Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

Джим», користаючись різними акцентами. Вона зробила це надзвичайно добре, настільки добре, що Артур відчув збудження і захват Альберта Джонса і нарешті збагнув, чому Ел присвячував цій дівчині так багато часу. Виявилося, що вона — вроджена мімічна акторка, але більш того: Джастина надавала неповторного звучання кожному мовленому нею слову. А ще вона мала голос — справжній скарб для кожної актриси: низький, хрипкуватий, пронизливий.

Тож коли Артур побачив її з чашкою чаю в руці та з книжкою на колінах, він підійшов і сів поруч.

— А що ви читаєте?

Вона всміхнулася і підняла очі.

— Пруста.

— А він не здається вам нуднуватим?

— Пруст — нуднуватий? Та ні, якщо цікавитися плітками. А він саме цим і займається, ви ж знаєте. Жахливий старий пліткар, ось хто він такий.

У нього виникло неприємне відчуття, що вона ставиться до нього з інтелектуальною зверхністю, але він її вибачив. Звичайний радикалізм молодості.

— Я чув, як ви читали Конрада. Прекрасно.

— Дякую.

— Може, якось поп’ємо кави й обговоримо ваші плани на майбутнє?

— Можна й попити, якщо хочете, — відповіла вона і повернулася до Пруста.

Артур був радий, що запропонував каву, а не вечерю, бо дружина тримала його в чорному тілі, а вечеря передбачала таку міру вдячності, яку, як він побоювався, Джастина ще неготова виявити. Однак, він не забув про своє невимушене запрошення і повів її до маленького затишного кафе внизу Елізабет-стрит, де, як він небезпідставно сподівався, дружина і не подумає його шукати.

Заради самозахисту і психологічного комфорту Джастина навчилася палити, бо їй набридло видаватися благочестивою дівицею, коли їй пропонували цигарки, а вона відмовлялася. Вони сіли, і Джастина видобула з сумочки нерозпечатану пачку цигарок і ретельно обірвала верхню частину целофанової упаковки з відкидної кришки, а нижню залишила на пачці. Артур із цікавістю спостерігав за її ретельними маніпуляціями.

— А навіщо завдавати собі стільки мороки? Зірвіть її всю, Джастино.

— Та це ж страшенно неохайно!

Він узяв пачку і задумливо погладив вцілілу частину целофану.

— Так ось — якби я був учнем всесвітньо відомого Зігмунда Фрейда…

— Якби ви були Фрейд що? — Вона підвела очі й побачила біля себе офіціантку — Капучино, будь ласка.

Його роздратувало, що вона сама зробила замовлення, але він не подав знаку, бо був надто зосереджений на власній думці.

— Каву по-віденськи, будь ласка. Так от, повертаючись до того, що я сказав про Фрейда. Цікаво, що б він подумав про оце? Він міг би сказати…

Джастина забрала у нього пачку, відкрила її, витягнула цигарку і підкурила її, не давши йому часу знайти сірники і виявити галантність.

— Ну, і?

— Він подумав би, що ви схильні тримати мембранні субстанції неторканими, хіба ж ні?

Її сміх із веселим дзюрчанням пронизав прокурену кав’ярню і змусив кількох чоловіків із цікавістю обернутися.

— А справді цікаво, що б він подумав! Це у вас такий обхідний спосіб дізнатися, чи я й досі незаймана, Артуре?

Він розпачливо зацокав язиком.

— Джастино! Бачу, що крім всього іншого, мені доведеться вчити вас витонченому мистецтву ухиляння від прямої відповіді.

— Окрім якого іншого, Артуре? — Вона поставила лікті на стіл, поблискуючи очима в півтемряві кав’ярні.

— А що вам треба вчити?

— Та я, взагалі-то, є досить добре освіченою людиною, Артуре.

— В усьому?

— Господи, ну й вмієте ж ви робити наголос на потрібних вам словах! Прекрасно, я запам’ятаю інтонацію, з якою ви це сказали.

— Є речі, яким можна навчитися лише з безпосереднього досвіду, — ніжно мовив він, простягаючи руку, щоб поправити їй за вухо кучеряве пасмо.

— Та невже? Я завжди вважала, що уважного спостереження цілком достатньо.

— Чудово, але як же стосовно кохання? — Останньому слову він надав ніжність і глибину. — Як же ви гратимете Джульєтту, якщо не знаєте, що таке кохання?

— Слушно сказано. Я з вами згодна.

— А ви коли-небудь кохали?

— Ні.

— А ви знаєте що-небудь про кохання? — Цього разу Артур зробив наголос на «що-небудь», а не на «коханні».

— Анічогісінько.

— Ага! То Фрейд мав би рацію, еге ж?

Джастина взяла пачку цигарок, поглянула на її обтягнуту целофаном нижню частину і всміхнулася.

— В дечому, може, й мав би.

Артур швидко вхопився за край целофану, зірвав його і підняв догори, а потім драматичним жестом зіжмакав і кинув у попільницю, де целофан пискнув і, звиваючись, знову розкрутився.

— Я хотів би, якщо ви дозволите, навчити вас, що то є таке — бути жінкою.

Якусь мить вона мовчала, пильно вдивляючись у кривляння зіжмаканого целофану на дні попільниці, а потім чиркнула сірником і підпалила його.

— А чом би й ні? — спитала вона, звертаючись до короткого яскравого спалаху. — Так — чом би й ні?

— Чи буде це божественна подія з місячним сяйвом та трояндами, чи це має бути дещо коротке й гостре, як стріла? — продекламував він, приклавши до серця руку.

Джастина розсміялася.

— Та годі вам, Артуре! Особисто я сподіваюся що він буде довгим та гострим. Але без місячного сяйва та троянд, благаю. В мене серце не лежить до пристрасного й надокучливого залицяння.

Він увіп’явся в неї трохи сумним поглядом і похитав головою.

— Ой, Джастино! У кожної людини лежить серце до пристрасного залицяння, навіть ваше. Ви, холоднокровна молода незайманко! Ось побачите: одного дня вам самій страшенно цього захочеться.

— Тю! — Вона підвелася. — Ходімо, Артуре, зреалізуємо нашу оборудку, доки я не передумала.

— Як негайно? Сьогодні увечері?

— А чом би й ні, заради Бога? Я маю достатньо грошей на готельний номер, якщо у вас забракне коштів.

Готель «Метрополь» розташовувався неподалік. Джастина комфортно взяла його під руку і вони пройшли сонними вулицями, сміючись і перемовляючись. Було надто пізно для охочих повечеряти в ресторані чи кафе і надто рано для закінчення вечірніх театральних вистав, тому їм траплялося мало людей, лише купки американських матросів з ескадри, що зайшла до Сіднея, і зграйки дівчат, що начебто розглядали вітрини магазинів, а самі поглядали на матросів. Ніхто не звернув на них ані найменшої уваги, що було на руку Артуру. Він заскочив до аптеки, поки Джастина чекала на вулиці, й вигулькнув звідти, радісно сіяючи.

— Тепер ми повністю устатковані всім необхідним, моя кохана.

— А що ти купив? «Французькі привіти»?

Артур скорчив гримасу.

— Став би я ганьбитися! Французька штучка — то наче кохатися, загорнувши його в сторінку з «Рідерз дайджест». Сама клейкість та тягучість — і більше нічого. Ні, я придбав тобі гель. А звідки ти, до речі, знаєш про «привіти з Франції»?

— Як це звідки? А навіщо я сім років училася в католицькому інтернаті? Як ти гадаєш, що ми там робили? Молилися? — Вона