Читати книгу - "Замах на бродягу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Цілком імовірно…
— В мене є також деякі відомості щодо пані Келлер, але сестра попередила, що за їх вірогідність вона не відвідає…
— А все-таки?
— Це дуже активна та енергійна особа, але вона трохи звихнулася на світських розвагах. Весь свій час вона присвячує полюванню на видатних людей. Після від'їзду чоловіка вона з головою пірнула у світське життя — бали, танці, звані обіди… Кажуть, вона досить часто міняла коханців… Здається, серед них був і префект Баде — ще за життя його жінки… Був там ще якийсь генерал, забула прізвище…
— Я бачив пані Келлер, — сказав комісар.
Якщо пані Мегре й була розчарована, то не показала цього.
— Ну і яка ж вона з себе?
— Ти змалювала її досить точно… Тендітна, знервована, дуже випещена дама, яка не показує на свій вік… І страшенно любить папуг…
— Звідки ти взяв про папуг?
— Їх у неї повна квартира.
— Вона живе в самому Парижі?
— І де б ти думала? На острові Сен-Луї, за триста метрів від мосту Марі, під яким ночував її чоловік… До речі, він курив люльку…
Між макаронами та десертом він дістав із кишені скляну кульку і почав катати її по скатертині.
— Що то в тебе?
— Скляна кулька… У Професора їх було три…
Вона уважно глянула на чоловіка.
— Ти йому симпатизуєш, правда?
— Здається, я починаю його розуміти…
— Розуміти, чому він пустився берега і став бродягою?
— Можливо, й це… Він довго жив у джунглях, за сотні кілометрів від великих міст та шляхів… Там теж його спостигло розчарування…
— Чому?
Це навряд чи зрозуміла б пані Мегре, яка змалку жила в іншому затишнішому світі, шанувала розміреність, порядок та чистоту.
— Мене найбільше цікавить одне питання, — промовив Мегре замість відповіді. — В чому його провина?
Пані Мегре насупила брови.
— Що ти маєш на увазі?.. Хіба ж не його напівмертвого кинули до Сени?
— Так, він справді жертва, але…
— Але що?
— У криміналістів, зокрема американських, є досить своєрідна теорія, яка на перший погляд може здатися парадоксальною… Та тільки на перший…
— Що за теорія?
— Що принаймні у восьми випадках з десяти жертва певною мірою поділяє відповідальність з убивцею.
— Я не розумію…
Він, немов зачарований, дивився на кульку.
— Ну, скажімо, чоловік ревнує до когось свою дружину… Між ними сварка… Він їй за щось докоряє, а вона тримається визивно…
— Ну, буває…
— Тепер уявімо, що він хапає ножа і каже: «Коли я ще раз дізнаюся, що ти була з ним — уб'ю!»
— І таке може бути.
— А вона йому: «Ти не посмієш… Ти на таке негодний!»
— І тепер розумію…
— Так от, в багатьох житейських драмах трапляється щось подібне… Ось ти допіру розповідала про Лемке, який, по-перше, лихварював, доводячи до відчаю своїх клієнтів, а по-друге, співробітничав із бошами… Чи дуже ти здивувалася б, дізнавшись, що його вбили?
— Але ж лікар…
— Так, на перший погляд він нікому не заподіяв лиха. Ночував під мостами, вдень ходив вулицями з рекламними щитами… А вранці і ввечері пив червоне вино…
— Ну от бачиш!
— А втім, хтось не полінувався вистежити, де він живе, серед ночі напав на нього, розбив йому голову, міг і вбити, потім ще тяг по набережній і кинув у воду… І лише чудом його врятували… Цей «хтось», певно, мав якийсь мотив… І мотив цей, свідомо чи несвідомо, дав йому сам Професор.
— Він досі не опритомнів?
— Ні.
— Ти сподіваєшся, що він щось скаже, коли прийде до пам'яті?
Замість відповіді Мегре лише знизав плечима і заходився набивати люльку. Згодом вони погасили світло і сіли біля відчиненого вікна.
Вечір був тихий і теплий. Розмова їхня переривалася довгими паузами, що не перешкоджало подружжю відчувати себе дуже близькими одне одному.
Наступного ранку, такого ж самого теплого й сонячного, ідучи на роботу, Мегре помітив на деревах ніжні ще клейкі листочки, що зеленіли на місці вчорашніх бруньок. Весна вже впевнено порядкувала в Парижі.
Щойно він зайшов до свого кабінету, як у двері просунулася голова Ляпуента.
— Патроне, ви приймете гостей? — весело запитав він.
Йому явно уривався терпець, і вигляд в нього був не менш гордий, ніж напередодні у пані Мегре.
— Де вони?
— У приймальні.
— А хто це?
— Власник червоного «Пежо чотириста три» та його друг, що був із ним того вечора… На жаль, моя заслуга тут невелика. Все було просто… В Парижі, виявляється, зовсім небагато червоних «Пежо чотириста три», і лише у трьох номери з двома дев'ятками… Із них одна вже тиждень у ремонті, а друга в Каннах разом із своїм власником…
— Ти допитав цих людей?
— Я поставив їм лише кілька запитань… Краще ви самі погляньте, що це за пани… Привести?
В погляді Ляпуента було щось таємниче, немов він готував комісарові якийсь сюрприз.
— Гаразд…
У його руці знову опинилася скляна кулька, і він тримав її, мов талісман.
— Месьє Жан Гійо, — оголосив інспектор, впускаючи першого гостя.
Це був невисокий на зріст панок років за сорок віком, одягнутий досить елегантно.
— Месьє Ардуен, кресляр…
Кресляр
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замах на бродягу», після закриття браузера.