BooksUkraine.com » Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

262
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 89
Перейти на сторінку:
дві товсті скибки хліба, й вони посідали, зсунувши в кутку вітальні два фотелі. Потім хлопець у піднесеному настрої монтував для молодої жінки музичну апаратуру, вчив поводитися з нею, згодом увімкнув тиху музику.

За низьким столиком на канапі перед вимкнутим телевізором сиділо подружжя Бімонів: Станіслав читав руду брошуру «Правил», а Леона демонстративно нудьгувала. За ними біля книжкової шафи стояла Ріта Недомова, вдаючи, ніби роздивляється книжки.

Леона зітхнула. Тепер почнуться вечори… Еда сьогодні вже не прийде… Він десь із Павлою в пітьмі… А Міхал починає впадати коло Тіни Трикової. Напевно, вдався в татуся. А Станіслав увесь час читає…

— Хоча б карти були, — мовила вона вголос.

— Я збігаю по карти, — швидко запропонувала Ріта, за хвилину принесла засмальцьовану колоду та ще й поставила на стіл пляшку червоного вина, — Якщо вже мусимо нидіти тут, то давайте будемо в доброму гуморі! — посміхнулася вона до Станіслава.

— Ей, ви, змовники, йдіть-но до нас! — покликала Леона Міхала й Тіну до столу.

— А в що гратимемо? — запитав Станіслав.

— Нас п’ятеро, значить, можна тільки в «жолики», — сказала Тіна.

— У «жолики» я востаннє грала, коли мені було дев’ять років, — презирливо сказала Леона.

— Грайте вчотирьох, а я спостерігатиму, — охоче поступилася Ріта, рушивши на кухню відкорковувати пляшку.

— Гратимемо в «канасту», — владно вирішила Леона. — Міхале, роздавай.

Гра була незлагоджена й ішла над силу. Станіслав грав надто серйозно (як робив усе), Тіну гра не розважила (чим потайки втішалася Леона), Міхал зворушливо намагався розвеселити Тіну, але «гостроту» грі все-таки додавала Ріта. Її життя пройшло в ресторанах, вона працювала офіціанткою, обслуговуючи клієнтів з ранку до ночі, й тут, у комуналці, швидко дала всьому лад: увімкнула відповідну музику і зробила інтимне освітлення, старанно доливала в келихи вино. Чемпіонка всіх картярських ігор, вона вміла для кожного знайти слівце (найліпші — для Станіслава), своїми фривольними жартами розсмішила гравців (усіх, крім Леони), і пляшка вина швидко спорожніла.

— Найкраще за все буде припинити гру, доки ми всі в доброму гуморі, — запропонував Станіслав, позираючи на годинник.

— А що робити вдома? — запитав Міхал, благальними очима дивлячись на Тіну. — Там лише холод і темрява…

— Давай ще разочок зіграємо, — посміхнулась до нього Тіна.

— До другої партії належало б і другу пляшку; можу принести, — весело запропонувала Ріта. — Тепер ми одна велика родина…

— Наша родина в Шумаві, — безжально стьобнула її Леона.

Але Ріта не слухала її.

— Вже біжу, але пляшка в мене схована дуже далеко, тому я прошу хоч на хвилинку ввімкнути в нас удома струм, бо не маю ліхтарика, — тихо сказала Ріта, — Коли я ходила по карти, то в пітьмі сильно вдарила коліно… — Вона вмить задерла поділ, показуючи Станіславу коліно, а водночас обидва чудово засмаглі стегна.

— Світити тепер у квартирах заборонено, — зверхнім тоном мовила їй Леона. — Інакше я давно вже тут не сиділа б.

— Ну, хоча б одну-однісіньку хвилиночку, — благала Ріта Станіслава.

— Ввімкнути світло не маю права, але принесу вам ліхтарик, — запропонував Станіслав і з готовністю поспішив до своєї «канцелярії».

— Дивись, не впади, любий, — ущипливо докинула йому Леона, різко блимнувши в бік Ріти.

Але Ріта зухвало засміялася їй у вічі.

— Ви справжній джентльмен і дуже мені симпатичні… — прошепотіла вона Станіславу, а потім попрямувала до Тіниної квартири. Вона передусім припалила сигарету, яку скурила кількома жадібними затяжками, тоді нетерпляче запалила ще й другу.


X

Безпосередні фронтальні битви із скупченнями бурої речовини на подвір’ї ПЧХП поступово переходили в напружені партизанські дії. Здавалося, мазут має розум, який, розвиваючись, дає змогу уникати ПМ-прожекторів і гвинтів, спритно перегруповується, відроджується й нагромаджується в закритих місцях кількаметровими купами й заметами.

Міський штаб розділив Усті на дев’ять оперативних секторів, кожен з яких було закріплено за промисловим підприємством, а бригади ПЧХП з ПМ-технікою виїжджали на далекі об’єкти. Вдома все частіше лишалась тільки Бімоньова бригада з граблями.

За кілька днів люди потомилися, їх гнітила дедалі більша винахідливість супротивника. Мазут дерся по стінах, і необхідно було діставати його граблями, а такого фізичного навантаження ніхто довго не міг витримати.

Невтомний Станіслав Бімонь притяг зі складу важку драбину й, піднявшись на висоту другого поверху, скидав звідти граблями мазут додолу, полегшуючи іншим роботу. Добре натренований Станіслав переставляв важку драбину у найгустіші бурі хащі. Він видирався нагору, потім спускався й вирівнював зігнуті грабельні зубці, обмотував іншим людям розтріскані граблища пластирем, затято переконуючи при цьому всіх:

— Найгірше вже позаду, тепер ще б витримати зо два дні, доки почнеться процес убування, й мазут змушений буде пожирати сам себе…

Проте щоразу, коли здавалося, ніби подвір’я майже зовсім вичищено, накочувалася нова хвиля темно-рудого моря, мазут повертався, уникаючи атак ПМ-техніки. Двометрові драглисті хвилі заливали подвір’я, й тоді знову доводилося вмикати прожектори та гвинти. Все починалося спочатку.


Тіна Трикова здмухнула волосся зі спітнілого чола й кинула сердитий погляд у спину свого колишнього чоловіка. Станіслав навмисно поставив їх працювати поряд. Але Тібор Трнка вперто не помічав Тіну. Хоч би запитав про Томашека — подумала Тіна. Раніше ми хоч перемовлялися кількома словами по телефону. Але тепер Тібор лишався байдужий і відразу після зміни, — такий гарний брюнет з блакитними очима й сліпучо-білими зубами, в шикарному шкіряному піджаку й джинсах, — нетерпляче поспішав до нової дружини. Міхал Роган увесь час крутиться коло мене, думала далі Тіна Трикова, він зворушливо незграбний, але скільки в ньому жагучої цікавості!.. От якби Тібор хоч трохи приревнував мене до нього!

Еді Роганові остогидло махати граблями. Він працював

1 ... 15 16 17 ... 89
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"