Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас "

— Єво…

— Будь ласка, — перебиваю його. Навіть готова заплакати, хоча актрисою ніколи не була.

— Я не можу. Всі питання і прохання до Арсена, — залишає мене одну.

Роздратовано зітхаю. Уявляю, що подумала Аліска. Чомусь мені здається, що вона вже звернулася до батька і повідомила про повторне зникнення доньки. А в мені досі жевріє надія, що Лютий мене відпустить і життя зміниться в кращий бік.

Довго сиджу на вулиці. Повернувшись до будинку, застаю Віктора у холі за ноутбуком. Не заводжу розмов, бо моїх прохань він все одно не виконає. Витренуваний песик, який без дозволу господаря й двох кроків не ступить. Обід я пропустила, а зараз хочеться чогось перекусити. Опинившись на кухні, знаходжу в холодильнику купу різної їжі. З’їдаю солоний круасан з шинкою, крем-сиром та зеленню. Запиваю апельсиновим соком й підіймаюся до кімнати.

Зачинившись у ванній кімнаті, приймаю ванну. Поки вода не охолоне, сиджу в ароматній піні, яку також придбав Віктор. Тоді заплітаю волосся й повертаюся до кімнати. Почувши звук автомобільного двигуна, визираю у вікно, але воно виходить не у двір, тому не видно, хто приїхав.

До самої темноти проводжу час в кімнаті, гіпнотизуючи стіну, а тоді наважуюся завітати до людожера. Сама собі наказую не робити дурниць, бо у такому стані боротися з ними не зможу. Ні тікати, ні навіть пику дряпати, бо рука болить. Спускаюся до кабінету, стукаю, але двері зачинені. На кухні його немає, у вітальні теж темно і порожньо.

Підіймаюся на другий поверх. Кілька хвилин тупцяюся біля своїх дверей, а тоді все ж рушаю шукати його кімнату. Якщо ліг спати, буде гарчати. Сумніваючись, звертаю направо і виявляю там короткий коридор, який веде виключно до його спальні. Вона ніби в ніші знаходиться. Не давши собі часу передумати, гучно стукаю кілька разів й прокручую ручку.

— Можна? — спочатку зазираю, а тоді заходжу. — Я хотіла поговорити, — проходжу далі й виявляю спальню порожньою. Але яка це кімната?! З терасою. Уявляю, як приємно прокинутися й пити каву в єднанні з природою.

— Що ти тут робиш? — лунає ззаду.

— Хоті… Ой! — миттю відвертаюся. — Чому ти голий?

— Душ приймав. А ти чому шастаєш по чужих спальнях? — питає грубо.

Мене аж в жар кинуло. Стою з заплющеними очима, а для надійності ще й долонями їх закрила. Чую, що він відсунув дверцята шафи. Сприймаю шарудіння за швидке одягання.

— Я стукала, — бурчу собі в долоні.

— Погано стукала, я не чув, — відчуваю його присутність за собою. Напружуюся, але не розвертаюсь. — Чому застигла? Я настільки тебе вразив?

— Нічим не вразив, — розплющую очі, але на нього не дивлюся.

— А може, ти шпигуєш? — торкається моєї коси й перекладає на плече.

— Звісно. Я ж сюди спеціально жити напросилася, щоб шпигувати, як ти голим з душу виходиш, — розвернувшись, просто вилітаю зі спальні. А що я ще скажу? Що в мене щоки почервоніли і хотілося глянути на нього ще раз? Мабуть, орангутан гарно приклав мене по голові, бо ця реакція аж ніяк не пасує жертві, яку викрали.