Читати книгу - "Змій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви не маєте спокуси зіграти?
— І ризикнути програшем? Ні. Мені достатньо знати гральну дошку й бачити напрямок руху фігур. Я не робитиму ставки.
* * *Коли її корабель відчалює від острова, вона бачить інший — вищий, більший; з гордим прапором на щоглі він прямує до відкритого моря. Це корабель Фальєре, але куди він пливе, куди так поспішає, вона не може знати. Її губи за маскою злегка стискаються — необізнаність лякає її сильніше, ніж будь-яка впевненість у махінаціях Фальєре. Що планує цей чоловік, який настільки відчужений від махінацій міста, так далеко за межами гри? Вона не знає, і на мить це її жахає.
* * *А повернувшись на берег, вона бачить чорні пожежі, що здіймаються над гаванню.
Чоловіки бігають, відра, відра, будівлі падають, дим здіймається стовпом, а на певній висоті поширюється по небу, немов зіткнувшись з невидимою перепоною між стиснутим, тісним світом людей і простором небес. Якщо ми станемо близько — надто близько! — жар вчепиться в наші обличчя, в нашу шкіру, наші губи тріскатимуться, кров пульсуватиме в кінчиках пальців ніг; відступаймо, це вже ніщо не зможе врятувати, станьмо з дітьми, які роззявили роти на балки, що тріщать, на стіни, що падають, які дивляться, як іскри цього полум'я вертяться та пурхають до неба, і кажуть: «Мамо, це красиво. А можна ще таке подивитися?»
На берегу посланець підтверджує те, що вона вже й сама знає: цей склад належав Тіаполо. Він мав бути пустим, усі товари з нього вивезли три дні тому, але гляньте, онде стоїть він на колінах і плаче, плаче: все втрачено, і схоже, що плітки були брехнею. Склад був анітрохи не пустий, у ньому був секретний вантаж перцю на продаж англійцеві, який пообіцяв сплатити п'ять ваг золота, але тепер — тепер! — усе загублено в солодкому диму. Декотрі кажуть, що Тіаполо розориться, але ні, він повернеться; такі, як він, завжди повертаються.
Тіна не залишається ні дивитися на старого чоловіка на колінах, ні спостерігати за чоловіком у масці, що стоїть позаду нього з пустою срібною скринькою в руках, а зрештою розвертається та йде геть.
* * *— Авжеж він не зможе перемогти, — цокає язиком Альвізе Муна, коли вони йдуть разом під низькими арками Сан Марко в напрямку сонця, що сідало. — Вся стратегія Тіаполо складалася з хабарів і залякування; ще тоді була підозра, що він не зможе повернути всі борги, а тепер він точно не зможе виконати свої погрози. Одного дня він може стати конкурентом, але не сьогодні.
Не сьогодні.
* * *Тепер залишилося лише три претенденти: Селуда, Контаріні, Фальєре. На периферії досі залишається Белліньо, але вона не думає, що він довго протримається.
Хто з ворогів Тіаполо завдав цього удару? Якими картами було зіграно?
(А, Король Мечів! На його пальцях досі сажа, його одяг досі тхне маслом; його карта зіграна, його борг вибачено, він відвертається від полум'я... до наступної гри).
Тіна чекала вже достатньо довго.
Настав час робити хід.
Розділ 16Коли вони вперше запрошують П'єтро Занзано та його дружину на вечерю, приходить повідомлення з проханням вибачити через головний біль.
Коли наступного дня вони повторюють свою пропозицію, посильний приносить відповідь, що на жаль, вони вже мають інші домовленості.
Третього дня вона сама приходить до будинку й відмовляється піти, доки не побачить хазяїна особисто.
Він зайнятий, роздратований, сиве волосся стирчить з-під чорного кашкета. У венеційській політиці він виглядає трохи дивним: мало того, що він має велике ім'я, але й багатство, яким це ім'я було куплено, зростало — зростало впродовж століть, у той час як багато інших зазнали занепаду. Якщо з точки зору венеціанців і була риса, близька до божественності, то саме ця, бо хіба часто знайдеш поєднання економіки та шляхетності?
— Мадам, — каже він, майже не давши собі клопоту глянути на неї, — я не можу відвідати будинок вашого хазяїна. Моя дружина погано до нього ставиться.
— Пане, — відповідає вона, — моєму хазяїну дуже прикро це чути, однак приватна консультація стане корисною нам усім.
— Не маю сумніву, що він бажає, щоб я зробив йому якусь послугу; але я не можу втручатися в цей процес.
Почувши це, вона всміхається під маскою. Це перший раз, коли ми відчуваємо це, і це так несподівано, що нам хочеться зупинити цю мить, спіймати її як портрет — секунду, що була, але ніколи не повториться.
І тоді — тоді!
Вона знімає маску.
Ми так довго бачили її в цьому образі, що майже забули, що вона людина. Чи скористатися нам словом «красива»? Краса — річ, що залежить від очей, що її бачать, але будь-яка жінка, будь-яка жива істота безумовно красивіша, ніж маска, що її ховає, тож так, ми оголошуємо, що від тієї миті й до цієї вона
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Змій», після закриття браузера.