати, що саме Контаріні запропонував єпископам, щоб отримати вплив, і що може змусити їх змінити думку.

— І ви очікуєте, що я про це дізнаюся?

— Так, сестро. Я вважаю, що ви викликаєте довіру. Я вважаю, що на вашому обличчі написані чесність і побожність. Я думаю, що вас вважають видатною духовно, але незначною з точки зору політики. Я думаю, що вам дуже легко з'ясувати відповіді на мої питання.

— Сподіваюсь, що вам здали кращі карти, ніж я, — відповідає та. — Але я, звісно, зроблю все, як ви хочете.

— Дякую, сестро.

А потім, коли зібралася вже йти:

— Дозвольте запитати... Як ви дізналися про Дім Ігор?

Тіні неприємно, що вона не може втриматися від цього запитання, але вона відразу вибачає себе, роблячи висновок, що цінність запитання… Ні, це неможливо… Але що як цінність цього запитання вища за той приз, за який вона грає?

Жриця стоїть нерухомо, міркуючи над запитанням, міркуючи над відповіддю, чи слід їй узагалі відповідати. Зрештою вона каже:

— Я бачила чотирьох або п'ятьох гравців, що грали в різних матчах і питали в мене те саме. Коли мною грали вперше, я була двійкою Кубків, новачкою в Ордені в Римі. Гравець попросив мене виконати дещо, а мені не вдалося, і мене мало не вигнали з Ордену, а він, зігравши мною невдало, втратив мене як фігуру та зрештою програв матч. Тоді була гра кардиналів, і хоч я не була гравцем, я бачила закономірності ходів достатньо добре, щоб зрозуміти, що є виграшем. Спитайте себе ось про що, міледі: ви зараз граєте на корону Венеції, і це, як я гадаю, ваша перша гра. Уявіть, на які ставки можуть грати більш досвідчені гравці. Уявіть масштаб їхніх амбіцій. Хоч я лише фігура у вашій руці, я