Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Ми з'являємося майже останніми, привертаємо до себе увагу, Кас одразу ж опиняється біля Еллі — вони наче сіамські близнюки переплітаються руками, не відірвати. Секунда — і мене відбивають від цієї парочки тріо молодих чоловіків.

— Герте Дор...

— Совр Нок...

— Едор Ріс. Яскравого дня, сейло Ольго. Ми дуже стурбовані тим, що сталося з тобою, дозволь подбати про тебе комусь із нас.

Он воно, значить, як. Ім'я моє, звісно, вже дізналися, найімовірніше від Лори або від того, кому вона цю інформацію передала. Загалом, нічого жахливого, але все ж незатишно, коли про мене щось відомо, а мені про співрозмовників — ні. І приймати їхню допомогу бажання теж немає.

Обводжу поглядом очікуючі обличчя — приємні риси, чоловічі, вже не хлоп'ячі. Вони не схожі одне на одного, але якась спільна ознака є — можливо, вперто підняті підборіддя, або примружені злегка очі, які видають азарт. Не в плані того, що я справді комусь із цих трьох запала в душу прямо з першого погляду. Це азарт боротьби за трофей. Здається, ці троє — друзі-суперники. Хоча це тільки мої припущення, але щось підказує, що півдня це недостатньо, щоб так тямущо переглядатися і зчитувати жести і найдрібніші невербальні знаки один одного.

І — о так! — ці троє знають собі ціну і готові її вказати, а також оцінювати і людей, які їх оточують.

— Герте у нас — спадкоємець одного з найбільших доменів, сейло Ольго, — хвалиться другом балакучий сейл Едор Ріс, але одразу ж додає: — Тільки земля це ще не все, на території мого домену є навіть виробництво накопичувачів і енергооснов!..

— Це не твій домен, ти ж не іссейл, — подає голос третій незадоволений і навіть на вигляд різкий хлопець... його ім'я в моїй голові не затримується, та й перепитувати немає сенсу. Мабуть, не такий багатий або класної спадщини в анамнезі немає, тому він у свідомо програшному становищі. Я подумки хмикаю: ні, дорогенькі, мені не по дорозі ні з ким із вас.

— Це справа часу і наявності сейли, тож дозволь твої руки, сейло, — хмикає Ріс і крокує ближче до мене, а я звісно крокую від нього. Тому що — та заради всього святого! — не вистачає ще, щоб він мене чіпав! У мене відпустка в красивому місці, а не сафарі серед диких звірів.

— Не дозволю, — я тут же ховаю руки за спиною. Дитячий садок, чесно, треба буде собі рукавички здобути, щоб не лізли мене лапати всі кому не лінь.

— Це проти правил, — миттєво втрачає залишки терпіння третій. — Це традиція!

— Не моя, — легко відступаю я ще далі.

— А, ясно, набиваєш собі ціну, — схвально хмикає перший, як його, Герте. Я у відповідь закочую очі, хоча більше хочеться ляснути себе долонею по лобі. Але не зрозуміють, на жаль. Утім, нехай вважають, що хочуть. Ніяких справ чи відносин між мною і цими хлопцями немає і не буде. Насправді так навіть простіше, ніж якби хтось із них збожеволів і почав мені в коханні освідчуватися. А потім, коли я відмовлю, ще й своїм обуренням розкидатися, мовляв, не оцінила, не полюбила, яка ж ти зараза. Ні-ні, я просто у відпустку і назад!

Тож я ставлюся до ситуації з гумором:

— Ви що, у мене руки брудні! Ви знаєте, скільки на землі бактерій?