Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ шостий. Темна істота.
– Маршал вирішив не повертатися на війну. – старший кронпринц з лихою посмішкою подивився на свого брата, що навіть не удостоїв його свого погляду. – а заявляв про це на весь троний зал.
– Так, це дивно, – підтримала імператриця і з подивом подивилась на Темніана. – ви змінили свої плани, мій темний князе?
– Довелось відкласти відїзд ще на одну ніч. – відповів молодший кронпринц, і кивнув світлій принцесі, звертаючись до неї. – то ви вже вирішили хто стане вашим чоловіком?
– Темніан, – імператриця благаючими очима дивилась на нього. – не починай.
– Я ніколи не починаю того, чого не зможу закінчити. – досить спокійно нагадав Темніан. – Я хочу впевнитись, що світла принцеса вже завтра повернеться додому.
– Кхм, – відкашлявся імператор Шаур і переглянувшись з імператрицею, насупив брови. – Темніан, ти дозволив світлій принцесі залишитись. Вчора.
– Хіба? – посміхнувся молодший кронпринц.
– Так! – кивнув імператор.
– Так, і це чули усі гості. – доповнила імператриця. – що знов змінило твою думку?
– Присутність мого старшого брата. – так само легко відповів Темніан. – Як я зрозумів, він повернувся щоб отримати ласий шмат кістлявого мяса.
– Темніан! – нагримала імператриця, важко зітхнувши та лише зараз подивилась на світлу принцесу, що блідою тінню сиділа за столом і не відводила очей від Темніана. – Ми вже маємо кількох претендентів, тому процес знайомства буде проходити за правилами Світлої імперії!
– Ви так сильно бажаєте отримати повагу від світлих, що готові забути про все, що вони зробили?!
– Що ми зробили? – врешті розвіявши заціпеніння, Луна посміхнулась до імператриці і знов перевела очі на Темніана, та цього разу вже сміливо подивилась на нього. – Можливо ми в Світлій імперії маємо спаплюжене бачення історії? Можливо ви, найтемніший князе, можете пояснити мені свою правду ненависті до світлих? – це була її хвороблива тема, світла принцеса не могла дозволити жодній істоті паплюжити імя її родини та імперії. Вона могла стерпіти образи до себе і своїх підданих, але не паплюження цінностей та важливих подій у становленні великої Світлої імперії.
– Можливо. – хмикнув Темніан і посунувся, коли прислуга принесла його яблуневий пиріг. – Можливо, коли Темні потоки загасять всі світила, тоді ми зможемо говорити на рівних.
– Луна, не слухайте його. – Марселіан повернув голову до світлої принцеси. – Маршал занадто довго був відсутнім на війнах, тому не бачить різниці між справжнім ворогом і його тінню.
– Я хоча б бачу ворога і не відвертаюсь від нього. – прогарчав Темніан, відірвавши рукою шмат пирога. – Кожної ночі згадую!
– Темніан! – рикнув імператор і стукнув кулаком по столу. Від такого сильного поштовху увесь посуд підстрибнув, видаючи дзвінкі звуки та розливаючи молоко і розсипаючи деякі ягоди. – Замовкни! Замовкни зараз же!
– Мій імператоре, – простогнала імператриця, ухопивши розгніваного чоловіка за руку. – не треба цього!
– Так, моя найтемніша, – посміхнувся Темніан. – не треба цього. Не треба паплюжити репутацію претендента на руку світлої принцеси.
– Темніан, – врешті терпець увірвався і у Марселіана, що намагався не зачипатись зі своїм молодшим братом, – якщо тобі є що сказати, то говори. Якщо нема чого – то йди геть! Ти маршал темних військ, тому йди і виконуй свої обовязки, а дипломатію залиш тим, хто знається на цьому!
Рука молодшого кронпринца потягнулась за мечем, а жовна заграли з новою силою. Він міг би пропустити все мимо вух, міг би промовчати, міг би просто піти, але його щось стримувало, щось наполягало на тому, щоб він залишався у замку.
– Темрява з вами, невдячні діти! – викрикнула імператриця і встаючи з-за столу, протягнула руку світлій принцесі. – Ходімо, моя ясносвітла, вам не потрібно бути у центрі сімейних чвар! – і звернулась до імператора Шаура. – Зроби щось з цими двома! Позви графа Дарріо і втихомирь цих хлопчаків!
– Добре. – зітхнув імператор, проводжаючи свою імператрицю і світлу принцесу сумним поглядом. – А ранок так добре розпочався.
Снідала Луна у своїх покоях.
Імператриця наполягла на тому, щоб світла принцеса не перетиналася з її молодшим сином, допоки він перебуває у замку. Сама ж вона пішла до своїх покоїв, адже була занадто засмучена поведінкою принців і бажала прийняти теплу ванну, щоб позбутися цього неприємного відчуття.
Зірі приєдналася до світлої принцеси, адже остання наполягала на тому, що не звикла їсти насамоті, і майже змусила служницю насолодитися смаком фруктів та свіжих булочок з ароматом тих же чорних троянд. Луна, як і вся імператорська сімя, і слуги, була вражена і стурбована поведінкою Темніана, що усім своїм видом нагадував їй про нічне вбивство. Вона відчувала, що щось приховано за ворожнечею кронпринців і якоюсь частинкою свого серця, хотіла дізнатись причини.
– Я хочу піти до бібліотеки. – сказала Луна, витираючи губи після зїденого соковитого нектарину. – Я хочу дещо перевірити.
– Добре, мосьпані. – кивнула Зірі. – Коли ви бажаєте туди піти?
– Негайно, якщо так можна зробити. – Луна невпевнено встала з крісла і посміхнулась.
– Звісно, мосьпані, – посміхнулась у відповідь Зірі, – прошу, ходімо! – вона відкрила двері і пішла коридором притримуючись розміреного кроку.
Підійшовши до дверей імператорської бібліотеки, світла принцеса зупинила свою служницю, перехопивши її руку, простягнуту до бронзової ручки. Дубові двері були привідкриті, що викликало підозри. А вже за мить підозри світлої принцеси підтвердились голосами, що лунали з бібліотеки.
Луна з Зірі переглянулись, потім подивились довкола себе, перевіряючи чи нема поблизу охорони і прислухались до голосів. Голосів було двоє. Один чоловічий і він явно належав молодшому кронпринцу, а от інший Луна не могла впізнати, допоки не почула суті сварки.
Голоси були різкими, збудженими, з підвищеними тональностями, а жіночій майже істеричний.
– Виженіть її, – репетувала дівчина, зриваючи свій голосок, – і все буде як було раніше!
– Я не можу цього зробити! – прошипів темний спадкоємець.
– Ви все можете, але ця маленька принцеска сподобалася вам?! – запитальна цинічність дівчини була їдкою.
– Сподобалась? – проричав Темніан. – Мені сподобалась світла? Ти взагалі думаєш про що ти говориш?
– Тоді чому вона все ще в замку? Ви жодній з претенденток не дозволяли залишатись так довго!
– Я зняв свою кандидатуру! Вона шукає претендента поміж іншими. – все ще розгнівано, але більш стримано пояснював Темніан.
– Тоді чому ти врятував її вчора? – більш фамільярно звернулась дівчина.
Луна і Зірі подивились одна на одну, з завмиранням подиху чекаючи на відповідь маршала темної армії.
– То ти знала? – запитав Темніан без явного здивування.
– Здогадалась, коли ця принцеска почала блідніти і відійшла. – задоволено відповіла дівчина. – Якби вона занедужала чи померла, то я б не мала ревнощів до вас, мій темний принце.
Луна зрозуміла, що Темніан розмовляє з леді Лессін, що була його коханкою і хотіла вже уходити, не маючи наміру продовжувати підслуховування. Адже вона вже не дитина і за своїм статусом не має права опускатися так низько. Та її зупинила Зірі, одним своїм поглядом натякнувши, що вони почують щось, що буде надзвичайно корисним для уявлення світлої принцеси про відносини та традиції у Темній імперії.
– Ти хотіла дозволити світлій принцесі померти? – голос Темніана наповнився крижаним холодом. – Ти хотіла підставити Темну імперію?
– Ну що ви, мій коханий принце, – виправдовувалась леді Лессін. – я б ніколи не допустила такого. Ніколи!
– Тоді чому ти незадоволена тим, що я врятував світлій життя?
– Тому що я кохаю вас, мій темний принце. Кохаю і втрачаю глузд, коли ви торкаєтесь інших жінок, особливо коли я дізналась, що ви торкались її губ, – схлипувала леді Лессін.
Луна сковтнула сухий ком, що застиг у горлі при одному спогаді про ту мить, коли великий палець молодшого кронпринца витер її губи і полегшив її стан. Отже, він дійсно врятував її, вона була отруєна і не зрозуміла цього, як і Зірі, як і Марселіан. Лише Темніан та леді Лессін знали про отруєння.
– Даркарія, – голос Темніана помякшав, – що мені залишалося робити? Ти думаєш, що я навмисне так вчинив? – його коханка не відповіла. – Я не міг дозволити їй вмерти на руках старшого брата. Я не міг.
– Темніан, ти повинен перестати бачитись з нею! Вижени її! – Наполягала рудоволоса красуня. – Ти ж знаєш, що імператриця може примусити тебе стати її нареченим.
– Не зможе.
– Темніан, мені набридло постійно непокоїтись про те, що вам знайдуть дружину, мені набридло бути просто коханкою!
– А ким ти хочеш стати? – відсторонено запитав маршал.
– Дружиною. – Видихнула вона.
Луна з завмиранням серця чекала на його відповідь. Вона не знала чому, але прагнула дізнатися, що ж діється в душі темного спадкоємця.
А в душі його панувала пітьма. Він голосно засміявся, так що відгул його зневажливого сміху рознісся коридором, вилетівши в привідкриті двері.
– Я не маю наміру одружуватися, ні зараз, ні в майбутньому! – відрізав Темніан і вже за мить зявився біля дверей.
Зірі встигла передбачити це і зробивши вигляд, що пропускає світлу принцесу вперед, здивовано вигукнула:
– Мосьпане?! Вибачте мені, я не чула що хтось є в бібліотеці. – вона схилила голову.
– Хм, – хмикнув Темніан і примруживши очі, подивився на світлу принцесу, що вже присіла у реверансі. Він різко захопив двома пальцями підборіддя Луни і змусив її подивитись в його диявольські очі. – Ви все чули, принцеса?
Світла принцеса не очікувала такого нахабства, але згадавши їх першу зустріч не могла сильно дивуватись. Вона все ще боялась маршала темної армії і не приховувала цього. Інколи їй вдавалось бути сміливою, але в більшості випадків все було інакше. Луна відчувала темряву та її силу, що палала в венах маршала і могла згасити її світло, вона не могла захиститись, не могла втікти від нього.
– То ви все почули? – перепитав Темніан, схилившись до світлої принцеси. Вона не відповідала, продовжуючи по-щенячи вдивлятися в його очі. Якоїсь миті він вловив легкий аромат мяти та жасмину, і щось в його грудях зажевріло. Щось нагадало йому про смак світла, якого він торкнувся, коли відтягував на себе отруту.
Темрява, що володарювала в ньому, бажала споглядати та смакувати чистим світлом, яким була сповнена мініатюрна дівчинка з глибокими блакитними очима. Вона вимагала від нього постійно повертатись до світлої, що була якоюсь загадкою для Темніана. Він відганяв усі думки про це цнотливе кришталевочисте світло, не підкорюючись покликам темряви.
– Припини! – гаркнув молодший кронпринц. І здригнувши губи у огиді, відпустив підборіддя світлої принцеси. Вона все ще не відповіла на поставлене запитання і дивилась на нього жалібно. – Не поводься так!
– Мосьпане, – втрутилась Зірі, розуміючи, що молодший син її імператриці втрачає свою терпимість. – перепрошую, якщо я образила вас своєю раптовою появою. Запевняю вас, ми лишень зараз підійшли і нічого не чули! Ні я, ні світла пані,
Темніан посміхнувся.
– Добре, не смію вас затримувати. – він показово награно вказав рукою на дверний прохід, та враз змінився в обличчі, коли з бібліотеки вийшла леді Лессін.
Вона була безумовно однією з найгарніших жінок Темної імперії, і можливо найсексуальнішою у світі. Вона була його коханкою досить довгий час і була потрібною йому для вгамування спраги та вивільнення темряви. Леді Даркарія Лессін була донькою шанованих вельмож, та прихильницею радикальної політики Темної імперії чим і подобалась Темніану найбільше. Але він не відчував до неї чи до жодної іншої жінки нічого з того, що називають коханням. Він любив та поважав свою матір – імператрицю Фірру, яка була єдиною жінкою, що викликала в ньому живі почуття. А всі інші жінки, якими б вони гарними та спокусливими не були, не мали жодного сенсу в його житті.
– Ви! – прошипіла леді Лессін, з ненавистю дивлячись на світлу принцесу. Її очі були червоними від сліз, а на предпліччях проявлялися відбитки чоловічих рук, що зовсім недавно стискали її шкіру.
– Даркарія! – рикнув Темніан, забороняючи своїй коханці говорити. Вона підкорилась, не вимовила ані слова і зиркнувши ображено на свого принца, швидко пішла геть.
– Темних літ вашій високості! – тихо сказала Луна і не зволікаючи ні хвилиною, пройшла до імператорської бібліотеки.
Вона відчувала як серце сполохано бється в грудях, і як їй не вистачає повітря, щоб вільно дихати. Схопившись рукою за теплий кристал, світла принцеса зробила кілька глибоких вдихів, і відновивши ритм серця, вирішила не приділяти уваги тому що сталося. Їй потрібно було дізнатись про ту страшну ніч, про яку ніхто не говорить у Темній імперії.
Зірі разом зі своєю пані почала розшукувати історичні записи чи нотатки у сувіях та дістала з поличок кілька свіженаписаних книг, що містили в собі опис історичних подій за останні кілька років. Дівчина і сама вже загорілась цікавістю та бажанням знайти якісь відомості про ніч Спустошення. Та поки що їх пошуки не дали ніяких результатів.
– Не розумію. – смикнувши плечима, Луна ще раз пробіглась очима по записам в книзі. – Нічого. Зовсім нічого не написано про події тієї ночі.
– Я ж вам казала, мосьпані, – Зірі зазирнула у книгу і посміхнулась. – ніч Спустошення - це ніч становлення молодшого кронпринца Темної імперії та надання йому звання маршала темної армії. – прочитала вона в голос.
– Але ж, – Луна зітхнула, – тоді щось сталося і це дуже важливі події. – дивувалась вона, не розуміючи причин приховання деталей. – у Світлій імперії усе нотується, щоб вподальшому застерегти нас від помилок.
– Тому що Світла імперія постійно припускається помилок! – пролунав громоподібний голос за спинами дівчат.
Світла принцеса завмерла на місці, а Зірі здригнулася всім тілом і на крок відійшла від своєї пані, та опустила голову.
– То ось що ви шукаєте в імператорській бібліотеці. – задоволено продовжив Темніан, спокійно підійшовши до столу з книгами і закривши «Історичні записи», які читала світла принцеса. Книга була важкою і видала хлопковий звук, налякавши Луну. – То треба було дізнатися у мене про ніч Спустошення.
– Чи ви б відповіли мені? – невпевнено запитала світла принцеса, не піднімаючи очей.
– Ні. – запевнив її Темніан і звернувся до служниці. – Не дозволяй принцесі приходити до бібліотеки, поки я перебуваю в замку!
– Добре, мосьпане. – покірно відказала Зірі.
– Забирайтесь! – останнє, що почула світла принцеса, мовчки слідуючи за своєю служницею з бібліотеки.
Луна ще кілька годин не могла позбутися думок про молодшого кронпринца Темної імперії. Вона не могла зрозуміти, чому вся імперія потурає його нахабності і не намагається контролювати його. Вона була вражена тим, що така сильна імперія приховує події, що сталися у ніч Спустошення і бажала дізнатись правду. Але вона була лишень полонянкою з обмеженими правами, тому не хотіла погіршувати свого становища.
Ввечері Альта змінила Зірі і допомогла світлій принцесі причепуритися.
Підготувавшись до чергового балу, світла принцеса підійшла до вікна, щоб споглядати захід сонця. Вона полюбляла дивитись на те як світло піддається темряві і наостанок засліплює усе своїми яскравими кольорами. Вона відчувала, що несе відповідальність за все, що відбувається і подумки зверталась до світла, яке проявлялось у кожному спаласі зірки на нічному небі, у кожному відблиску гладі на морських хвилях.
Світла принцеса тужила за своїм братом, з яким вона розмовляла майже кожного дня, якщо він не був відсутнім у Білому замку. Арфір був її підтримкою і наснагою до життя. Він був відповіддю на усі запитання і головним чоловіком в її житті. Як же вона сумувала за ним і з турботою та ніжністю надсилала до нього свою нескінченну любов.
– Світло! – долинув до Луни голос сповнений темрявою.
Світла принцеса завмерла, прислухаючись до своїх відчуттів і поволі провела очима по усьому живому, що вона могла бачити зі свого вікна. Не знайшовши нікого, хто міг би потребувати її допомоги, вона закрила очі і знов прислухалась до голосу, що ставав все наполеглевішим і закликав її не зволікати.
– Світло!
–Мосьпані, щось сталося? – занепокоєно запитала Альта, підійшовши до заціпенілої принцеси, що на якусь мить вибухнула світлом. – Що з вами, ясносвітла пані?
– Мені потрібно, – Луна подивилась на свою слижнуцю поглядом сповненим благання, – мені потрібно вийти за межі замкових стін, до лісових кордонів.
– Ясносвітла пані, – тримтячим голосом відказала служниця, здогадуючись, що світла принцеса не зовсім розуміє про що просить. – це неможливо без дозволу і супроводу.
–Я повинна вийти до лісових кордонів! Зараз! – наголошувала Луна, стримуючи біль у скронях, що глибоким голосом темряви благав її про допомогу. – Я сама знайду дорогу, якщо ти не проведеш мене таємними переходами для прислуг. – попередила вона і накинувши накидку на плечі, сміливо відкрила двері.
– Моя ясносвітла пані, – швидко крокуючи поряд з Луною, Альта занепокоєно дивилась на охоронців, що як і всі хто мав в крові темряву, відчули нестримне світло жриці Місячної долини. – нам потрібно попередити імператрицю чи імператора! Нам не можна йти за межі замку! Це небезпечно! Ви наражаєте себе на смертельну небезпеку!
Як би Альта не намагалась зупинити світлу принцесу, як би не аргументувала свої слова, а Луна не бажала сприймати їх. Вона знаходилась у своєрідному трансі, не зовсім зрозумілому їй самій, хоча і знала, що цей стан викликаний силою темряви, яка зверталась до неї як до жриці Світла.
Світла принцеса не знала усіх особливостей імператорського замку, але інтуітивно крокувала у потрібному напрямку. Альта була невимовно здивована цим і продовжувала прискорення за своєю пані, що не зупинялась і не пригальмовувала свого кроку. Вони пройшли таємний перехід між імператорською зоною до дальної стіни, яка межувала з лісовим кордоном, спустилися баштовими залізними сходами до підземелля і лише там зупинились, адже натрапили на вартових.
Двоє кремезних чоловіків, одягнених як мисливці на темних істот, здивовано дивились на світлу принцесу і її служницю. Їх чорні лускаті пластинчасті обладунки були майже непомітними, і прикривалися напівпрозорими мантіями та плащами. У кожного з вартових в руках був меч в правій руці і невеликий округлий щит у лівій.
– Перепустка. – прохрипів той, на обличчі якого була густа борода, заплетена у дві коси.
– Світла принцеса потрибує, – почала говорити Альта, та її спинив другий вартовий, очі якого були перевязані червоною повязкою.
– Світло залишиться в замку! – його хрипкий голос прорізав слух, та попереджав про серйозність слів.
– Мені необхідно вийти! – тихо сказала Луна, притискаючи долоні до області серця, відчуваючи, що істота яка кличе її на допомогу не має часу.
– Перепустка. – повторив перший.
– Світла принцеса має супровід. – почулося позаду Луни. – відчиніть двері!
Коли поряд з Луною зупинився граф Дарріо Монте-шарре, то вартові різко склонили голови, вітаючи свого генерала, і приймаючи його наказ. Луна з вдячністю в очах подивилась на сивого чоловіка, що сьогодні виглядав по особливому святково, адже був одягнений у темно-синій камзол розшитий сріблом, та високі чоботи з срібними вставками на носках.
Альта лиш зітхнула з полегшенням і пропустивши свою світлу пані та генерала вперед, пройшла за ними у відкриті вартовими двері. Вони швидко йли по жахливому підземеллі, де все нагадувало про тортури та Смерть. Повітря було сповнене болем і плачем, що був відчутним лише світлим. Та Луна все ще була під впливом голосу темряви, яка кликала її до себе, і не могла зупинитись ні на хвилину, не помічаю всього того, що повинно було викликати в ній страх та тремтіння.
За якісь десять-пятнадцять хвилин Луна і її супровід опинилися за стіною Чорного замку, ступаючи по тьмяній, хоча все ще зеленій траві. Вони продовжували йти туди, кули кликало серце світлої принцеси.
Альта постіно озиралась довкола, намагаючись передбачити загрозу, що може чекати їх на кожному кроці. Хоча вона й знала, що охорона на вежах і стіні пильно стежитиме за кожним їхнім кроком і блискавично відреагує на всілякого, хто посміє атакувати підданих темної імператриці. Знала вона і про те, що вартові, які стоять на останніх дверях таємного ходу, також не будуть гаяти часу і прийдуть на допомогу. Але все ж продовжувала непокоїтись за долю своєї пані.
Генерал Дарріо вже витяг меча з піхв і тримаючи його на поготові, продовжував супроводжувати світлу принцесу, навіть не уявляючи причин за яких це світле дитя, наважилось пройти коридорами підземелля та впевнено йшла до лісових кордонів. Він випадково почув Альту, що вмовляла свою пані зупинитися, і зацікавившись дивною поведінкою світлої принцеси, прослідкував за ними. Перевіривши та переконавшись в тому, що вартові підземелля непохитні у своєму несенні служби, генерал вирішив надати світлій принцесі можливість отримати бажане, і тепер, коли крокував на один крок позаду неї, почав сумніватися в правильності свого рішення.
Сутінковий вечір, що плавно готувався до настання ночі, був прохолодним.
Діставшись до перших чагарників, які були умовною межею перед кордоном лісу, Луна зупинилась і тихо звернулась до генерала, що сильніше стискав рукоять свого меча, відчуваючи невидиму загрозу. Здалеку, з лісового острівця темряви долинало сипле дихання чогось страшного, та по всіх відчуттях графа Дарріо, неймовірно сильного і темного.
– Залишайтесь тут. Не йдіть за мною!
– Мосьпані, – простогнала Альта, останній раз прийнявши спробу зупинити світлу принцесу від необачної безглуздості, – не треба цього робити! Ви наражаєтесь на небезпеку! Імператриця буде незадоволена вами і мною!
– Не йдіть за мною. – повторила Луна і повільно зробила кілька кроків вперед.
Світла принцеса зупинилась і з завмиранням подиху, покликала:
– Відгукнись!
Кілька миттєвостей нічого не відбувалось. Та ось вже темне дихання невідомого посилилось своїм гучним хрипом і з-за дерев зявився Хантеші. Він поступово виходив з тіней і повільно наближався до жриці світла, залишаючи по собі криваві сліди на траві.
Альта не змогла навіть пискнути, побачивши хто кликав до себе її світлу пані. Вона стояла опустивши руки і майже не дихала, піддаючись страху, якого ніколи в житті не відчувала. Генерал заступив бідолашну дівчину собою, виставив меч вперед, і зробив перевіс усього свого тіла на ліву ногу, що була вдавлена у землю і слугувала опорою для подальших випадів.
З веж і стін Чорного замку почулися крики, стогін горнів та дзвін пореджальних колоколів, що оповіщали усіх про жахливого монстра, що був загрозою усьому живому. Лучники готувались стріляти вогняними стрілами, просоченими у спеціальній отруті для монстрів, що породились Хаотичною магією, та інколи навідувались до них.
Вартові підземелля, які були мисливцями на жахливих істот, вже мчались до свого генерала на допомогу, не видаючи жодних звуків.
А світла принцеса зачарована зустріччю з неймовірною істотою, про яку складають легенди і яку бояться навіть найкращі темні воїни, простягнула руку вперед, дозволяючи Хантеші упевнитись в тому, що вона не є загрозою для нього. Вона не лише бачила, а й відчувала біль смертельно пораненого і воліла якомога швидше звільнити його від страждань.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) », після закриття браузера.