Читати книгу - "Карти на стіл"

– Я дуже високоморальна людина, суперінтенданте.

– Ні-ні, я не це мав на увазі. Я лише хотів попросити вас дати мені імена своїх чотирьох друзів – людей, які добре вас знають довший час. Це щось на кшталт рекомендацій, якщо ви розумієте, про що я.

– Так, гадаю, що так. Дайте подумати. Вам потрібні люди, які зараз перебувають у Лондоні?

– Так було б зручніше, але насправді це не критично.

Лікар на мить замислився, а потім вивів ручкою на папері імена та адреси чотирьох людей і передав їх Баттлу через стіл.

– Так підійде? Це найкращі варіанти, які мені спали на думку зараз.

Поліціянт уважно прочитав листок, задоволено кивнув головою і поклав аркуш до внутрішньої кишені.

– Наше завдання зараз – максимально звузити коло підозрюваних, – пояснив він. – Що швидше я перевірю одного підозрюваного і встановлю його безневинність, то швидше зможу взятися за наступного і то краще буде для всіх, хто замішаний у цій справі. Я маю запевнитися на всі сто відсотків, що ви не були в поганих стосунках із покійним містером Шайтаною, що у вас не було якихось приватних зв’язків чи ділових стосунків із ним, точно встановити, що він ніколи не робив вам нічого поганого, а ви не тримали на нього зла. Навіть якщо сам я і вірю вам, коли ви кажете, що знали Шайтану лише зовсім трохи, то моєї віри не досить. Мені потрібно бути абсолютно впевненим у цьому.

– О, так, звісно, я це прекрасно розумію. Ви мусите підозрювати брехню в усьому, аж поки не матимете цілковитого підтвердження правдивості наших слів. Ось вам ключі, суперінтенданте. Це від шухляд у столі, це від бюро. А маленький ключик – від шафки з отрутами. Не забудьте замкнути її. Мабуть, краще мені попередити секретарку.

Він натиснув кнопку на своєму столі.

Буквально за секунду відчинилися двері і в кімнату зайшла професійного вигляду молода жінка.

– Викликали, лікарю?

– Познайомтеся, міс Берджесс, суперінтендант Баттл зі Скотленд-Ярду.

Міс Берджесс зміряла Баттла холодним поглядом, який наче промовляв: «Матінко, а це що за звір?»

– Буду вдячний вам, міс Берджесс, якщо ви відповісте на будь-які запитання, що можуть виникнути в суперінтенданта, і надасте йому всю необхідну допомогу.

– Звісно, якщо вам так завгодно.

– Гаразд, – сказав Робертс, підводячись, – я вже буду йти. Ви поклали морфій мені в сумку? Він мені знадобиться для Локгарта.

Лікар поспіхом вийшов із кімнати, продовжуючи щось говорити на ходу, а міс Берджесс пішла слідом за ним.

За хвилину-дві вона повернулася до поліціянта й мовила:

– Суперінтенданте Баттл, якщо я буду вам потрібна, натисніть кнопку.

Той подякував дівчині й сказав, що неодмінно так і зробить. Потім узявся до роботи.

Баттл провадив свій пошук ретельно й методично, хоч він і не мав великих сподівань знайти щось важливе. Лікарева готовність до обшуку не залишала жодного шансу на можливість знайти щось таке. Зрештою, Робертс не був дурнем. Він розумів, що рано чи пізно до нього прийдуть з обшуком, тож він підготувався. Однак залишалася невеличка надія, що Баттл зможе натрапити на щось, що допоможе йому отримати інформацію про інший можливий злочин, оскільки Робертс не знав про справжні наміри поліціянта.

Суперінтендант висував шухляду за шухлядою, нишпорив по всіх можливих ящичках, проглянув чекову книжку, подивився на неоплачені рахунки, звернувши увагу, за що саме вони були виписані, пройшовся очима по історіях хвороби пацієнтів та й загалом не залишив поза своєю увагою жоднісінького документа чи папірця. У підсумку він не отримав абсолютно нічого. Потім він оглянув шафку з отрутами, зауважив оптові фірми, з якими співпрацював лікар, та систему перевірки використання ліків. Замкнувши шафку, він перейшов до бюро. Там були папери більш приватного характеру, але й тут Баттл не виявив нічого, що могло б допомогти розслідуванню. Він похитав головою, сів на лікареве крісло й натиснув кнопку на стільниці.

Міс Берджесс з’явилася майже миттєво.

Поліціянт ввічливо запропонував їй сісти, а тоді кілька секунд уважно вивчав її обличчя, вирішуючи, яку тактику обрати для розмови з нею. Він одразу відчув її ворожість і тепер вагався, чи й далі підбурювати її, посилюючи цю неприязнь, щоб вона ненароком про щось обмовилася, чи спробувати якусь м’якшу стратегію.

– Гадаю, ви знаєте, чому я тут, міс Берджесс? – зрештою озвався він.

– Так, доктор Робертс розповідав мені, – коротко відповіла дівчина.

– Уся ця справа доволі делікатна, – сказав суперінтендант Баттл.

– Ви так вважаєте? – запитала міс Берджесс.

– Що ж, ситуація не найприємніша. Четверо людей під підозрою, і хтось із них – убивця містера Шайтани. Від вас я хочу дізнатися, чи ви самі коли-небудь бачили цього містера Шайтану.

– Ніколи.

– А доктор Робертс коли-небудь про нього згадував?

– Ніколи. Ой, тобто так. Десь тиждень тому доктор Робертс сказав мені позначити в його записнику, що 18-го числа о 20: 15 він був запрошений на вечерю до містера Шайтани.

– І тоді ви вперше почули про цього чоловіка?

– Так.

– І ви ніколи не читали про нього в газетах? Про нього часто писали у світській хроніці.

– У мене є важливіші справи, ніж читання світських пліток.

– Так-так, не сумніваюся. Не сумніваюся, що у вас є важливіші справи, – м’яко промовив суперінтендант.

– Що ж, – продовжив він. – Ось у чому річ. Усі четверо підозрюваних стверджують, що знали містера Шайтану не надто добре. А втім, хтось його таки знав настільки добре, що аж убив бідолаху. І моя робота – з’ясувати, хто саме ця людина.

Запала неприємна мовчанка. Здавалося, міс Берджесс абсолютно байдуже, яка там у Баттла робота. Її власна полягала в тому, що вона мала виконувати накази свого начальника й сидіти тут, вислуховуючи суперінтенданта Скотленд-Ярду й відповідаючи на всі його запитання.

– Розумієте, міс Берджесс, – поліціянтові ця розмова вартувала титанічних зусиль, але він не відступав, – я маю сумніви, що ви цілком усвідомлюєте всю складність нашої роботи. Ну от, наприклад, люди схильні говорити різні речі. А ми можемо насправді в них не вірити, але все-таки зобов’язані взяти їх до відома. Таке особливо часто трапляється в подібних до нашого випадках. Я зовсім не хочу якимось чином образити жінок, але ви самі погодитеся, що в стані стресу вони можуть наговорити всякого. Жінки висувають безпідставні звинувачення, роблять різні натяки, раптом згадують про давні скандали, які, можливо, навіть не мають нічого спільного зі справою.

– Ви хочете сказати, що хтось із цих людей звинуватив доктора Робертса в чомусь? – запитала міс Берджесс.

– Не зовсім звинуватив, – обережно відповів Баттл. –