Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

— А зараз, — сказав він, зітхнувши, — назад до записників.

Тільки-но він це сказав, хтось зневажливо пирхнув.

— Незаперечною є одна річ, — мовив Бантинг, присунувши свій стілець до стільця Каса. — За останні дні в Айпінгу, понад усякий сумнів, трапилися дуже дивні речі… дуже дивні. І я, певна річ, не вірю в цю безглузду історію про невидимість…

— Це неймовірно, — сказав Кас, — неймовірно. Але факт залишається фактом… Я впевнений, що бачив його рукав…

— Ви точно впевнені, що бачили? Візьмімо, наприклад, дзеркало… галюцинації виникають дуже легко. Якщо вам коли-небудь траплявся вправний фокусник…

— Не буду вас знову переконувати, — сказав Кас. — Ми вже все з’ясували, Бантингу. А зараз ліпше повернімося до цих трьох нотатників… Ага! Ось тут дещо, здається, написане грецькою мовою! Це безперечно грецькі літери.

Він тицьнув на середину сторінки. Містер Бантинг злегка почервонів і схилився нижче над щоденником — вочевидь, окуляри мало допомагали. Несподівано він відчув на потилиці щось дуже дивне. Він спробував підвести голову — і наразився на стійкий опір. Відчувався дивний тиск, ніби важка міцна рука здушила йому шию, і Бантинг несамохіть нахилився підборіддям до самого столу.

— Не ворушіться, нікчеми, — прошепотів Голос, — або я розтрощу вам обом голови!

Містер Бантинг поглянув на обличчя Каса, яке опинилося зовсім близько від його власного, і побачив налякане віддзеркалення свого болісного подиву.

— Вибачте, що тримаю вас отак грубо, — сказав Голос, — але інакше не можна… І коли це ви навчилися пхати носа в нотатки дослідника? — запитав Голос, і два підборіддя одночасно вдарились об стіл, а два ряди зубів клацнули. — І коли це ви навчилися вдиратись у приватну кімнату людини, що зазнала лиха? — і удар повторився. — Куди вони поділи мій одяг?.. Послухайте, — сказав Голос. — Вікна замкнені, і я вийняв ключ із дверей. Я дужий чоловік, ще й невидимий, а крім того, у мене зручна коцюба. Без найменшого сумніву, я б міг вас обох убити і цілком легко втекти, коли б тільки цього захотів… ви це усвідомлюєте? Дуже добре. Якщо я вас відпущу, ви пообіцяєте не утнути дурниць, а натомість робити те, що я вам скажу?

Священик і лікар поглянули один на одного, і лікар скривився.

— Так, — сказав містер Бантинг, і лікар повторив за ним. Після цього тиск на шиї послабився, і лікар зі священиком випростались, обидва дуже червоні з обличчя, й почали розминати шиї.

— Будь ласка, залишайтеся на своїх місцях, — сказав Невидимець. — Коцюба, як бачите, тут… Коли я ввійшов до кімнати, — вів далі Невидимець, по черзі піднісши коцюбу до кінчика носа обох гостей, — то не очікував когось тут зустріти; зате очікував знайти, окрім своїх записників, свій одяг. І де він? Ні… не вставайте. Я бачу, його тут немає. Розумієте, якщо вдень достатньо тепло для того, щоб бігати голим, то вночі вже досить прохолодно. І тому мені потрібен одяг… і деякі інші речі; а ще мені потрібні ці три записники.

Саме на цьому етапі розповідь змушена знову перерватися з певної неприємної причини, що незабаром проясниться. Поки у вітальні відбувались усі ці події та поки містер Гакстер спостерігав, як містер Марвел навпроти воріт курить люльку, неподалік були ще й містер Гол і Тедді Генфрі, які у стані дивного збентеження обговорювали тему номер один в Айпінгу.

Несподівано з-за дверей вітальні долинув сильний глухий звук, пронизливий крик, а потім… тиша.

— Ге-ей! — покликав Тедді Генфрі.

— Ге-ей! — гукнув містер Гол з-за стійки буфету.

До містера Гол зазвичай усе доходило повільно, але напевне.

— Там щось не так, — сказав він і, обійшовши стійку, попрямував до дверей вітальні.

Вони двоє наблизилися до дверей із напруженими обличчями та пильністю в очах.

— Щось не так, — мовив Гол, і Генфрі кивнув на згоду. Подув неприємного хімічного аромату огорнув їх, і почулася тиха розмова, дуже швидка і приглушена.

— У вас там усе гаразд? — запитав Гол, легенько постукавши.

Тиха розмова раптово обірвалась, однак тиша була недовгою — її скоро порушили: спочатку зачувся шепіт, а потім пролунав пронизливий крик: «Ні! Ні, ти не посмієш!» Далі — різкий рух, хтось перекинув стілець, почулася коротка боротьба. І знову тиша.

— Що за чортівня? — вигукнув Генфрі sotto voce[5].

— У вас там усе гаразд? — перепитав містер Гол суворішим тоном.

Священика на диво уривчасто відповів:

— Усе цілком гаразд. Будь ласка, не заважайте.

— Дивно, — сказав містер Генфрі.

— Дивно, — підтвердив містер Гол.

— Каже: «Не заважайте», — мовив Генфрі.

— Я чув, — відгукнувся Гол.

— Хтось чхає, — сказав Генфрі.

Вони продовжували дослухатися. Розмова була квапливою і приглушеною. «Я не можу, — говорив містер Бантинг, підвищуючи голос. — Я вам кажу, пане, я цього не зроблю».

— Що це таке? — запитав Генфрі.

— Каже, що він цього не зробить, — мовив Гол. — Це він нам — чи кому?

«Ганебно!» — долинув голос містера Бантинга з кімнати.

— «Ганебно», — повторив містер Генфрі. — Прозвучало… досить чітко.

— А зараз хто говорить? — запитав Генфрі.

— Здається, містер Кас, — сказав Гол. — Ви щось можете розібрати?

Тиша. Звуки в кімнаті стали невиразними і тривожними.

— Звук, ніби хтось відкинув скатертину, — сказав Гол.

У буфеті з’явилася