Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

— Соня, куди ти втекла? О-о-о! Ти почала збирати макулатуру? – Вовка сердився, що ми відстали від екскурсовода, який йому дуже сподобався. Жінка-художниця так здивовано подивилася на Вовку, що я відчула легкий дрож в тілі, тому поспішила піти від дивної жінки, яка говорила загадками.

— Між іншим, це література по темі. Історія тієї, якій подарували цей парк, - мотивувала купівлю книги.

— А-а-а, тоді інша справа. Корисна макулатура. Побігли швидше, - і ми кинулися наздоганяти екскурсантів, що відійшли вже достатньо далеко.
За годину ми обійшли основну частину парку, довідалися, що архітектор задумав наочну ілюстрацію до частин Гомерових поем «Іліади» та «Одіссеї». У павільйоні Флори Вовка негучно закричав: «Соня, я тебе люблю!», але луна посилила крик у рази; біля водоспаду бігав, немов хлопчик шестирічний, поки все ж таки не намочив джинси. Потім жартував, що всі перехожі на нього підозріло косяться, думають, що до туалета не добіг. Добре, що був сонячний спекотний день, тож джинси швидко на Вовці висохли.

Мене справді вразив Нижній ставок із дивовижним фонтаном. З широко розкритої пащі змії, що вилася по каменю, бив буквально стовп води під солідним натиском. Фонтан так і називався - "Змія". Екскурсовод розповіла, що висота фонтану варіюється від дванадцяти до шістнадцяти метрів.

—  Спочатку вода фонтану била у висоту просто з отвору в камені, і фонтан називався "Самсон", як і відомий фонтан у Петергофі. Пізніше, під час військових поселень, на камені було встановлено скульптуру змії. Змія була вилита із бронзи невідомим майстром. Якщо її вузол розтягнути в довжину, вона буде розміром трохи більше десяти метрів, - розповідала екскурсовод.

Далі ми пройшли на площу Зборів через металевий місток і дісталися гротів. Вражаючий гранітний камінь в триста тонн завис без опори й тримався лише на трьох точках. Екскурсовод переконувала всіх, що надійність перевірена – були три землетруси в різні роки, але брила встояла. Називалася вона – грот Страху.

Частина парку, що мала назву Єлисейські поля, приваблювала незвичною композицією, що складалася з валуна і тесаної чотиригранної шліфованої гранітної колони з символічною назвою «Природа і мистецтво».

Найбільший грот Громовий (раніше називався «Грот Сцилли») якраз і був тим місцем, де можна було загадувати бажання. Неподалік входу, на правій стіні, залишилися видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належали Станіславу Потоцькому: «Забудь тут пам'ять про нещастя й прийми щастя вище, якщо ж ти щасливий, то будь ще щасливіший». Я попросила біля каменю, щоб Вовка вступив до інституту. Що загадав Вовка, я дізналася за кілька років. Може, і забобони, дурощі несусвітні, але ж справдилося. Пізніше у цьому парку мені пощастило побувати ще тричі. І всі бажання, які я загадувала, тримаючись за мокрий слизький камінь, збувалися.

Як тільки ми дісталися до Верхнього ставка, Вовка побачив павільйони з фастфудом. І все. Війна війною, а обід за розкладом. Наївся сам хот-догів і мене нагодував. Потім заїли все це неподобство морозивом. Коли черв'ячка заморили, вирушили до Рожевого павільйону. Обминаючи восьмикутну будівлю, я уявила, як свого часу моя тезка Софія Потоцька приходила сюди і милувалася мальовничим озером.

— Дивись, а там можна на кораблику поплавати, – запропонував Вовка. Але коли ми примчали купувати квиток на кораблик,  моєму погляду постала страшна картина: у черзі на посадку в кораблик стояли двоє вчительок з нашої школи. Довелося хапати ноги в руки і, ховаючись за кущиками, тікати в глиб парку. З цього моменту я весь час озиралася й боялася зустрітися з цими, а може й іншими вчителями нашої школи.

— І чого їм вдома не сиділося? – бурчав Вовка, незадоволений тим, що плавання на кораблику скасовувалося.

— Можливо, вони з класом, - припустила я.

Натомість ми потрапили до Західної частини парку та вволю намилувалися розарієм. Мою увагу привернула фотосесія молодят на фоні трояндових кущів. Вона в пишному білому платті з повітряною фатою, він - серйозний і ніжно дивиться на чи вже дружину, чи ще наречену. Гарно.

Я милувалася молодятами, Вовка – мною.
— А давай і ми одружимося після випускного, - обійнявши мене, запропонував Вовка на цій романтичній хвилі.

— Вова, шлюб - це серйозно, - обернулася я й прочитала в його очах суцільне обожнювання.

— А хто жартує? Серйозно. Після випускного сходимо й розпишемося. І влаштуємо собі медовий місяць, а то й два на дачці, га?

— Спочатку тобі поступити треба, а потім поговоримо на цю тему, - відтермінувала я рішення даного питання. 

— Тю, яка різниця коли. Ти все одно будеш моєю дружиною, май на увазі! – якоюсь загрозливою була ця констатація факту. – Чи ти сумніваєшся, що я твого батю не умовлю?

— Вова, я тебе прошу, спочатку випускний, вступ до інституту, а потім усе інше, - включила я в собі вчительку.

Поблукавши парком, нагнавши апетит, ми вибралися з парку, знайшли затишну кав’ярню  й нормально повечеряли. Другого фастфудного перекусу мій шлунок не витримав би.

Коли ми увійшли до затишного готелю, я швидко втекла до ванної. Наївна, хотіла втекти від Вовки. Хлопець одним лише поглядом на красиво заслане ліжко, дав зрозуміти, що заснемо ми не скоро. Спершу навіть злякалася від дотику до спини його рук. Просто не чекала. Подумала, що вирішив допомогти спинку помити. Якби ж то! Варто було обернутись, щоб переконатися, що він теж без одягу. Спочатку помили один одного, адже від спеки тіла були спітнілі. Помивка закінчилася довгими поцілунками та ніжними ласками.

— Тільки не тут, - пошепки благала. Вова не обурювався, покірно витер мене рушником і відніс у ліжко. Вгамувавши сексуальну спрагу, він подарував ще й розслаблюючий масаж. Мабуть, під час цього масажу я заснула. Снилося, що літаю. Ні з чим незрівнянне відчуття.

У неділю програма перебування у парку була більш насиченою. Почали ми з того, що полоскотали собі нерви, пропливши підводною річкою Ахеронт. Разом із ще декількома відвідувачами парку нас розмістили в човні, і цей човен з весляром на носі попрямував у темний тунель. Протягом усього підземного каналу було чотири люки, за допомогою яких частково забезпечувалося його освітлення. Закінчувався канал шлюзом. З величезним задоволенням ми вибралися з човна й опинилися біля Верхнього ставка. Мрія Вовки покататися на човні по ставку нарешті здійснилася. Як я не виглядала, але нікого знайомого серед відвідувачів, дякувати Богу, не помітила.