Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Чи всі демони такі неввічливі? - Запитала я, відступаючи. На вуличці, як на зло, не було перехожих, навіть гуркоту магмобілів не було чути. Чоловік дійсно розглядав мене як еклер, тут я мала погодитися з Геррі, було в його синіх блискучих очах щось хижацьке.

- А ви з багатьма знайомі? — спитав він так само посміхаючись. Я злякано ковтнула, але знайшла в собі сили гордо підняти голову і відповісти:

- Поки що лише з двома, але враження не найприємніше.

- Перепрошую, - демон покаянно схилив голову і сказав: - Ми буваємо трохи нестримані у своїх поривах. Це особливість демонічного темпераменту. Я побачив вас у кафетерії та захотів познайомитися. Я не завдам вам жодної шкоди, тому вибачте, якщо налякав. Не бачив вас раніше в Хаолі, ви навчаєтеся тут або завітали з робочих питань?

Я задумливо оглянула чоловіка в ідеальному костюмі. Цікаво, чи всі демони шиють собі одяг на замовлення? А ще всі вони такі привабливі? Хоча, з'явився ж звідкись вираз «демонічно привабливий», що вважалося для чоловіка найкращим компліментом.

Зважившись, я відповіла:

- По роботі. Я викладач.

- Викладач? - перепитав чоловік, усмішка повільно сповзла з його обличчя, а в очах майнула недовіра, коли він окинув мене ще одним поглядом. Я зітхнула: так, знаю, я виглядаю молодше своїх років, це особливість моєї магічної спеціалізації та рівня сили.

- Викладач медицини в Академії Годамн - Елері Міон, - я простягла руку для вітання, а коли очі чоловіка округлилися, хитро додала: - Налякана малолітка.

Загір збентежено кашлянув і опустив очі, але все ж таки потис мені руку, представившись у відповідь, а потім винувато вимовив:

- Мій друг буває… трохи грубим.

- Особливості демонічного темпераменту, ми зрозуміли, - підтакнув з мого плеча Геррі, схрестивши лапки на грудях і оглядаючи ректора Голданарі. Той навіть рота розплющив від подиву, дивлячись на звірка. Я поспішила представити чоловікові й компаньйона.

- Не гнівайтесь на Дорайна, Елері, він не поганий демон, - спробував ще раз попросити вибачення за друга демон.

- Я не злилася, - зітхнула я, розмірковуючи як би втекти від Загіра. - Він ректор, я викладач, ми просто працюємо разом, а на роботі немає місця почуттям.

- Радий, що ви це розумієте, - знову посміхнувся візаві. Мої багатозначні погляди від нього не сховалися і він сказав: - Дозвольте провести вас до Академії?

Я підібгала губи, але все ж таки кивнула. Демон став праворуч від мене і ми неквапливо вийшли на Велан Сід.

– Який у вас рівень володіння магією? - прозвучало досить закономірне питання для ректора. Усього рівнів для людей було сім: перший - прості люди, що не розвивають у собі силу, їх переважна більшість. Другий - здатні використовувати магію на побутовому рівні, також велика група. Третій – теоретики, четвертий – бойовики, п'ятий – маги-практики, шостий – магістри та сьомий – творці. Ставати викладачем можна було лише володіючи магією на двох останніх рівнях. Я давно не проходила переатестацію, але розвиток сили мав необоротну властивість - досягнувши певного рівня відкотитися назад було практично неможливо, тому я ні на мить не засумнівалася:

- Магістр.

Загір кивнув, задоволений моєю відповіддю.

– Ви раніше працювали викладачем? — спитав він, коли ми йшли вулицею. Я бачила як на мого супутника раз у раз кидають погляди жінки різного віку, що прогулюються або поспішають у справах жінки. Мені ставало від цього незатишно поруч із ним, зараз я найменше хотіла чужої уваги, яка неминуче діставалася і мені.

- Ні, - сказала, однією рукою перехопивши себе поперек живота і пальцями вчепившись у лікоть. Схилила голову, вивчаючи кам'яну кладку під ногами. - Я працювала у шпиталі.

- Тут, у Хаолі? - Зацікавився демон. Я прикусила губу, роздумуючи, чи варто розповідати правду. Мій погляд ковзнув по акуратних клумбах розміщених уздовж бордюру, що відокремлював проїжджу частину від пішохідної. Все ж таки зізналася:

- У третьому шпиталі Шедана.

- Ви жили у столиці? - здивувався Загір. - Чому ж покинули роботу у шпиталі?

- Чоловік наполіг, - видихнула, перш ніж зрозуміла, що говорю. Прикусила язика, оглядаючи будівлю на протилежному боці вулиці. Все-таки демонічна чарівність не залишила спокійною навіть мене. Голос чоловіка зачаровував, він був вищим ніж у Дорайна, не таким рокотливим і наповненим, але його манера говорити - тихо, ніжно - заворожувала і вселяла довіру. А ще я постійно відчувала на собі його погляд. Підкупило й те, що від його костюма я відчувала легкий цитрусовий аромат і ніякого запаху тютюну. Я наказала собі зібратись і тримати себе в руках.

- Чоловік, - луною відгукнувся ректор, але все ж таки вирішив перепитати, хоча питання звучало трохи безглуздо: - Ви одружена, Елері?

- Була, - повідомила я, не визначившись чи варто брехати. Фактично Ріка ат Фаторі досі є дружиною Йозефа, а ось Елері Міон ніколи не одружувалася.

- Втекли від чоловіка? - посміхнувся Загір. Я здригнулася і злякано подивилася на нього. Нервово поправила волосся й уточнила:

- З чого ви це взяли?

- Здогадався. Я б точно таку красуню просто так не відпустив, - продовжував усміхатися чоловік, розглядаючи моє обличчя. Напевно, йому здалося, що це прозвучить як комплімент, але я тільки дужче нервувала.

- А ми ні в кого більше питати не будемо! - Заявив з мого плеча бойовий звір, розпушивши шерсть і розправивши крила. Ми, нарешті, повернули на Олден Сід і я вже бачила дах головного корпусу Академії Проклятих.

- Загір, - я спробувала запитати якомога дружелюбніше, змінюючи тему. - Про яке прокляття ви говорили у кафетерії?

Супутник глянув на мене зверху вниз, явно висловлюючи невдоволення тим, що я підслуховувала, але відмовлятися не став.

- До столичного магістрату надійшло повідомлення, що на землю під Академією накладено прокляття. Вже прибувала група з міністерства внутрішніх справ, за кілька днів приїдуть експерти з міністерств магії, міністерства освіти та міністерства підглядань. Вони винесуть вердикт. Але підстави дуже вагомі, швидше за все, доведеться на цей рік розформувати Годамн.