Читати книгу - "Купи мене, Катерина Дако"

Мій мучитель, тим часом, мабуть, нарешті зрозумів мій стан і дав мені невелику паузу.

І я повернулася у бік дверей. Ось хочу подивитися у вічі того, кого вставляє дивитися на таке.

Але краще б я цього не робила, тому що всього за кілька кроків від мене стояв...

Так, мій шеф.

Я підняла руку і стерла слину з підборіддя. Чомусь було огидно і шалено соромно саме через те, що я не можу все проковтнути. Та мені, власне, ніхто не дозволяв це робити.

Шеф дивився на мене, не рухаючись. І не говорив жодного слова.

- Слухай, мужику, а це ж ти її хотів купити, так? - спитав той, що стояв поруч і тримав у кулаках моє волосся. - Тільки Лисичку твою я знайшов перший.

І він коротко реготав, знову потягнувши мене за гриву і відвертаючи голову від дверей.

- Бачиш, як добре дівчинка працює. Просто розумничка! Ну давай, відкривай рота...

Мені хотілося закричати. Подряпати його живіт і ноги. Хотілося навіть клацнути зубами йому по...

Але нічого з цього робити не стала. Тому що це був би кінець усьому. Виходить, я здалася б при першій же труднощі...

І не отримала б жодної копійки. А мені ж ці гроші такі потрібні... Нам потрібні...

Тому я, як вівця, слухняно відкрила рота і впустила в горло чоловіче тіло.

Сльози, що до цього бігли від неприємних відчуттів і нестачі повітря, зараз заструмували по щоках від усвідомлення гіркоти і гидоти того, що відбувається.

Я стою майже гола на колінах незрозуміло де і дозволяю трахкати себе в рот незрозуміло кому. А той, хто, хай і побічно, винен у тому, що відбувається, спокійно дивиться на все, мабуть, насолоджуючись глибиною мого падіння.

І тут я зрозуміла, що з усіх почуттів у цей момент у мене залишилася лише ненависть. Гаряча, що витравлює все людське, що було гарного всередині...

Я ненавиділа зараз все і всіх. Насамперед - себе, за те, що пішла на таке. Цих двох, один із яких зараз грубо пхав член мені в рот, а другий просто спостерігав і мовчки давав добро на подібне знущання. І ще я ненавиділа таке життя. Ненавиділа ті обставини, що змусили мене погодитись продаватися за гроші, а тепер тупо терпіти...

- Слухай, це просто чистий кайф, - говорив чоловік над моєю головою. - Я б і тобі дав спробувати. Але там начебто за умовами не можна ділитися з іншими...

І він знову притис мене до себе так, що я розплющилася носом об його пах. Про те, щоби вдихнути, не було й мови.

- Ось я тобі наполегливо рекомендую її теж спіймати, - не зупинявся голос наді мною. - Така вузька та глибока дівчинка...

Я знову задихалася. Почала вириватися, але мене не пустили. Замичала, намагаючись закликати його до милосердя. Але, звичайно, всім було начхати на мене. Головне – своє задоволення. А те, що чоловік кайфував, завдаючи мені страждань, стало зрозуміло вже давно...

Блювотний рефлекс нарешті виштовхнув його член з мене, і я судомно задыхала.

- Ну давай, Лисичко, давай...

Цього разу він засмикався швидко і неглибоко, випустивши мені в рот терпкуватий струмок сперми.

Влад, який мій колишній, змушував мене завжди ковтати після мінету. Тому коли мисливець потягнув голову назад і прохрипів "Ковтай", я не здивувалася, я покірно виконала наказ. Хоча все всередині вивертало від такого.

Моє волосся нарешті відпустили, і я обм'якла. Як уві сні, повільно осіла попою на килим і заплющила очі.
Але чомусь захотілося побачити вираз обличчя мого шефа.

Звичайно, я знала, що з боку все це виглядало огидно. І я знову зненавиділа себе за те, що дозволила. Що терпіла...

Але одна річ – думати і відчувати самій, а інша – побачити розчарування у погляді знайомого чоловіка.

Розуміла, що в жодному разі не зможу більше працювати з ним. Незалежно від результату вечора.
Але чомусь від того, що він бачив, як я низько опустилася, хотілося реально завити. Адже раніше він мені навіть подобався. І якби я на нього не працювала, цілком можливо, погодилася б на стосунки.

Хоча...

Ні. Досить тобі, Полю, таких стосунків. Коли поматросили та кинули.

Все на краще!

Тому рішуче розплющила очі і повернулася, очікуючи побачити зневагу та огиду у погляді шефа.

Але побачила лише порожній дверний отвір...