Читати книгу - "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дякую, — відказала Сестричка і чомусь захихотіла. — Одразу видно вихованого хлопчика.
На радощах, що мене похвалили, я з усіх сил запрацював лапами. А Сестричка сиділа поруч, приязно стукала об траву рудим хвостом і все вихваляла, який я роботящий. Раптом вона нашорошила свої гострі вушка і почала до чогось прислуховуватись.
— Це що? — поцікавилася вона.
— Де? — запитав я.
— Он там, — показала вона писком на сусідський двір. — Щось ніби дзеленькнуло.
— Не зважайте, — заспокоїв я її. — То, мабуть, дядько Бровко спросоння повернувся на інший бік.
Сестричка скліпнула очицями:
— Пес, чи що?
— Ага, вовкодав.
Я гадав, що Сестричка зрадіє від того, що з нами сусідить такий видатний пес, проте цього не сталося. Навпаки, Сестричка стривожилася і поглянула на небо.
— На жаль, мені час повертатися до лісу, — поспіхом мовила вона. — Роботи багато. Але наступної ночі я знову прийду, гаразд? А поки що нікому не розповідай про мене. Я дуже хочу зробити несподівану приємність моєму любому братикові.
— Не скажу, — пообіцяв я.
І лише зараз я завважив, що вже сіріло. А за хвилю з хати вийшов Грициків татко. У цей час він завжди рушав на роботу. Та перед цим озирав подвір’я, аби пересвідчитись, що за ніч нічого не сталося, — й одразу побачив розкидану землю біля курника.
— Ого, — сказав Грициків татко. — До нас, виявляється, вночі гості приходили! І, мабуть, ще спробують прийти. Що ж, доведеться приготувати для них гарного гостинця.
— Треба, — підтакнув я і аж хвостом закрутив від захвату. От який у нас із Грициком гостинний татко! Тож ви навіть не здогадуєтесь, як мені закортіло розповісти йому про нашу зустріч із чарівною Сестричкою! І Грицикові, і дядькові Бровкові, і Гребінчикові.
Проте я вчасно прикусив язика. Адже я дав Сестричці обіцянку!
Увечері перед сном Грициків татко закріпив під курником якусь чудернацьку залізячку і примостив усередині шматочок сала. Потому оглянув свою роботу і підморгнув мені:
— Гадаю, цей дарунок влаштує нашого гостя, — сказав він і почухав у мене за вухом. — А ти, Кудлатику, дай обіцянку, що не чіпатимеш його. Домовились?
Ну, звісно! Тим більше, що на вечерю мені дали стільки, що я й дивитися на те сало не хотів.
Сестричка надійшла опівночі. Мені навіть здалося, ніби вона навмисне чекала того часу, коли дядько Бровко перестане гриміти ланцюгом і вкладеться спати.
— Сестричко! — вигукнув я, щойно вона з’явилася межи кущів. — А Грициків татко тобі гостинця приготував!
— Гостинця? — не повірила вона.
— Ага. Ондечки під курником лежить.
— О, сальце! — вихопилося у Сестрички. Я чекав, що вона одразу вхопить його, проте помилився. Сестричка всілася на задні ноги і, облизуючись, довго дивилася на гостинець, а тоді обережно обійшла навколо і знову всілася.
— Вам що, не подобається це сало? — здивувався я.
— Та ні, — сказала вона й підвелася. — Але…
Більше вона не встигла нічого сказати, бо її ліва передня нога зненацька підвернулася і Сестричка, мов підкошена, впала на землю.
— Ой-ой-ой! — застогнала вона. — Бідна моя ніженька!
— Сестричко, що з вами? — кинувся я до неї.
— Ой, як болить! — не слухаючи мене, продовжувала вона. І я повірив, що їй таки болить, бо вона аж очі заплющила від болю.
— Сестричко, — у розпачі вигукнув я, — скажіть, що мені робити, чим вам допомогти?!
— Та вже й не знаю… — не розплющуючи очей, ледь чутно простогнала вона. — Хіба що… Може, прикласти це сало до моєї бідолашної лапки? Кажуть, що після цього біль одразу минає.
— То я вам зараз його дістану! — вигукнув я і повернувся до сала. Проте взяти його не встиг, бо залізячка зненацька підстрибнула, схопила мене своїми лещатами за лапу і здавила її так, що я аж знетямився від гострого болю.
— Допоможіть! — зарепетував я.
Сестричка кинулася до мене. Проте замість того, щоб допомогти мені звільнитися від лещат, вона схопила сало, і я її тільки й бачив.
А біль у лапі ставав дедалі нестерпніший. Я спробував вивільнити її від лещат, проте вони не піддавалися. Навпаки, лапа заболіла ще дужче.
— Допоможіть! — знову вихопилося з мене. — Рятуйте!
Проте ніхто не обізвався. Лише з кущів, за якими щезла Сестричка, долинуло кілька коротких смішків.
І все ж мене почули. В хаті спалахнуло світло, грюкнули сінешні двері і на ґанок вибіг мій Грицик. За ним з’явився тато.
— Кудлатику, ти де? — злякано вигукнув Грицик. Він крутив головою на всі боки, але мене не бачив. — Що з тобою?
А от Грициків татко відразу здогадався, де мене шукати. Він поквапився до курника і схилився наді мною.
— Зачекай, дурнику, — сказав він і заходився звільняти мене від лещат. — Ну чого ти поліз у капкан раніше тої лисиці? Хіба тобі мало було вечері?
Нарешті Грициків татко вивільнив мою ногу. Я ступив на неї. Проте вона підігнулася точнісінько так, як нещодавно у Сестрички.
— Татку, в нього, мабуть, ніжка зламана! — нажахано вигукнув Грицик. — Його треба негайно лікувати!
Грициків татко обережно обмацав мою ногу і сказав:
— Ні, з ніжкою все гаразд. А якщо й болить, то твоєму Кудлатикові це на користь. Може, стане розумнішим, а не кидатиметься на що попало.
Він заходився загортати лаз до курника, що його вигребла Сестричка (а я їй помагав), а Грицик підхопив мене на руки і поніс до буди.
— Бідолашний мій Кудлатику, — побивався він і так притискав мене до грудей, що я мало не задихнувся. — Болить тобі, еге ж? Але потерпи трохи. Знаєш, одного разу я теж трохи не зламав ногу, і нічого…
Грицик уклав мене біля буди і сидів поруч, аж доки татко покликав його спати. Коли за ними зачинилися сінешні двері, дядько Бровко дзенькнув ланцюгом, аби я звернув на нього увагу, і поцікавився:
— А що там за ґвалт у вас зчинився?
— Та… — неохоче відказав я. — Сестричка до нас приходила.
— Яка сестричка?
— З лісу. Вона так себе називає.
Дядько якось дивно поглянув на мене.
— Ну-ну, — сказав він. — І яка ж вона з себе — руда?
— Ще й яка руда! І хвостом метляє туди-сюди.
— І що ж вона робила?
— Та нічого такого. Рила нору під курником.
— І ти їй допомагав?
— Авжеж.
— А чи не казала вона, що прийшла в гості до братика Півника?
— Казала. А ви, дядьку, звідкіля про це знаєте?
Дядько видобув із себе якийсь незрозумілий звук — чи то закашлявся, чи розсміявся.
— А звідтіля, що колись одна така сама лисичка-сестричка й мене пошила в дурні точнісінько так, як оце тебе. Вона теж рила нірку до братика Півника. Але не для того,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський», після закриття браузера.