Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Власник кокосового стрільбища бачив, як цей незнайомець балакав сам до себе, і містер Гакстер зауважив те саме. Чоловік зупинився на порозі заїжджого двору і, за словами містера Гакстера, витерпів сувору внутрішню боротьбу, перш ніж змусити себе ввійти в будинок. Зрештою він піднявся сходами, і містер Гакстер побачив, як він звернув ліворуч і відчинив двері вітальні. Містер Гакстер почув у кімнаті та в буфеті голоси, які запевняли, що чоловік помилився:

— Ця кімната не здається! — крикнув Гол, і незнайомець, незграбно зачинивши вхідні двері, пішов у буфет.

За п’ять хвилин він знову показався, задоволено витираючи рукою губи, що до певної міри вразило містера Гакстера. Якусь мить незнайомець стояв, роздивляючись його, а потім містер Гакстер помітив, як він крадькома пішов до воріт, що вели у двір, — і тут відчинилося вікно у вітальні. Трохи повагавшись, незнайомець притулився до одного зі стовпів, вийняв коротку глиняну люльку і приготувався натовкти її тютюном. Поки він це робив, у нього тремтіли пальці. Він незграбно підпалив люльку і, склавши руки, спокійно курив, вдаючи, ніби йому все байдуже, чому аж ніяк не відповідали меткі погляди, котрі він час від часу кидав у двір.

За всім цим містер Гакстер спостерігав крізь вікно крамниці з-поза тютюнових жерстянок, і незвичність поведінки чоловіка спонукала його продовжувати свої спостереження.

Незабаром незнайомець різко випростався і запхав люльку в кишеню. Потім він зник десь на подвір’ї. Відразу після цього містер Гакстер, збагнувши, що він є свідком дрібної крадіжки, перестрибнув через шинквас і вибіг на дорогу, щоб перехопити злодія. Тільки-но він це зробив, знову з’явився містер Марвел у перекошеному капелюсі, з великим пакунком, загорненим у блакитну скатертину, в одній руці, і трьома записниками (як стало відомо пізніше, перев’язаними підтяжками священика) в другій. Щойно він побачив Гакстера, як уражено зойкнув і, різко повернувши ліворуч, кинувся навтьоки.

— Злодюго, стій! — заволав Гакстер і метнувся за ним. Порив містера Гакстера був палким, але коротким. Він угледів, як чоловік просто перед його носом жваво побіг за ріг церкви, а далі вгору на пагорби. А на другому боці вулиці він побачив святкові прапори й торжества, і тільки одна людина чи двоє здивовано озирнулись. Він знову закричав: «Стій!» Та заледве пробіг десять кроків, як щось незбагненне вхопило його за гомілку, і він більше не біг, а полетів у повітрі. Раптом перед очима він побачив землю. Здалося, весь світ перетворився на мільйон круглих світлових цяток, і подальші події його більше не цікавили.

Для того, аби ясно зрозуміти, що все-таки сталось у готелі, необхідно пригадати момент, коли містер Марвел уперше з’явився перед вікном містера Гакстера.

Саме в ту мить містер Кас і містер Бантинг були у вітальні. Вони серйозно розслідували ранкові події і з дозволу містера Гола обстежували пожитки Невидимця. Джеферс частково оклигав після свого падіння і, на пораду своїх співчутливих друзів, пішов додому. Місіс Гол винесла розкиданий одяг незнайомця і прибрала в кімнаті. На столі під вікном, де незнайомець звик працювати, Кас одразу знайшов три великі нотатники з написом «Щоденник».

— Щоденник! — вигукнув Кас, поклавши всі три записники на стіл. — Принаймні тепер ми бодай щось дізнаємося.

Священик стояв, опершись руками на стіл.

— Щоденник, — повторив Кас і, сідаючи, підпер третій том двома іншими і розгорнув його. — Гм… на першій сторінці ніякої назви. От халепа!.. шифр. І цифри.

Священик обійшов стіл і зазирнув йому через плече.

З розчарованим обличчям Кас перегортав сторінки.

— Боже мій! Це суцільний шифр, Бантингу.

— І ніяких діаграм? — запитав містер Бантинг. — І жодних ілюстрацій, котрі бодай щось би прояснили…

— Погляньте самі, — сказав містер Кас. — Якісь математичні розрахунки, і щось написано російською чи якоюсь іншою мовою (якщо судити з літер), а ось і грецька. Ну, з грецькою, гадаю, у вас проблем не буде…

— Певна річ, — сказав містер Бантинг, діставши окуляри і протираючи їх; він почувався ніяково, оскільки в голові в нього майже не залишилося грецької, якою можна було б похвастатися. — Так… це грецька, понад усякий сумнів, і вона може дещо роз’яснити.

— Я знайду вам місце.

— Ліпше я спершу прогляну всі томи, — сказав містер Бантинг, досі протираючи окуляри. — Спочатку потрібно отримати загальне враження, Касе, і тільки потому можна починати шукати ключі.

Він кашлянув, обережно вдягнув окуляри, знову кашлянув — і щиро побажав, аби трапилося щось, що запобігло б неминучому викриттю. Потім він неквапливо взяв записник, котрий йому передав Кас. А далі справді щось трапилось.

Нагло відчинилися двері.

Обидва чоловіки здригнулися, озирнулись — і полегшено зітхнули, побачивши рябе обличчя під фетровим циліндром.

— Це шинок? — запитало обличчя і здивовано зупинилось.

— Ні, — в один голос відповіли обидва чоловіки.

— На тому боці, чоловіче, — сказав містер Бантинг.

— І будь ласка, зачиніть двері, — гукнув містер Кас дратівливо.

— Добре, — промовив незваний гість, як здалось, набагато тихішим голосом — і на диво не таким хрипким, яким було поставлене перше запитання.

— І справді добре, — сказав незваний гість першим голосом. — З дороги! — і він зник, зачинивши по собі двері.

— Здається, моряк, — зауважив містер Бантинг. — Вони кумедні хлопці. «З дороги!» І справді. Морський термін, певно, котрий означає, що йому потрібно вийти з кімнати, я так гадаю.

— Мабуть, ви маєте рацію, — кивнув Кас. — Нерви у мене сьогодні цілком розхитані. Я аж підстрибнув, коли двері отак відчинились.

Містер Бантинг посміхнувся, ніби сам він