Читати книгу - "Принц і злидар, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Увійшов слуга, поставив на маленький столик гарячу страву, присунув стільці й вийшов, не завдавши собі клопоту прислужувати таким злиденним постояльцям. Скрип дверей розбудив хлопця. Він схопився й сів на ліжку, радісно озираючись навколо. Але враз обличчя в нього засмутилося, і, глибоко зітхнувши, він прошепотів:
- На жаль, це був тільки сон! Який я нещасний! Тут він побачив на собі камзол Майлза Гендона, поглянув на свого захисника і, зрозумівши, що той заради нього мерз, лагідно сказав:
- Ти дуже добрий до мене, дуже добрий. На, одягни, мені він більше не потрібний.
Він підвівся, підійшов до умивальника і став, чекаючи. Гендон весело сказав:
- Ми зараз добре підкріпимось м՚ясом і супом. Усе так смачно пахне й парує. Ти вже трохи відпочив, а ще як підкріпишся, то зразу як на світ народишся.
Хлопець нічого не відповів. Він тільки пильно дивився на високого рицаря з деяким подивом, чи навіть нетерпінням. Спантеличений Гендон спитав:
- Чого ти хочеш?
- Я хочу вмитися, сер.
- Оце й усе? Роби, що здумаєш, не питаючи дозволу в Майлза Гендона. Можеш поводитися, як у себе вдома. Тут усе до твоїх послуг.
Але хлопець не рухався з місця. Він навіть нетерпляче тупнув ногою. Гендон остаточно розгубився.
- Та що з тобою?
- Будь ласка, налий води і не балакай так багато.
Гендон ледве втримався від сміху. «Клянуся, це чудово!» промимрив він і поспішив виконати вимогу свого безпардонного гостя. Потім він став поблизу, наче заціпенівши, поки не пролунав новий наказ:
- Рушник!
Гендон узяв рушник, що висів під самим носом у хлопця, і мовчки подав йому. Далі він сам почав умиватися, а його приймак тим часом сів до столу й приготувався їсти. Гендон швидко закінчив свій туалет і вже присунув і собі стільця, як раптом хлопець гнівно вигукнув:
- Схаменися! Ти збираєшся сидіти в присутності короля?
Гендон був вражений до глибини душі. «Біднятко! - пробурмотів він.- Його божевілля росте. Після того як у державі сталася велика переміна, він уявляє себе королем. Ну, що ж, доведеться потурати його примхам, а то ще, чого доброго, він посадить мене в Тауер».
Задоволений своїм жартом, Гендон став позаду короля і почав прислужувати йому якнайпочтивіше.
У хлопчика під час вечері суворість його королівської гідності трохи пом՚якшала і, коли він наївся, з՚явилося бажання побалакати.
- Якщо не помиляюсь, ти, здається, назвав себе Майлзом Гендоном? - сказав він.
- Так, ваша величність,- відповів Майлз і про себе додав: «Коли вже я взявся догоджати божевільному хлопчикові, то мушу величати його і найяснішим королем і вашою величністю. Не слід спинятися напівдорозі. Я повинен якнайкраще грати свою роль, бо, як помилюся, можу попсувати добре діло».
Після другої чарки вина на серці в короля стало веселіше, і він промовив:
- Я хотів би познайомитися з тобою ближче. Розкажи мені про своє життя. Поводишся ти відважно й благородно,- ти знатного роду?
- Ні, рід наш не дуже знатний, ваша величність. Мій батько баронет - один з молодших лордів на королівській службі - сер Річард Гендон з Гендонського замка в Кенті.
- Щось не пригадую такого імені. Ну, гаразд, розказуй про себе.
- Про себе нічого багато розказувати, ваша величність, але, можливо, це розважить вас на якісь півгодини, все рівно немає нічого цікавішого. Мій батько, сер Річард, людина дуже багата й великодушна. Мати моя вмерла, коли я був ще хлопчиком. У мене є два брати. Старший, Артур, в усьому схожий на батька, а молодший, Г՚ю, підлий, зажерливий, зрадливий, злий, підступний - справжня гадина. Такий він був змалку, і такий він був і десять років тому, коли я його бачив востаннє. У дев՚ятнадцять років це був цілком готовий мерзотник. Мені тоді минуло двадцять, а Артурові - двадцять два. У нас жила ще леді Едіт, моя кузина,- їй було тоді шістнадцять років - красива, лагідна, добра, дочка графа, остання в роді, спадкоємиця великого багатства й графського титулу, якого нікому було передати. Мій батько був її опікуном. Я кохав її, вона мене теж кохала. Але вона з дитинства була заручена з Артуром, і сер Річард нізащо не дозволив би порушити цей договір. Артур любив іншу дівчину і умовляв нас не журитися і не втрачати надії, що час і щаслива нагода допоможуть усім нам добитися свого. Г՚ю ж любив багатство леді Едіт, хоч запевняв, що любить її саму,- але він завжди так: казав одне, а думав інше. Тільки даремно намагався він сподобатися леді Едіт. Він міг дурити тільки батька. Батько любив його найбільше з усіх нас і вірив йому. Г՚ю був наймолодший, і всі ненавиділи його, а цього завжди буває досить, щоб скорити батьківське серце. До того ж, у Г՚ю був солоденький, вкрадливий язик і надзвичайна здібність брехати,- що теж обплутує сліпу любов. У мене норов шалений, але від мого шаленства нікому, крім мене самого, шкоди не було. Я нікого не зганьбив, не заплямив себе ні злочином, ні підлотою, нічим не збезчестив свого доброго імені.
Проте Г՚ю зумів скористатися з моєї вдачі. Він бачив, що в Артура слабе здоров՚я, і сподівався, що смерть старшого брата піде йому на користь, коли тільки прибрати мене з дороги… А втім, це довга історія, ясний мій королю, і не варто її розповідати. Коротко кажучи, Г՚ю так хитро перебільшував усі мої провини, що вони здавалися злочинами, і, кінець кінцем, знайшовши в моїй кімнаті шовкову мотузяну драбину, яку він сам підкинув, негідник з допомогою підкуплених слуг та інших брехливих свідків переконав батька, що я збирався викрасти леді Едіт і одружитися з нею наперекір його волі.
Батько вирішив, що вигнання на три роки з дому й батьківщини зробить з мене справжнього чоловіка й воїна і навчить мене розуму. За довгі роки тяжких поневірянь я брав участь у війнах на континенті, зазнав жорстоких ударів долі, чимало лиха і всіляких пригод. Але в останньому бою я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц і злидар, Марк Твен», після закриття браузера.