Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Боже мій, це ж справжня «Зоряна ніч»! — вигукнула АА.

Чен Сінь збагнула, що вона говорить про картину ван Гога. І дійсно, побачене до болю нагадувало відоме полотно. Те, якою вона пам’ятала картину, майже стовідсотково збігалося з виглядом двовимірної Сонячної системи, яка розкинулася перед її очима. Гігантські планети розпласталися у просторі, відстань між ними значно поступалася діаметру самих небесних тіл. Але неосяжні розміри планет додавали відчуття нереальності зображень, які більше нагадували завихрення посеред простору-часу. Кожна часточка Всесвіту текла, метушилась і тремтіла від божевільного переляку, немов спалахи полум’я, які могли випромінювати тільки смертельний холод. Сонце, планети, вся матерія та буття видавалися лише ілюзією, створеною турбулентністю простору-часу.

Чен Сінь аж тепер зрозуміла дивне відчуття, що виникало у неї при кожному погляді на «Зоряну ніч». Решта зображеного на полотні — дерева, немов охоплені вогнем, селище та гори під покровом ночі — мало очевидні перспективу й глибину. Але зоряне небо над ними не було тривимірним, а радше нагадувало величезну картину в картині, яка затуляла справжнє нічне небо.

Бо та зоряна ніч була двовимірною.

Як ван Гогу вдалося у 1889 році намалювати подібне? Чи міг майстер після другого психічного зриву лише за допомогою розбурханої уяви хворого мозку перескочити в часі на понад п’ятсот років і побачити цю картину?! Чи ж усе відбувалося навпаки: побачене жахливе майбутнє й картина прийдешнього Судного дня стали справжніми причинами його психічного зриву та самогубства?

— Діти, у вас усе добре? Що ви плануєте робити? — Ло Цзі вигулькнув в інформаційному вікні. Він уже позбувся скафандра, і його білі волосся та борода знову розкошлатилися в умовах низької гравітації, немов плавали у воді. За ним було видно тунель, який мав проіснувати сто мільйонів років.

— Ми якраз збиралися почати викидати зібрані реліквії у відкритий космос. Але хочемо залишити на борту «Зоряну ніч», — відповіла АА.

— Залиште все при собі й забирайтеся звідси.

Почуте неабияк здивувало Чен Сінь і АА. Вони перезирнулися, й АА перепитала:

— Забиратися? Як і куди?!

— Куди вам заманеться. Ви можете обрати будь-яку точку Чумацького Шляху. Вам навіть має вистачити життя, щоб долетіти до Туманності Андромеди. «Зоряне кільце» здатне досягти швидкості світла, бо оснащене єдиним зразком двигуна криволінійного прискорення.

Шок від почутого відібрав мову в Чен Сінь і АА.

— Після загибелі Вейда співробітники наукограда не полишили спроб: звільняючись із в’язниці, люди ставали до роботи і створили ще одну секретну дослід­ницьку базу. Здогадуєтеся, де вона розташовувалася? На Меркурії. Ще одне місце в Сонячній системі, не розбещене надмірною увагою гостей. Чотири століття тому Обернений на ім’я Рей Діас за допомогою великої кількості гігантських водневих бомб утворив на поверхні планети величезний кратер. Саме там і розміщувалася база, побудова якої тривала понад тридцять років. Наприкінці будівництва кратер накрили величезним куполом, а споруду залегендували як станцію з вивчення сонячної активності. Нам навіть вдалося відновити діяльність вашої компанії та зробити її оператором нової дослідницької бази.

Сліпуча стіна світла увірвалася крізь ілюмінатор, але Чен Сінь і АА навіть не глянули в той бік. Проте штучний інтелект корабля повідомив, що Уран «щойно розпочав процес трансформації», тобто почав перетворюватися на двовимірну картину. Нептун по той бік Сонця вже завершив цей процес. Тепер між Плутоном і двовимірною площиною не лишилося інших небесних тіл.

— Через тридцять п’ять років після смерті Вейда на меркуріанській базі відновилося дослідження криволінійного руху. Саме з тієї точки, де було перерване, — переміщення двоміліметрової волосинки на два сантиметри. Дослідження тривали пів століття і кілька разів із різних причин переривалися, але невмолимо просувалися від суто теоретичних обґрунтувань до практичних випробувань. Я не буду детально зупинятися на труднощах і проривах цього періоду. На завершальному етапі досліджень виникла необхідність проведення масштабних експериментів дієвості рушіїв криволінійного прискорення, і меркуріанська дослідницька база вже не могла забезпечити необхідних для цього умов. По-перше, вона мала ліміт потужності енергетичних установок; по-друге, результатом проведення експериментів стала б поява посеред космосу легко помітної траєкторії слідів, що неодмінно викрило б справжнє призначення меркуріанської бази. Насправді, зважаючи на плинність наукових кадрів бази впродовж 50 років, складно припустити, що Федеральний уряд й гадки не мав про те, які експерименти проводяться на Меркурії. Але доки їх масштаб обмежувався невеликими об’єктами та маскувався під іншу наукову роботу, на це закривали очі. Але проведення широкомасштабних випробувань — це вже геть інша справа, тож ми пішли на перемовини з Федеральним урядом. І співпраця виявилася неочікувано плідною.

— То закон, який забороняв проведення досліджень і будівництво кораблів із рушіями криволінійного прискорення, було скасовано? — запитала Чен Сінь.

— Ні, але уряд співпрацював із нами, тому що… — Ло Цзі постукав костуром по землі, що, вочевидь, свідчило про його вагання. — Поки що залишмо це. Кілька років тому ми виготовили першу партію з трьох двигунів і розпочали серію безпілотних тестових польотів на швидкості світла. Двигун №1 розігнався до швидкості світла на відстані 150 астрономічних одиниць від Сонця і, пролетівши деякий час, повернувся у Сонячну систему. У системі відліку самого двигуна мандрівка протривала лише 10 хвилин, але для нас від часу старту до повернення минуло три роки. Друга серія випробувань включала одночасний запуск двигунів №2 та №3. Зараз вони перебувають за межами хмари Оорта й мають повернутися до Сонячної системи за шість років. На «Зоряному кільці» встановлено двигун №1, який пройшов випробування.

— Але чому на борту «Зоряного кільця» лише ми двоє? З нами має бути щонайменше ще пара чоловіків! — вигукнула АА.

— Нема часу, — Ло Цзі похитав головою у відповідь. — Проєкт співпраці між компанією та Федеральним урядом був абсолютно таємним. Лише дрібка людей знає, що двигун криволінійного прискорення існує, ще менше відає, де встановлений єдиний робочий зразок, який залишився в Сонячній системі. Це все занадто небезпечно. Кінець настав, а серця людей не надто змінилися. «Зоряне кільце» стане об’єктом полювання всього світу, й люди будуть ладні вбивати один одного за найменший шанс потрапити на борт. Зрештою, не зостанеться нічого. Саме через це ми були змушені відіслати «Зоряне кільце» якнайдалі він бункерного світу, перш ніж оголошувати про напад за теорією Темного лісу. У нас дійсно не було часу, щоб подбати про це. Цао Бінь направив корабель до Плутона, аби ви забрали мене з собою. Хоча йому варто було одразу віддати наказ про старт «Зоряного кільця» зі швидкістю світла ще з юпітеріанської орбіти.

— Тоді чому ви не полетіли з нами?! — викрикнула Чен Сінь.

— Я прожив довге життя, й навіть якби піднявся на борт, мені залишилося б небагато часу. Я значно більше підходжу на роль вартового гробниці.

— Ми заберемо вас! — вигукнула Чен Сінь.

— Не говори дурниць, плин часу невблаганний.

Ділянка тривимірного простору, де вони перебували, прискорювала падіння на двовимірну