Читати книгу - "Шазілір. Заборонений день, Олена Гриб"

Вона не слухала нікого, окрім матері. До Міки ставилася з пихатим заступництвом – як до смішної звіринки, яку ображати не рекомендується, але й поважати немає сенсу. Навчання вважала дурницями, зайвими для благородної дами. Ігнорувала однолітків і віддавала перевагу товариству молодих ейронів. Не цуралася жовторотих паничів, через що регулярно відбувалися скандали. Літні люди викликали в неї огиду, а молодшим дітям належало слухати промови сопливої ​​пані з поштивою увагою, бо інакше їх чекали ляпаси.

Семи днів вистачило, щоб Міка прокляла роботу няньки. Деколи в голову лізли думки про те, що різки – не таке вже й варварство і минуле століття. Подумаєш, жорстоко! Зате мала капосниця притихне на кілька годин і, можливо, замислиться про причинно-наслідкові зв’язки між поганою поведінкою і синцем на дупці.

Усвідомивши марність будь-яких зусиль, спрямованих на перевиховання юної панянки, Міка зневірилась і… почала працювати з доглядачем. Спочатку на рівні «дитино, завари чайку», потім – «Мишко, принеси з сектора Т-У все за вісімсот-не-пам’ятаю-який-рік». Але довіри помічниця поки не заслужила (можливо, тому що її поява в архіві була схожа на спробу шантажу?), тож частенько її робочий день закінчувався рано.

Як сьогодні.