Читати книгу - "Коханки"

Невже Гайнц бачить у Бріґітті саме тіло, а не все те розмаїття, що у ній ховається?

Бріґітті доводилося вже згадувати війни й міжнародні кризи, аби пояснити, що одній людині потрібна інша, яка б її підтримала. «Бачить Бог, як я його за це ненавиджу», — думає Бріґітта.

Гайнц радіє, що нарешті знайшов когось, з ким можна поштрикатися. Ледь вгледівши цю людину, Бріґітту, Гайнц одразу розстібає штани й займає вихідну позицію. І тим часом як Бріґітта пояснює Гайнцові, що кохає його й відчуває щось на кшталт поваги до його професійних успіхів, коли вона викладає свої міркування про кохання і взаємоповагу, про весілля й про ремонт у будинку, то, перш ніж вона встигає щось зробити, трахаль Гайнц уже пристав до її тіла, наче медична п'явка.

Гайнц старанно працює своїм струментом.

Мати радить Бріґітті не відпускати Гайнца.

Але саме зараз, коли в Бріґітті всі нутрощі перевертаються, її не пускає Гайнц, міцно вчепившись у неї, дихаючи гнилуватим духом (у нього погані зуби) просто в чутливі ніздрі Бріґітті, розбризкуючи крапельки слини по повіках, заплющених од відрази. Атож, Гайнц знову до неї прийшов, прийшов з усіма своїми запитами й бажаннями, які завжди носить з собою.

Мама пішла в кіно, тут і вродився Гайнц, і його прутень знову націлений на Бріґітту.

Бріґітта мріє часом, щоб прутень у Гайнца скрутився у кільце, ото мав би він з ним мороку! Але поки що морока Бріґітті. Бріґітті й на думку не спадає сказати: «Дай мені спокій».

Бріґітта знає: довкола стільки жінок, які радо потягнуть чуже, її, Бріґіттине, майбутнє.

Тому-то Бріґітті й доводиться ставати якимось відростком Гайнцового тіла, його частиною.

Варто Гайнцу тільки розчинити двері, як він відразу лучить на тахту. Він ще й светр не встигає стягти, а вже рибкою стрибає в неї. І Бріґітті залишається тільки прийняти удар урагану на себе, всім тілом.

Мабуть, маючи такий запал, Гайнц одного разу простромить Бріґітту наскрізь і, прошивши стіну, вийде зі споду. Сьогодні ж спритності й натиску в Гайнца саме стільки, щоб уміло взути Бріґітту. Гайнц — просто ас. Бріґітті боляче.

Бріґітта не наважується навіть обмовитися про те, що їй хочеться їсти або пити. Якщо Гайнцу після всього захочеться їсти, то захочеться їсти і Бріґітті, адже вони — одне тіло з усіма відповідними наслідками. Гайнц і Бріґітта — одне ціле. Яке приємне становище для двох молодих людей.

Бріґітта палає ненавистю до Гайнца.

Під час одного зі сплесків пристрасті, у вир якої Бріґітту штовхає Гайнц, не замислюючись про те, наскільки огидні вони можуть бути для Бріґітти, вона раптом починає фантазувати, що було б, якби замість свого пиріжка вона підставила Гайнцові мішечок, набитий довгими голками й колючками, а Гайнц, наче заєць, скік туди! Раз-два, і ну стромляти свого банана у колючки й голки! Тут уже йому було б не до задоволення, як би він безпорадно задриґав тоді ногами!

Уявивши собі це, Бріґітта зненацька починає гигикати.

Гайнцу невтямки, чому це Бріґітті смішно, коли він падає на неї, наче сонячне затемнення або якась інша природна катастрофа.

Бріґітта вважає, що йому краще про все не знати.

Бріґітта голосно стогне, аж душа крається. Вона стогне під впливом природної сили.

Вона нічого не відчуває, крім дивного й неприємного совання всередині. Бріґітта відчуває, як у неї всередині совається кохання.

І Гайнц теж стогне, щоб Бріґітта зрозуміла, як він задля неї пнеться й скільки в ньому сили.

Гайнц стогне через надмір сили, а не кохання.

У коханні Гайнц жартів не розуміє, а в силі — і поготів.

Якщо хочеш відкрити власну справу, то можеш розраховувати тільки на себе самого, ну в крайньому разі на кого-небудь, хто допоможе з початковим капіталом.

І Бріґітта не розуміє жартів у коханні. Це найсерйозніша зі справ, якими їй потрібно займатися, щоб подбати про власний бізнес, адже початкового капіталу в неї ані знати.

Бріґітта й Гайнц стогнуть від кохання на два голоси. Бріґітта при цьому почувається зле, а Гайнц — чудово.

Бріґітта цінує своє тіло як засіб для досягнення вищої мети.

Гайнц ставить своє тіло над усе інше, окрім, мабуть, своїх професійних успіхів. І гарної їжі!

Гайнца їхня близькість тішить, хоча жартів він не розуміє.

Бріґітта від їхньої близькості не одержує нічого, крім примарних, але солодких надій. А крім того в Бріґітти є поцька між ніг. І Бріґітта нею користується. Та поцька жадібно засмоктує молодого підприємця.

Тілесне злиття Бріґітти й Гайнца йде на повний хід. Бріґітта каже:

— З тобою так солодко, що я готова померти.

Гайнц дуже пишається, коли чує таке. Він часто повторює Бріґіттині слова в колі своїх приятелів.

— З тобою так солодко, Гайнцо, що я готова вмерти. А от на своїй роботі мені вмирати не хочеться, Гайнцо, вже коли й умирати, то краще до початку роботи.

Чому віддає перевагу Паула

Паула віддає перевагу життю й Еріхові. І те, й інше для Паули нерозривно пов’язане. Отож, уперед, до життя й до Еріха!

А проте Еріх нарешті залишає охайну кухню в будинку Паулиних батьків, і в душі в нього — суцільні мотори, а в животі — кекс і горілка, а в голові геть пусто, бо ж він зробив усе, що його просили зробити. У голові в нього не лишилося нічого, що б нагадувало про Паулу, про живу людину, атож, неясного спогаду про жінку, що робила для нього те, що роблять для нього інші жінки: вона погодувала його, так, погодувала, погодувала й бігала коло нього, наче довкола статуї святого, перед якою ставлять квіти в кошиках. Нічого про Паулу він не удержав у голові, а от результат її клопотів відчувається: у животі приємне тепло від випитої горілки, і в ньому ж, у животі, приємне почуття ситості від з’їденого кекса. Та й кава була непогана, справжня, в зернах.

Усі ці відчуття для Еріха ніяк не пов’язані з тим, чим він зазвичай займається влітку із городянками, які приїздять сюди на відпочинок. Вони для нього куди реальніші, живі люди, адже вони все в житті вирішують самі, до прикладу: поїхати їм нині до водоспаду або в гори, або, може, піти танцювати чи грати в кеглі. Від такої свободи й самостійності Еріхові стає лячно.

Ці дачниці — жінки геть іншого штибу, а може, достоту вони