Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

Довбуш

Я розумію тя, о годний ляше!

Але той витязь витязя не варт,

Єсли у своїм супротивнику

Нещастє він не чтить. І задля того ж

Дарую волю вам, і без условій -

Хіба лиш з тим одним: аби на другий раз

Вас більше посітило Чорногору!

В нас є вас чим приймити!

(До Джиміра, котрий собі нишком очі утирає.)

Що там, Джимір?

Чи вітер лиш яку комашку ти

У око не завіяв?

Джимір

(подає булаву воєводі, а сам хоче Довбуша обіймити)

Калфо мій!

Воєвод

(єго перестрічаючи)

Позволь: я перший тут...

(Обіймає Довбуша.)

А серце, що

Так величаво б’є, варт бити і

На княжеських грудях! Я знаю, що

По тому, що у моєму дворі

Жасної тої днини діялось,

Мій теперішній крок тобі огидний

Ме видаватись. Але знай, о друже,

Що все мені чортівство відомо

І що отой диявол - мій секре́тар,

Враз з своїм кле́вретом - маршалком тим,

Ще нині забираються від мене,

Аби деінде впастись катові.

Для того ж мя прости, о Довбущуку,

І ви, о гуцули́, мене простіть,

Як вас я се прощаю!

Гуцули і шляхта ближаться.

Вашу волю -

Не подаровану, але здобуту -

Вам уповні даю і віддаю!

А ти, о Довбуш, дожидай ще нині

На усне моє слово й грамоту!

Довбуш

На княже твоє слово!

(Киває на Джиміра і шепче му в ухо. Сей біжить у халаш і приносить дуже красну і дорогу шаблю, котру Довбуш зараз воєводі презентує.)

А сю зброю

Прийми на пам’ятку від гуцулі́в!

Она нас пригадає і без слів.

Воєвод

(припасує собі шаблю і подає Довбушеві руку)

А пригадає ті святі завіти:

Що рус і лях - одної нені діти!

Урочиста хвиля. Відтак розходясь гуцули на всі боки, так що воєвода з шляхтов і секретарем лишаєсь.

Ті, що лишились.

Воєвод

(по сумній хвилі)

Чого ся так насупили, пани?

Чи, може, се на мене вирок смерті

Значити має? В добрий час! Але

Я се у вас собі не заслужив!

Сей по́хід чесний був - як може бути!

А сли ми підупали - то упали

Ми лиш стокротній пересилі.

Молодий староста

Тож

Бо й щось! Стокротній пересилі лиш!

Але питання ходить: хто казав вам

Вести нас пересилі сій під ніж -

Скаженим гуцулам під ніж?

Воєвод

(показує на секретаря)

Отого

Там злодія питайтеся, що доти

Спокою ми не дав...

Секретар

(приступаючи до воєводи)

Мене? Мене!?

Ха-ха, ха-ха, ха-ха! То я би мав

За всі дурачества отсего пана...

Воєвод

(рве Довбушеву шаблю з пішви і просаджує нев секретаря)

Се твій послідній кеп.

Усі

Га! Га!!

Секретар

Послідній...

(Умирає.)

Воєвод

Тепер за мнов, пани! Я той ще є,

Чим був! І горе тому, що він хоче

Старого льва за гриву то́ргати!

(До молодого старости.)

Се не забудь, безусий мій паничу!..

(До служалих.)

А стерво се запорпайте де в лісі,

Аби невинні круки та кавки

Не потруїлись ще!

Слуги віднося тіло секретаря.

Тепер за мнов!

Катюзі - по заслузі, кажуть люди!

А шабля ся ще найде й луччі груди!

Усі - пріч наліво.

Довбуш. Іван.

Іван

Се в мене раз Варфоломія!

Довбуш

Як?

Сегодня день...

Іван

Варфоломія, предці!

Се що тобі?

Довбуш

Сегодня ж маємо -

Як мати умираючи казала -

Сестру ми відшукати!

Іван

Боже мій!

Ми ж маємо сестру ще!? Де ж она?

Довбуш

Коби я знав се! Але мати тільки

Хотіла уповісти лиш мені,

Що в день Варфоломія - се би нині -

Сестру ми нашу відшукаєм.

Іван

Диво!

Для чого ж ти докладно не вповіла?

Довбуш

Бо не хотіла - бо казала, що

Присяга в’яже ю.

Іван

І се знов диво!

Яким же способом ми маємо

Сестру відтак пізнати?

Довбуш

(витягає свій ніж і подає Іванові)

Придивись!

А придивись му добре!

Іван

(обзирає ніж і віддає відтак Довбушеві)

Гарний ніж!

Та що з сестров тов нашов має він

За стичність?

Довбуш

По такому ми ножеві

Сестру пізнаєм нашу.

Іван

(зодригаючись)

І то в день

Варфоломія?..

Довбуш

Що тобі, братю?

Іван

Нехай мене!.. Пусті лиш забобони!

Бо день Варфоломія був для мене

Усігди нещасливий. Але нині

Нехай він бреше! То сей ніж, як кажеш...

Довбуш

(зодригаючись)

А!..

Іван

Що, Олексику? Чи не рання

Лиш фрибра? Єй же богу! Задля чого ж

Без топірця ти ходиш? Де він є?

У халаші? Я зараз принесу...

Довбуш

Мені го принесуть, але без тебе!..

Іван

О, боже мій ти кріпкий! Ти ж го предці

У Дзвінки не...

Довбуш

Забув? Нє, не забув!

Але подарував!..

Іван

О, сили ви

Небесні!!!