Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

            Тож вечеря була тихою та спокійною. Всі були виснажені. Руки боліли, отримані синці та зірвані нігті нили. Ложка піднімалась насилу, а очі злипались. Та все ж таки, запашна гречка, виварена курка та салат з купи різних овочів надав трохи сил племені. Тому, в тиші почулось питання:

Аліна, Мілана, якщо ж наш магазин вже не наш, а той що ми знайшли сьогодні завтра вже може бути захопленим.. Де нам тоді брати їжу? У нас тепер теж є палиці, ми навчимось захищатись, кожен день будемо тренуватись для цього, - спокійно відповіла Аліна, пережовуючи свою порцію, - Тому, ми також зможемо дати прочухана. Ми можемо повернути наш магазин, а можемо зайняти інший та повідомити всім дикунам, що він наш. Я погоджуюсь, - сказала Мілана, яка їла без апетиту, - але не хочу, щоб ми просто так з кимось бились, або робили комусь боляче. Вам було вчора приємно, коли ми отримали палками по рукам?, - не дочекавшись відповіді, дівчинка продовжила, - от і мені було не приємно. Давайте краще ще більше принесемо продуктів та їжі до нас додому та будемо думати над загадкою сплячих батьків.

Питання дорослих Мілану турбував абсолютно кожен день. Вона хотіла якомога швидше розбудити батьків. Але вона не розуміла як це зробити. Часом дівчинка хотіла ридати від цього, вити, як вовки виють на місяць. В моменти суму, Аліша завжди була поруч, муркотіла так голосно, що інколи Мілані здавалось, що вона перестає чути свої думки. Ці дві подруги були не розлий вода, завжди разом, завжди поруч одна з одною. Навіть в ці дні, коли основним завданням були укріплення території, Аліша приймала участь в усіх справах. Наприклад, допомагала тягнути дошки.. Киця звичайно мало допомагала фізично, але хлопці та дівчата мотивувались тим, як бачили спроби Аліши зубами чи кігтями тягнути дощечки. Так і в кожній справі. Тому і зараз, Аліша лежала в ногах дівчинки та спала, так як втомилась не менше інших. А котики і так люблять подрімати.

Що ти пропонуєш?, - спитала Аліна, повернувшись до Мілани, - Поки ми просто говоримо ні про що. Не буде цих магазинів, підемо до інших. Але тримати всю їжу Столиці у нас вдома не вийде. Вона псується та закінчується. Он як нас багато. Але ще стане тепліше, а потім взагалі жарко. Ми не зможемо на балконі взагалі тримати будь що. Бінго!, - викрикнула Мілана та поклала свою порцію на стіл, - Тому ми підемо в гіпермаркет, що знаходиться неподалік, за великим перехрестям доріг. Ми зробимо в ньому тайних прохід та тільки ми й будемо туди ходити. А чому ти вирішила, що в цей гіпермаркет ще ніхто не пробрався?, - спитав хтось з хлопців. Причин декілька, - мовила Мілана, - по-перше, там дуже міцне скло на вхідних дверях, я впевнена, що його ніхто не зміг розбити. Ми не раз проходили неподалік, я не бачила там нічого розбитого. Хоча, звісно, можна не все побачити здалеку. По-друге, я точно пам’ятаю, що цей гіпермаркет не працював вночі, тож всі входи та виходи закривались на замки. Та ми знаємо, - Мілана підняла палець вгору, - що всі дорослі заснули саме вночі! Тому, гіпермаркет точно під замком! Ви собі уявляєте скільки там їжі? Просто величезне багатство круп та поживних продуктів. Тому ти пропонуєш бути першими, хто туди зайде?!, - підсумувала чи запитала якась дівчинка, також поклавши свою тарілку на стіл.

Через декілька секунд все плем’я загуділо як рій бджіл, обговорюючи неймовірні плани щодо ідеї бути першими в гіпермаркеті. Деякі навіть загомоніли, що треба буде переселитись в гіпермаркет, мати безліч їжі під рукою та мужньо захищатись від усіх, хто захоче увірвати шматочок. Навіть подали неймовірну ідею про те, щоб Ватажка перейменували в Королеву гіпермаркету.

Аліна ж спокійно розглядала хлопців та дівчат, легенько всміхалась. Потім повернулась до Мілани, погладила її по голові та сказала з ноткою виклику:

Молодець, донька! Завтра збирай розвідувальну команду. Все то добре, але говорити про продукти гіпермаркету можна лише тоді, коли ми самі зможемо його відкрити. А це не легка буде задачка, я впевнена в цьому. Але, я не сумніваюсь, що саме ти знайдеш рішення!

Аліна встала, потягнулась та плеснула в долоні.

Так, так, так! Я бачу всі вже відпочили та готові знову займатись парканом?, - Аліна засміялась, коли всі вмить замовкли та повернулись на ватажка з жахом в очах, - Швидко передали свій посуд черговому Вожатому по миттю посуду та швиденько чистити зуби і спати! Плем’я Зодчих, відбій!