Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Виверну   вчасно не нагодували. 

Вона  звикла отримувати їжу  кожного дня неодмінно  на сході сонця, а сьогодні чомусь ніхто не  прийшов, щоб  дати їй  необхідну суміш  з особливих трав, пермолотих черепів, дикого меду, сушених кажанів і заклинань.

Голодна виверна гарчала, дихала вогнем і з такою силою лупила  міцним хвостом по стінах воєї стайні, що здригався увесь замок.

–  Да що ж це таке? Що там знову  відбувається? –  грізно кричав високий  худий чоловік, визираючі  з кімнати   і на  ходу  загортаючись у теплий нічний халат.

Слідом за ним з'явилася  не менш висока і худорлява  жінка  у кружевній сорочці,  з яскраво-рудим волоссям,  заплетеним у дві довгі коси. 

– Не хвилюйся, любий, не хвилюйся, тебі не можна хвилюватися! – повторювала вона,  намагаючись зачепитися тонкими пальцями за його плече, щоб зупинити.

Але чоловік вже вискочив  у коридор. Його очі грізно блищали, а обличчя палало від люті.

На всіх поверхах чувся важкий тупіт стражників та  перелякані голоси.

– Ваша Величносте! –  слуга, який біг назустріч, впав на коліна і уткнувся обличчям у підлогу. 

– Кажи! – прогарчав  чоловік.

– Кайтана збожеволіла. Вчасно не отримала свою суміш і тепер нікого до себе не підпускає… Я хотів покликати принца, бо лише він один  здатний заспокоїти виверну…

– То чому він не йде? – крикнув чоловік.

Замок продовжував здригатися від лютих ударів.  

– Я постукав у двері спальні, але Його Високосте  наказали мені забиратися геть до скелястих духів, – жалібно пролепетав слуга.

– Ніякої користі від вас... Йди вже звідси! Я сам поговорю з ним!

Король Ектор стрімко пішов коридором, суворо хмурячи сиві брови. Королева Естелла, накинувши на худі плечі шовковий пеньюар, бігла слідом за чоловіком.

– Тільки не хвилюйся! –  вмовляла вона.

Король підійшов до покоїв принця і з усієї сили вдарив кулаком у двері.

З середини  кімнати  долинала якась метушня, чувся жіночий сміх.

Король вдарив   ще раз. Королева благально склала долоні.

– Хто там знову вештається? – гаркнув принц у відповідь на загрозливий стук, – Забирайтеся до всіх лісових духів, хоч би сам Скелястий велетень взяв місто в облогу!

Обличчя короля  запалало. 

Незважаючи на поважний вік, Ектор був чоловіком міцним, загартованим і в нескінченних війнах із сусідами, і в полюванні на диких звірів.   

З усієї сили вдарив він ногою у двері й ті, жалібно тріснувши, вилетіли з петель.

Королева скрикнула і зблідла.

Його високість, спадкоємний принц Адвіан, лежав на широкому, під балдахіном ліжку, в чому мати народила.

Три абсолютно голі дівиці  борсалися поруч із ним  серед зім'ятих чорних покривал, брудно пересварилися між собою і заливисто реготали.

Вони відштовхували одна одну від могутнього тіла принца, яке виблискувало у приглушеному сяйві ранкових світильників своєю чудовою бронзовою засмагою.

На підлозі стояла золота таця із залишками фруктів і фантіками від цукерок, лежав перекинутий глечик, з якого витікали  назовні краплі вишневого вина.

Звісно, така картина нікого не здивувала.  Дуже часто принц Адвіан порушував всі мислимі межі й нехтував усіма традиціями та правилами.

– А це ти, батьку, – ліниво промовив він, невдоволено повернувши голову до дверного отвору, – ну що там ще?

– Геть звідси, безсоромні дівки! – з придушеною люттю наказав король.

Дівчатам не треба було повторювати двічі. Вони моторно зістрибнули з ліжка і, як були голяка, так і побігли  за портьєру, що вела в гардеробні.

– Отакої! Усі веселощі зіпсував, – проворчав Адвіан, сідаючи на зім'ятому ліжку й пригладжуючи своє розпатлане, темно-руде волосся.

– Веселощі? – грізно повторив король, роздуваючи ніздрі, – Ти не чуєш, що відбувається? І одягнися негайно!

Адвіан встав, не соромлячись ні батька  ні матері, випростався на весь зріст і, зірвавши з ліжка покривало, загорнув у нього нижню частину тіла. Потім пошарив  очима  по кімнаті в пошуках свого одягу. Не знайшовши нічого, поморщився і подивився на батьків.

–  Та чую, чую!   Кайтана божеволіє.  Розтяпи слуги її вчасно не погодували. Варто було мене через це позбавляти задоволень життя. Я і сам вже збирався йти до неї…

– Ти дочекаєшся того, що мені доведеться відшмагати тебе, сину, – без жодних емоцій промовив Ектор, – Як можна бути таким безвідповідальним! Ступай негайно і заспокой віверну, поки вона не рознесла замок. Наші стіни й без того не такі тверді, як раніше...

– Іду, іду,  – незадоволено пробурчав Адвіан, – ось прямо так і піду! Пришліть служницю, нехай прибере тут усе.

Він позіхнув і почухав широкі груди.

– Після прийми ванну й одягнися, як личить принцу!  – суворо наказав король, – Я чекатиму на тебе у своєму кабінеті. У нас є важлива справа.