Читати книгу - "Повернення до зірок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, але поговоримо про це пізніше. До біса дипломатію. Ходімо, Джоне, вип’ємо по чарочці.
Рухома доріжка доставила їх до великої зали, скляні стіни якої прикрашали зображення чорних зірок і згаслих сонць, уламки космічних кораблів, які справляли величне і зловісне враження. Ґордон добре пам’ятав цю похмуру пишність, як і безліч вогнів суміжного залу… Доріжка несла їх на верхні поверхи. Зустрічні слуги та придворні низько схилялися перед Зарт Арном, але не могли приховати свого подиву при вигляді принца, який панібратськи розмовляв з незнайомцем.
— Дуже дивно йти ось так разом, — сказав Ґордон. — Адже колись кожен з нас був у тілі іншого. Незвичне відчуття.
— Для мене — ні, — посміхнувся Зарт Арн. — Не забувай, що я перетинав час неодноразово і жив у багатьох чужих тілах. Але я тебе розумію.
Нарешті вони досягли покоїв Зарт Арна. Ґордон пам’ятав ці високі кімнати, строгий білий колір яких прикрашали витончені шовкові завіси на вікнах. Стелажі з касетами думкозаписів залишалися на своїх місцях. Він привітався з Мери і вийшов на широкий балкон помилуватися панорамою міста. Все було як і минулого разу. Знову хилився до заходу Канопус, опромінюючи своїми феєричними променями чудові вежі столиці, безкрає смарагдове дзеркало океану і Кришталеві гори. Голос Зарт Арна вирвав Ґордона зі спогадів.
— Пам’ятаєш смак сакви? — Він простягнув високий келих, наповнений темно-коричневою рідиною. — Нічого не змінилося, чи не так?
— Не зовсім, — тихо сказав Ґордон.
Зарт Арн відразу зрозумів:
— Ти маєш на увазі Ліанну? Мені було незручно розпитувати. Що між вами сталося?
— Серйозною сварки не було, але, ти розумієш… Словом, я прилетів сюди не заради неї, а заради всього цього. Широким жестом, ніби укладаючи панораму в свої обійми, Ґордон вказав на сяюче місто, неймовірно красиві гори, наповнені прозорим світлом, космічні кораблі, які величаво йшли у небо. Зарт Арн хотів ще щось запитати, але не встиг, бо на балконі з’явився високий кремезний чоловік, весь у чорному, на грудях якого виблискував невеликий знак Комети. Він дивився на Ґордона вивчаюче. Ґордон впізнав Джал Арна, повелителя Середньо-Галактичної імперії і старшого брата Зарта.
— Дивно, — сказав той. — Ви мене добре знаєте, а ось я вас бачу вперше. — Вони потисли один одному руки. — Зарт розповів мені, що саме таким чином вітали один одного люди вашої епохи. Ласкаво просимо у Троон, Джоне, я щасливий приймати вас у цьому палаці. — Імператор вимовив це без всякої афектації, але потиск було міцним, — На жаль, ви прилетіли не просто погостювати. Втім, не тільки ви. Один за одним прибувають посли найвірніших наших союзників. Вони теж стривожені.
Джал Арн підійшов до балюстради і задумливо подивився на місто, яке запалювало свої перші вогні. У сутінковому небі вже світилися обидва місяця: один — густого золотистого кольору, другий — холодний і сріблястий.
— Галактикою повзуть чутки. Джерело їх невідоме, але кажуть, що на кордонах Зовнішнього Космосу з’явилася грізна невідома небезпека. Нічого конкретного ніхто не повідомляє, але керівники деяких королівств стурбовані. Інші, щоправда, вважають, що все це вигадки.
— Те, що ми бачили на Тейні, не плід нашої уяви, — заперечив Ґордон. — Коркханн розповість вам усі подробиці.
— Він це зробив. Я прийняв його відразу ж після прибуття. І я не в захваті від його звіту. — Джал Арн скрушно похитав головою. — Рішення треба приймати невідкладно. Сьогодні ж. Навіть, якщо є ризик поставити під загрозу усталений політичний устрій Галактики. На жаль, інформації недостатньо. Він замовк і попрямував до виходу. Обернувшись у дверях, посміхнувся:
— Ви працювали замість мене кілька днів, Джон Ґордон. Можу вас запевнити, що з того часу мої обов’язки не стали ні на йоту приємніше.
Джал Арн вийшов.
— Я проведу тебе до ваших з Коркханном покоїв, — сказав Зарт. — Я розпорядився, щоб їх приготували тут, поблизу. Нам є про що поговорити.
Опинившись у своїх апартаментах, Ґордон був вражений їхньою розкішшю.
Порівняно з ними, житло Зарт Арна виглядало спартанським: подібно до більшості вчених, принц надав перевагу скромній, суворій обстановці. Над спинкою одного з крісел стирчав пучок пір’я. У кріслі, як з’ясувалося, сидів Коркханн. Обличчя міністра було звернуте до чудової панорами міста, тепер уже яскраво залитого ілюмінацією, і зіркам, в якому спалахували час від часу бортові вогні кораблів.
— Мені дуже не подобається те, що я дізнався, — почав Ґордон, наближаючись до Коркханна. І раптом закричав зі страху: — Коркханн!.. Тіло пернатої істоти було на диво нерухомим, як і його обличчя зі смішним дзьобом, до якого Ґордон за останні дні звик і навіть відчував певну симпатію. Бурштинові очі потьмяніли, ставши схожими на холодні дорогоцінні камені. Ґордон схопив Коркханна за плечі, відчуваючи дивну крихкість покритого пір’ям тіла.
— Коркханн! Що трапилося? Прокиньтеся! Прошу вас!..
В очах негуманоїда промайнув проблиск свідомості… Нескінченна біль. Такий вираз очей могла б мати чиясь проклята душа.
На лобі Ґордона виступили рясні краплі поту. Він тряс непритомного, щось кричав. У погляді міністра знову з’явилося страждання, потім відблиск нелюдської боротьби, яка відбувалася всередині, потім щось ніби вибухнуло. Коркханн зігнувся навпіл, його крихкий тулуб затремтів.
З горла його почулося невиразне бурмотіння.
— Що трапилося? — Повторив Ґордон. Але тільки за хвилину Коркханн спрямував до нього очі, наповнені розгубленістю і болем.
— Це те, що ми вже один раз випробували. І ви і я. Тільки набагато гірше. Ви пам’ятаєте ту істоту в сірій рясі, яка намагалася позбавити нас розуму на Тейні?..
Ґордон відчув, як кров холоне у жилах. Так, він пам’ятав, занадто добре пам’ятав таємничу істоту — союзника графа Сін Крівера та інших прикордонних владик. Його боялися навіть Геррни…
— Так, — прошепотів Коркханн. — Один з них знаходиться тут, у палаці.
3!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення до зірок», після закриття браузера.