Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тоді Юрко раптово підвівся, а Наталка подивилась на нього здивовано. Юрко сказав:
- Пора додому.
...Вона ледве навздогнала його.
Юрко писав до товариша (завтра): «...досі почуваю гармати, досі бачу барикади. Клянуся, що комуніст. Я не винесу цієї тиші. Припустім, я не пішов на завод. Ну? Я завідував би райрибою. Ти розумієш - райрибою! А може, райсіллю? Ха! Чого мене не пускають за кордон? Я ладен робити замах на самого Пуанкаре. Я родився для вибухів... А на заводі я теж не можу - тут треба марудної праці, а я не можу. Я досі почуваю гармати, а завідувати райрибою я теж не можу. Я...»
Він (Юрко) писав довго, надхненно
Ще була вночі тривога і гули гудки - на заводі пожежа.
Остап прийшов пізно - тільки-но ліг. Підвівся, розбудив Юрка:
- Пожар!
- Де?
- На заводі.
Юрко сказав:
- Я захворів, я не піду.
Остап одягався, скаржився:
- Поставлять його за інженера, а воно ні бе-бе. От і пожар.
Юрко не стерпів:
- А ви, мабуть, і сьогодні випили? І відповів Остап байдуже:
- Це наше діло, заводське.
І вийшов.
«Попутчик... так...»
Наталка, як пішов Остап, одразу захропла.
За тиждень був суботник: після пожежі прибирали. Пішли на роботу всі.
Юрко не пішов: йому лагодитись до лекції.
У посьолку було тихо, тільки діти на вулицях кричали.
Юрко підійшов до Наталки:
- Наталю! - і голос йому затремтів. Вона подивилась на нього й зблідла.
- Що таке? - і сіла на ліжко.
І він сів.
- Я вам, як товариш, як...
Вона подивилась на Юрка - йому горіли очі, і їй спалахнули очі.
Він узяв її голову й міцно обняв.
Вона тихо говорила:
- У мене не було дітей... Що ви кажете?.. Я не хочу... ...На розі в меду горіла липа - пройшов солодкий дух.
- Що ви кажете?.. А Остап?.. Не хочу...
(Я зупинився на найцікавішому місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже останнє зусилля!)
...Хтось закричав на вулиці. Наталка наставила вухо. Потім підхопилась.
- Якесь нещастя.
Заводські жінки чують нещастя - серцем. Вискочила... ...На розі в меду горіла липа...
А потім у кімнату внесли Остапа й положили на ліжко. З крана зірвалась стальна хрестовина й перебила Остапові праву ногу.
НА ГЛУХІМ ШЛЯХУ
Глибокі борозни літ... І це - тоска... Куди сховаюсь від могил твоїх?
...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте - чвиря на глухім шляху. Мороз коле скло, мережить скло.
Школа, клас...
До повіту - 60, до станції - 80.
Навкруги: глуш,
глуш,
глуш...
Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.
...Знаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія».
«...В п'ятому віці - дикім і далекім - від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів.
...Проходили віки. І прийшов глухий вік - XIV. І на невідомих азіятських верхів'ях підвелась грізна постать Темерлана...»
Це nota bene до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.
...Сосни гудуть-гудуть...
- Чого так сосни гудуть?
- Хуртовина. Вітри.
Ох ви, сосни мої - азіятський край!
...Школа, клас.
Дітвора співає:
- Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет... ...Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:
- Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна! Наталя Миколаївна скінчила прогімназію - то так далеко! - Нестір - сторож:
- ...Миколаївно! А хіба вже, мать, нема!
- Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь... Вона... «як-небудь». Нестір:
- Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази... Пожалуйте, махорочки...
Закурюють.
...Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках - фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.
Тоді сни... А може, таємна ява?
-...у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність.
Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.
На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері...
...(- Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..)
...Над архіпелагом осель, у м'ятову даль линула березова пісня.
...І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.
-...Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском... Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!
Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.
Вона:
-...Олексо! Мій божевільний! Я п'янію... Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів.
(- Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
...Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся.
(- Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)
-...Миколаївно! Чи чуєте?
- Чую, Несторе.
- Мабуть, прийшов кінець. З'їли сукині сини революцію.
- Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
...А сосни гудуть-гудуть...
- Чого так сосни гудуть?
- Хуртовина. Вітри.
Ох, ви, сосни мої - азіятський край!
....Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
- Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших... Треба, каже (читає по записці)... двадцять п'ять архівоєнських комунізмів... Щоб, значить, була правда... Що ви на це скажете?
...- Пф! - свічка погасла.
- Бог його знає, Несторе!
...Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак - великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.