Читати книгу - "Час зірки"

— Я не знаю, як можна змінити обличчя. Але в мене тільки обличчя сумне, а всередині я дуже весела. Адже жити — так добре, правда?

— Ясна річ! Але гарне життя — для обраних. Я самотній і видаюсь тобі малим і худим, але я сильний, можу однією рукою підняти тебе. Хочеш переко­натися?

— Ні, ні, люди дивляться, всі сміятимуться!

— Та ніхто на тебе не дивиться.

І вони повернули за ріг. Макабеа була дуже щасливою. Він справді підняв її в повітря вище власної голови. Вона була в захопленні:

— Ніби летиш на літаку.

Так. Але він не зміг утримати її, тож вона впала лицем у багнюку, розбивши носа. Та вона була делікатною і лише сказала:

— Не хвилюйся, це було невеличке падіння.

Оскільки вона не мала хустинки, щоб обтерти бруд і кров, то скористалася спідницею, попередивши його:

— Будь ласка, не дивись на мене, поки я буду витиратися, мені треба підняти спідницю.

Але він розгнівався і не сказав більше ні слова. Декілька днів вони не зустрічалися: вона зачепила його гордість.

Усе закінчилося тим, що він повернувся до неї. З різних причин вони опинилися в одній мʼясній крамниці. Для неї запах сирого мʼяса був ароматом, який давав їй сили, ніби вона наїдалася. Стосовно Олімпіко, то він хотів бачити мʼясника і його гострий ніж. Він заздрив мʼяснику і хотів би бути на його місці. Застромлений у мʼясо ніж збуджував його. Обидвоє вийшли з крамниці задоволені. Тільки вона запитувала себе: який смак має це мʼясо? А він: як люди стають мʼясниками? В чому тут секрет? (Батько Ґлорії працював у чудовій мʼясній лавці).

Вона сказала:

— Мені буде так шкода себе, коли я помру.

— Дурниці, якщо ти помреш, то повністю.

— Тітка вчила мене не цьому.

— Та щоб її, цю твою тітку.

— Знаєш, чого б я хотіла понад усе? Стати артисткою кіно. Я ходжу в кіно тільки в день зарплати. І вибираю найдешевші кінотеатри. Я обожнюю артисток. Ти знаєш, що Мерилін була вся рожевого кольору?

— А ти — кольору бруду. Для артистки ти не вийшла ні лицем, ні фігурою.

— Ти так вважаєш?

— Аякже.

— Мені не до вподоби, коли на екрані показують кров. Я не можу бачити кров, мене від цього нудить.

— Тебе нудить чи ти плачеш?

— Донині мене, слава Богу, ще жодного разу не знудило.

— Ти — як корова, що не дає молока.

Думати — це так складно, вона не розуміла, в який спосіб люди взагалі думають. А Олімпіко не тільки думав, а й використовував вишукані слова під час розмови. Макабеа ніколи не забуде, як під час першої зустрічі він назвав її «сеньйоритою», ніби вона була кимось. А оскільки вона була кимось, то купила собі рожеву помаду. Їхні розмови ніколи не мали сенсу. Вона чудово усвідомлювала, що ніколи не називала речі своїми іменами. І «любов» вона не називала любовʼю, називала «не-знаю-що».

— Дивись, Макабеа...

— Дивитися куди?

— Ні, Боже мій, «дивись» не означає «кудись дивитися», так кажуть, коли хочуть, щоб людина послухала. Ти мене слухаєш?

— Повністю, повністю!

— Що повністю, Боже мій, якщо я ще нічого не сказав! Так-от, слухай, я запрошую тебе на філіжаночку кави в барі. Хочеш?

— А можна каву з молоком?

— Можна, вона коштує так само, якщо буде дорожче, різницю заплатиш сама.

Макабеа не змушувала Олімпіко витрачатися. Тільки того разу, коли він пригостив її кавою з молоком, яку вона так засолодила цукром, що її мало не знудило, але вона змогла контролювати себе, щоб не зганьбитися. Вона поклала стільки цукру, щоб скористатися можливістю.

Одного разу вони ходили до зоопарку, причому вона сама заплатила за квиток. Тварини вразили Макабею. Вона була налякана й не розуміла, навіщо вони існують. А коли вона побачила носорога — гігантського, чорного, круглого велетня, то зі страху впісялася. Носоріг здався їй, перепрошую, помилкою Творця. Але насправді вона не думала ні про якого Бога, це була просто звичка. До її величезної радості Олімпіко не помітив, що з нею сталося, і вона сказала йому:

— Я мокра, тому що сіла на мокру лавку.

І він нічого не зрозумів. А Макабеа автоматично проголосила молитву подяки. Це не було молитвою до Бога, просто вона повторювала те, чого її навчали в дитинстві.

— Жираф такий елегантний, правда?

— Дурниці, тварини не бувають елегантними.

Вона заздрила жирафу, який так високо ширяв у повітрі. Помітивши, що її коментарі про тварин не потішили Олімпіко, вона вирішила змінити тему:

— По «Радіо-годиннику» сказали одне слово, яке здалося мені таким вишуканим — мімікрія.

Олімпіко з підозрою подивився на неї:

— Хіба порядні дівчата говорять про такі речі? Знаєш, до чого це призводить? На Манґе повно дівок, які ставили подібні запитання.

— Манґе — це такий район?

— Це недобре місце, туди ходять лише чоловіки. Ти не зрозумієш, але я тобі скажу одну річ: ще трапляються дешеві жінки. Ти коштувала мені дешево, одну філіжанку кави. Я більше не буду на тебе витрачатися, гаразд?

Вона подумала: я не варта того, щоб він за мене платив, адже я впісялася.

Після дощу в зоопарку Олімпіко вже не був таким, як перше: він утратив витримку. І забувши про те, що сам говорив мало, як і належить серйозному чоловікові, дорікнув Макабеї:

— От лихо! Ти ж і рота не розтулила, ти не маєш навіть про що говорити!