Читати книгу - "Загублений світ"

— Ідемо глибше. Тут ми бачимо структуру підшкірних шарів. Вона дуже спотворена через бульбашки газу від інфекції, спричиненої клостридіями, внаслідок чого туша тварини роздулася. Але ми можемо розрізнити судини — одна тут, інша тут — оточені гладкими м’язовими волокнами. Це не характерно для ящірок. Взагалі, весь вид цього слайда не характерний для ящірок або будь-яких плазунів.

— Ти хочеш сказати, що це схоже на теплокровну тварину?

— Саме так, — відповіла Ґелман. — Не зовсім на ссавця, а радше на птаха. Це може бути… ну, не знаю, мертвий пелікан. Щось таке.

— Угу.

— За винятком того, що в пелікана немає такої шкіри.

— Розумію, — сказав Малкольм.

— І тут немає пір’я.

— Угу.

— Далі,— продовжувала Ґелман, — нам вдалося добути мізерну кількість крові з внутрішньоартеріального простору. Не надто багато, але достатньо, щоб провести мікроскопічне дослідження. Ось.

Слайд знову змінився. Він побачив нагромадження клітин, в основному червоних, а також випадкову деформовану білу клітину. Ця картинка збивала його з пантелику.

— Це не моя галузь, Елізабет, — сказав він.

— Добре, я просто розповім тобі найцікавіше, — сказала вона. — По-перше, кров’яні тільця з ядрами. Це характерно для птахів, а не ссавців. По-друге, досить нетиповий гемоглобін, що у декількох базових парах відрізняється від інших ящірок. По-третє, аберантна структура білих клітин крові. У нас немає достатньої кількості матеріалу, щоб зробити визначення, але ми підозрюємо, що ця тварина має незвичайну імунну систему.

— Що б це означало? — сказав Малкольм, знизавши плечима.

— Ми не знаємо, і зразок не дає нам достатньо інформації, щоб це виявити. До речі, ти не міг би дістати більше матеріалу?

— Я міг би спробувати, — сказав він.

— Де, на об’єкті Б?

Малкольм здивувався.

— Якому об’єкті Б?

— Ну, на етикетці так написано. — Вона змінила слайд. — Мушу сказати, Іяне, ця етикетка — дуже цікава. Тут в зоопарку, ми увесь час мітимо тварин і знаємо усі звичайні комерційні бренди, що продаються по всьому світу. Але цієї етикетки ніхто не бачив. Ось цей напис, збільшений у 10 разів. Насправді він завбільшки з ніготь великого пальця. Однорідна пластикова поверхня прикріплюється до тварини за допомогою затискача з нержавіючої сталі з тефлоновим покриттям на іншій стороні. Це доволі маленький затискач, з тих, що використовуються для малят. Тварина, яку ти бачив, була дорослою?

— Імовірно.

— Значить, ця етикетка була на тварині з тих часів, коли вона була немовлям, — сказала Ґелман. — Що має сенс, враховуючи ступінь атмосферних впливів. Поглянь, як вищербилася поверхня. Це дуже незвично. Це пластик «Дюралон», його використовують для футбольних шоломів. Пошкодження дуже сильні, і малоймовірно, що це відбулося за рахунок простого зносу.

— Тоді що це?

— Це майже напевно хімічна реакція, — така, як вплив кислоти, можливо, в аерозольній формі.

— Як вулканічні випари? — спитав Малкольм.

— Так, вони можуть це зробити, особливо, якщо врахувати те, що ми дізналися. Зауваж, що етикетка досить товста — 9 міліметрів упоперек. І вона порожниста.

— Порожниста? — насупився Малкольм.

— Так. Вона містить внутрішню порожнину. Ми не хочемо її розкривати, тож зробили рентген. Ось. — Слайд змінився. Малкольм побачив усередині етикетки нагромадження білих ліній та клітинок.

— Всередині, схоже, є суттєва корозія — знову ж таки, можливо, від кислотних випарів. Але немає жодних сумнівів, що це колись було. Це радіомаркер, Іяне. Тобто ця незвичайна тварина, теплокровна ящірка або що б це не було, була позначена і кимось вирощувалася від самого народження. І це те, що засмучує тутешніх людей. Хтось розводив ці речі. Ти не знаєш, як це сталося?

— Не маю ані найменшого уявлення, — відповів Малкольм.

Елізабет Ґелман зітхнула.

— Брехливий ти сучий сине…

Він простягнув руку.

— Чи можу я отримати свій зразок назад?

Вона сказала:

— Іяне. Після всього, що я для тебе зробила…

— Зразок?

— Я гадаю, ти маєш мені пояснити…

— Обіцяю, я дістану тобі ще один. Приблизно за два тижні. З мене обід.

Вона кинула на стіл пакет зі срібної фольги. Він підняв його і запхав до кишені.

— Дякую, Ліз. — Він встав, щоб піти. — Я не хочу бігти, але мушу відразу ж зателефонувати.

Він попрямував до дверей, і вона сказала:

— До речі, як вона загинула, Іяне? Ця тварина.

Він зупинився.

— Чому ти питаєш?

— Тому що, коли ми лише торкнулися клітин шкіри, ми знайшли кілька чужорідних клітин під зовнішнім епідермальним шаром. Клітин, що належать іншій тварині.

— Що це означає?

— Ну, це типова картина, яку можна побачити, коли б’ються дві ящірки. Вони труться одна об одну. Клітини проштовхуються під поверхневим шаром.

— Так, — сказав він. — На туші були сліди боротьби. Тварина була поранена.

— І також тобі слід знати, що у артеріях були ознаки хронічної вазоконстрикції. Ця тварина була у стані стресу, Іяне. І це не просто тому, що її поранили. Ці ознаки зникли б на початку посмертних змін. Я кажу про хронічний, безперервний стрес. Де б не жила ця істота, її оточення було вкрай напруженим і небезпечним.

— Розумію.

— Тож як ця промаркована тварина могла мати таке стресове життя?

Біля входу до зоопарку він озирнувся навколо, щоб побачити, чи не стежать за ним, потім зупинився біля телефона-автомата і набрав номер Левіна. Слухавку взяв автовідповідач; Левіна не було на місці. Як завжди, подумав Малкольм — коли він потрібен, його немає. Мабуть, знову намагається витягнути з-під арешту свій «Феррарі».

Малкольм повісив слухавку і рушив до машини.

Торн

На великих зсувних гаражних дверях у дальньому кінці індустріального парку, було написано чорними літерами «Торн Мобайл Філд Сістемс». Зліва були звичайні двері. Арбі натиснув дзвінок на невеликій заґратованій коробці. Різкий голос відповів:

— Забирайтеся геть.

— Це ми, докторе Торн. Арбі та Келлі.

— А, добре.

Двері клацнули, відчиняючись, і діти зайшли всередину. Вони опинилися у великому відкритому ангарі. Працівники робили якісь модифікації у кількох машинах; у повітрі пахло ацетиленом, моторною оливою та свіжою фарбою. Просто перед собою Келлі побачила темно-зелений «Форд Експлорер» зі зрізаним дахом; на сходах стояли два помічника, влаштовуючи велику пласку панель сонячних батарей на дах автомобіля. Капот «Експлорера» був піднятий, звідтіля витягли V-подібний 6-циліндровий двигун; тепер робітники спускали на його місце малий, новий двигун, схожий на круглу взуттєву коробку з тьмяним блиском від алюмінієвого сплаву. Інші несли широкий, плаский прямокутник перетворювача Юза, що мав бути встановлений на верхній частині двигуна.

Справа стояли два трейлери «Ар-Bi», що над ними команда Торна працювала останні кілька тижнів. Це не були звичайні трейлери, у яких люди їздять на