Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

***

Допоки трійця зосередила увагу на процесі трансформації Сонця, Венера з Марсом також опинилися у двовимірному світі. Але порівняно з величною картиною переродження Сонця процес переходу решти планет земної групи мав бляклий і нецікавий вигляд. Двовимірні Марс і Венера структурою своїх «річних кілець» дуже нагадували Землю. Біля краю двовимірного Марса сформувалося багато порожнин, які утворилися з тієї частини кори, що містила воду. Виявилося, що Марс мав значно більше запасів води, ніж вважали люди. З часом ця вода також замерзла в непрозору білу кригу, проте без утворення гігантських сніжинок. Натомість навколо сплюснутої Венери вони все-таки з’явилися, але не в такій великій кількості, як навколо Землі. Сніжинки мали жовтаве забарвлення, яке свідчило, що це не вода. Через деякий час і решта Поясу астероїдів з іншого боку Сонця перейшла у двовимірну площину, з’єднавши намисто навколо Сонячної системи.

Цієї миті на Плутоні також засніжило — крихітні сніжинки сипалися з лавандового неба. Це випарувані від спалаху під час трансформації Сонця нітроґен та аміак перетворилися на опади, після того як наше світило остаточно згаснуло. Сніг усе посилювався, й незабаром верхівка моноліту та «Зоряне кільце» вкрилися товстим пухким шаром. Хоча хмар на небі не було видно, хуртовина погіршила видимість, розмивши двовимірне Сонце й решту планет за сніговою завісою. Світ зіщулився до видимої околиці.

— Відчуття, ніби ми вдома, — сказала АА і, піднявши руки до неба, закрутилася в танку.

— І мені так здалося, — згідно кивнула Чен Сінь. Вона вважала сніг унікальним земним природним явищем, а поява гігантських сніжинок навколо планети лише поглибила це переконання. Тож снігопад на холодній і темній окраїні Сонячної системи подарував їй відчуття домашнього затишку.

Ло Цзі спостерігав, як двійко жінок ловлять сніжинки, і з занепокоєнням вигукнув:

— Ви ж не збираєтеся знімати рукавиці?

Чен Сінь справді хотілося відчути на дотик прохолодні сніжинки, побачити, як вони тануть від тепла її рук… Але вона чудово розуміла безрозсудність такого вчинку. Ці сніжинки з нітроґену й аміаку мали температуру –210 градусів за Цельсієм. На такому холоді її рука замерзне й стане крихкою, як скло, і відчуття далекого дому випарується за мить.

— Дому вже нема, дітки, — похитав головою Ло Цзі, спершись на костур. — Він перетворився на пласку картину.

Снігопад тривав недовго. Завірюха вщухала, фіолетове забарвлення неба зникало, й воно знову ставало темним і ясним. Двовимірне Сонце та планети стали більшими, ніж були до снігопаду. Цей візуальний ефект виник не тому, що вони продовжували розширюватися — трансформація завершилася, і перетворені об’єкти більше не збільшувалися. Просто сам Плутон наблизився до двовимірної площини.

Після того як снігопад закінчився, на обрії з’явилася яскрава цятка. Її світність швидко зростала, легко перевершуючи яскравість згаслого двовимірного Сонця. Даремно було сподіватися розгледіти неозброєним оком деталі, але всі знали, що саме там розташований Юпітер. Найбільша планета Сонячної системи завершила свій біг у двовимірній площині. Плутон мав довгий період обертання — більше шести земних діб, — і частина сплощеної Сонячної системи вже опустилася за горизонт, а отже, вони не сподівалися побачити на власні очі перетворення Юпітера. Але, як виявилося, швидкість падіння решти Сонячної системи у два виміри значно зросла.

Вони наказали штучному інтелекту «Зоряного кільця» пошукати інформацію про Юпітер. Проте зараз ефір був забитий лише голосовими повідомленнями, а всі знайдені зображення та трансляції виявилися змазаними й неінформативними. Кожен канал зв’язку заповнював шум, більшу частину якого становили людські голоси, ніби весь простір Сонячної системи перетворився на розбурхане людське море. Голоси плакали, стогнали, ридали, істерично сміялися… деякі навіть співали. Через загальний галас неможливо було збагнути, що саме вони співають, але було цілком зрозуміло, що люди хором виконували якийсь конкретний твір. Мелодія виявилася урочистою, повільною, немов псалом. Чен Сінь спитала, чи надходять якісь офіційні повідомлення від уряду Федерації, на що отримала відповідь, що всі трансляції припинилися після потрапляння Землі у двовимірний простір. Влада не змогла дотриматися обіцянки виконувати свої обов’язки до знищення всієї Сонячної системи.

Повз Плутон усе ще пролітали кораблі, які не полишали надії врятуватися.

— Діти, вже час відлітати, — сказав Ло Цзі.

— Летімо разом! — запропонувала Чен Сінь.

— Який у цьому сенс? — запитав Ло Цзі, посміхаючись. Похитавши головою, він вказав костуром у напрямку моноліту: — Тут мені буде комфортніше.

— Гаразд. Але ми зостанемося тут, допоки Уран не потрапить у двовимірний простір. Так ми проведемо з вами трохи більше часу, — погодилася АА.

Наполягати дійсно не було сенсу: навіть якби Ло Цзі погодився відлетіти з ними на «Зоряному кільці», старий виграв би лише якусь годину часу. Завершуючи життя, він не потребував такої відстрочки смерті. Власне, й їм самим було б уже байдуже, якби не завдання.

— Ні, вирушайте негайно! — рішуче заперечив Ло Цзі, грюкнувши костуром із такою силою, що аж злетів угору в умовах мікрогравітації. — Ніхто не знає, наскільки прискорюється процес падіння на двовимірну площину. Не зволікайте із завданням. Ми можемо зоставатися на зв’язку, що мало чим відрізнятиметься від перебування поруч.

Чен Сінь завагалася, але зрештою кивнула.

— Добре, ми відлітаємо. Але підтримуватимемо контакт до останнього!

— Звісно, а як інакше, — відповів Ло Цзі, піднявши костур на прощання, а потім розвернувся й попрямував до моноліту. Здавалося, буцім він парив над сніжним покровом, час від часу сповільнюючи політ за допомогою костура. Чен Сінь і АА невідривно спостерігали за ним, допоки постать Оберненого до стіни, Мечоносця й останнього доглядача могили всього людства не зникла за вхідною брамою.

Вони повернулися на борт «Зоряного кільця», і корабель негайно й без додаткових вказівок злетів. Двигуни здійняли в повітря клуби снігу, перетворюючи його на туман, і швидко розігнали корабель до другої космічної швидкості Плутона — трохи більше одного кілометра на секунду, — давши змогу досягнути орбіти планети. В ілюмінаторах та інформаційних вікнах було видно, що звичний синьо-чорний колір поверхні Плутона змінився на біле снігове покривало, а гігантський напис «Цивілізація Землі», викладений багатьма мовами, тепер неможливо розрізнити. «Зоряне кільце» пролетіло між Плутоном і Хароном, ніби протискуючись каньйоном, — настільки близько розташовувалися два небесні тіла.

Довкола них у «каньйоні» виблискувало багато зірок: кораблі-втікачі на значно більшій, ніж у «Зоряного кільця», швидкості випробовували свою вдачу. Одне із суден пролетіло лише за сто кілометрів від них, освітивши вогнями двигунів поверхню Харона. Можна було легко роздивитися його трикутні обриси і десятикілометрові снопи плазми синього кольору, що виривалися із сопел двигунів.

— Це «Мікени», — доповів штучний інтелект бортової системи. — Середній корабель зоряного класу, що не має замкненої системи життєзабезпечення. Після вильоту за межі Сонячної системи, навіть якщо його баки заповнені по вінця й на борту перебуває тільки одна людина, пасажир зможе вижити лише протягом п’яти років.

Штучному інтелекту, вочевидь, було невтямки, що «Мікени» не зможуть залишити меж Сонячної системи. Як і решті кораблів-утікачів, цьому човнику залишилось існувати в тривимірному світі не більше трьох годин.

«Зоряне кільце» нарешті вибралося з каньйону, утвореного Плутоном і Хароном, залишивши позаду ці два темні світи й прямуючи у відкритий