Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

− Як-ка дружина? – здивовано перепитує вояк. − Вона ж померла.

− Ні-і-і, − трясе головою Танрагос. − Вона підсунула мені двійника під своєю личиною. У склепі лежить інша жінка. Не Аміннаріель. Знайди мені просторового мага. Як хочеш, зроби це. Але знайди! За будь-які гроші. Я повинен дістатися до Раграста в найкоротші терміни. Моя пронозлива донечка точно зможе сказати мені, куди поділася моя зрадниця дружина.

− Слухаюсь, ваша величність, − кланяється Калваг і з явним полегшенням забирається геть.

А я, нарешті, остаточно випадаю з видіння. Тіло безвільно осідає, коли ноги підводять. Але мене підхоплює Аєдан, притискаючи до себе.

О боги. Танрагос... він їде сюди. У Раграст. За мною і Торі.

Мене трясе так, що зуб на зуб не потрапляє. І страх, з яким я стільки боролася, знову задушливою та холодною болотяною рідотою затягує мене у свою трясовину. Потрібно щось робити. Треба… Треба з цим якось впоратися.

Схлипую, зариваючись обличчям у шию Аєдана. Зігріваючись його теплом. Шукаючи укриття у його пітьмі.

– Що ти бачила? − запитує він вимогливо.