Читати книгу - "Доктор Фаустус"

миша здохла, не зумівши прогризти собі виходу, що міг би пояснити відсутність коштовного намиста, якого там ніколи не було, — і в найсмішнішому становищі опинився винахідник шахрайського трюку. Може, він вичитав цю історію в якійсь культурно-історичній книжці і став жертвою своєї ерудиції. А може, до божевільної витівки призвів загальний моральний занепад суспільства.

Принаймні нашій господині, у дівоцтві фон Плаузіг, довелося багато від чого відмовитись, а на своїй мрії об'єднати аристократію крові з аристократією мистецтва майже поставити хрест. Про давні часи тут нагадувала хіба що присутність кількох колишніх двірських дам, які розмовляли з Жанеттою Шойрль французькою. Поряд із зірками театру тут тепер можна було побачити й когось із членів народно-католицької партії, навіть одного відомого соціал-демократичного парламентаря та кількох високих і найвищих діячів нової держави, серед яких усе-таки траплялися ще й люди з аристократичних родин, як, наприклад, дуже життєрадісний і на все готовий пан фон Штенгель, але й з'являлися вже запеклі супротивники «ліберальної» республіки, у яких на чолі було чітко написане бажання помститися за ганьбу Німеччини і впевненість у тому, що саме вони уособлювали новий світ.

Виходило так, що мене частіше можна було побачити біля Марі Годо та її добродушної тітоньки, ніж Адріана, який безперечно прийшов туди задля неї і спершу з очевидною радістю привітав її, але потім розмовляв переважно зі своєю любою Жанеттою та з соціал-демократичним парламентарем, великим знавцем і шанувальником Баха. Моє зацікавлення нею, вже навіть не беручи до уваги її привабливості, можна зрозуміти після всього, що мені розповів Адріан. Руді Швердтфегер також був із нами. Тітка Ізабо страшенно зраділа, коли побачила його. Як і в Цюріху, він часто смішив її своїми жартами, — навіть Марі усміхалася, слухаючи їх, — але не заважав нашій поважній розмові про паризькі та мюнхенські мистецькі події, про європейську політику й німецько-французькі стосунки, в якій наприкінці, вже прощаючись, навіть не сідаючи, на мить узяв участь і Адріан. Йому треба було поспішати на свій одинадцятигодинний поїзд до Вальдсгута, і він пробув на вечорі не більше, як півтори години. Ми, решта, посиділи трохи довше.

Це було, як я вже сказав, у суботу. А через кілька днів, у четвер, у нас із ним відбулася телефонна розмова.

XL

Адріан зателефонував мені до Фрайзінга — попросив, як він висловився, зробити йому ласку. (Голос його звучав приглушено й трохи монотонно, з чого я зробив висновок, що в нього почала боліти голова). Йому здається, сказав він, що Мюнхенові годилося б виявити якусь гостинність до дам із пансіону «Гізелла». Є думка влаштувати їм прогулянку по околицях міста, цьому якраз сприяє і гарна зимова погода. Він аж ніяк не претендує на авторство цієї ідеї, її запропонував Швердтфегер. Але він підхопив і обміркував її. Думалося повезти їх до Фюссена і Ной-Шванштайна. Але, мабуть, ще краще буде поїхати до Обераммергау[583], а звідти саньми до Етальського монастиря, який йому особисто дуже подобається, а дорогою завернути до замку Ліндергоф — як-не-як цікава будівля, варто оглянути. А як я гадаю?

Я відповів, що ідея добра й Етальський монастир як мету подорожі вибрано теж правильно.

— Звичайно, ви з дружиною також повинні поїхати з нами, — сказав він. — Ми вирушаємо в суботу ввечері — наскільки мені відомо, в цьому семестрі ти в суботу не маєш уроків, — отже, через дев'ять днів, якщо раптово не потеплішає. Збройносена я теж повідомив про це. Він таке любить. Хоче прив'язатися до саней і їхати за ними на лижах.

Я все це схвалив.

Тепер він просить мене зрозуміти ось що, повів далі Адріан. Цей план, як він уже сказав, з'явився спершу у Швердтфегера, але мені, мабуть, буде зрозуміле його, Адріанове, бажання, щоб у пансіоні «Гізелла» про це не знали. Він не хотів би, щоб Рудольф запрошував дам на прогулянку. Йому дуже важливо зробити це самому — хай навіть через посередника. Чи я не погодився б залагодити для нього цю справу, а саме: перед своїм наступним приїздом до Пфайферінга, тобто післязавтра, зайти в місті до дам, так би мовити, як його посланець, але не розкривати до кінця свою роль, і передати їм запрошення.

— Я буду тобі дуже вдячний за цю послугу, — на диво церемонно закінчив він.

У мене вже крутилися на язиці різні запитання, але я стримавсь і просто пообіцяв зробити так, як він хоче, запевнивши його, що радий за нього й за всіх, бо прогулянка має бути дуже гарна. Я справді був радий, бо вже сушив собі голову, як би допомогти здійсненню тих намірів, у які Адріан мене втаємничив, зрушити справу з місця. Мені здавалося, що не варто покладатись на щасливий випадок, чекати, поки доля сама зведе Адріана з його обраницею. Обставини не вельми сприяли цьому. Потрібна була дієва підтримка, ініціатива, і ось вона з'явилася. Чи справді вона походила від Швердтфегера, чи Адріан приписав її скрипалеві, соромлячись ролі закоханого, що, всупереч своїй вдачі і звичкам, раптом запрагнув товариства й катання на санях? Мені теж це здавалося зовсім не гідним його, і я хотів, щоб ідея прогулянки дійсно належала скрипалеві, хоч у душі в мене все-таки жеврів сумнів, що той хисткий платонік міг бути якось зацікавлений у такій прогулянці.

Крутилися на язиці різні запитання? Ні, запитання в мене, власне, було тільки одне: якщо Адріан хотів дати на здогад Марі, що йому кортить бачити її, то чому він сам не звернувся до неї, не зателефонував їй чи, нарешті, не поїхав до Мюнхена, не навідався до пансіону й не сказав їй про свій план? Я тоді не знав, що мало статися пізніше, про тенденцію посилати до своєї коханої — я мушу так назвати ту дівчину — когось іншого для освідчення.

Перший таке доручення отримав я і залюбки його виконав. Це тоді я застав Марі в надягненому поверх картатої блузки без комірця білому робочому халаті, що дуже личив їй. Вона встала мені назустріч від грубої, поставленої навскіс креслярської дошки, до якої була пригвинчена електрична лампа. Ми посиділи хвилин із двадцять у маленькій кімнатці пансіону, де вони жили. Обидві дами були дуже вдоволені виявленою їм увагою і радо погодилися взяти участь у прогулянці. Я лише сказав, що це не мій задум, а потім між іншим приточив, що просто від них їду до свого приятеля Леверкюна. Вони заявили, що без таких лицарів-провідників, мабуть, ніколи не познайомилися б зі славетними околицями Мюнхена, з Баварськими