BooksUkraine.com » Фентезі » Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

109
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 162 163 164 ... 166
Перейти на сторінку:
Велика Ріка, й Імлисті Гори стояли малі та тверді, схожі на побиті зуби. На захід подивився він і побачив розлогі пасовища Рогану й Ортанк — шпиль Ісенґарда, — наче чорний шип. На південь подивився він — і внизу, просто в нього під ногами, Велика Ріка кучерявилася, мов нисхідна хвиля, і поринала з водоспаду Раурос у піняву прірву; іскриста райдуга вигравала у бризках. І Етір-Андуїн він побачив, могутню дельту Ріки, і ще міріади морських птахів, які кружляли, наче білий пил на сонці, а попід ними — срібно-зелене море та нескінченні пасмуги брижів.

Але всюди, куди Фродо кидав погляд, він помічав ознаки війни. Імлисті Гори кишіли, як мурашник: орки вигулькували то тут, то там із тисячі нір. Попід склепіннями Морок-лісу точилася смертельна боротьба між ельфами, людьми та лютими звірами. Земля беорнінґів горіла; хмара заволокла Морію; диміли кордони Лорієну.

Травами Рогану мчали вершники; з Ісенґарда налітали вовки. З гаваней Гараду в море виходили військові кораблі; зі Сходу тягнувся нескінченний караван людей: воїни з мечами, зі списами та луками верхи на конях, колісниці їхніх ватажків і вантажні підводи. Жодна сила Темного Володаря не була бездіяльною. Тоді, повернувшись знову на південь, Фродо вгледів Мінас-Тіріт. Він здавався далеким і прекрасним: місто з білими стінами й багатьма вежами, горде та світле на своєму гірському троні; стіни його з бійницями виблискували сталлю, а на баштах майоріло багато яскравих стягів. У гобітовому серці стрепенулася надія. Та навпроти Мінас-Тіріта стояла ще одна фортеця, більша й сильніша за нього. До неї, на сході, мимоволі прикипіли його очі. Він пробігся поглядом по зруйнованих мостах Осґіліата, по вишкірених брамах Мінас-Морґула та по моторошних Горах і подивився на Ґорґорот — долину страху в Землі Мордор. Там попід сонцем стелилася пітьма. У димах пломенів вогонь. Палахкотіла Судна Гора, і здіймався густий чад. Тоді нарешті погляд Фродо затримався: стіна за стіною, бійниця за бійницею, чорні, неймовірно міцні гора зі заліза, брама зі сталі, вежа з адаманту — він побачив його: Барад-дŷр, Сауронову Фортецю. І надія покинула його.

І раптом він відчув Око. У Темній Вежі було око, яке не спало. Фродо знав, що воно пильнує за його поглядом. Воно випромінювало люту нестримну волю. Рвонулося до нього — і гобіт відчув, що воно шукає його, ніби палець жорстокої руки. І воно дуже швидко знайде і роздушить його, мов комаху, бо достеменно знає, де він. Око торкнулось Амон-Лаву. Воно зиркнуло на Тол-Брандір... Фродо упав зі сидіння на землю, скоцюрбившись і прикривши голову сірим каптуром.

Він почув свій голос, який волав: Ніколи, ніколи! А може й: Воістину я йду, я йду до тебе! Цього Фродо не знав. Потому, ніби спалах із якоїсь іншої точки сили, його розум пронизала інша думка: Зніми його! Зніми його! Дурню, зніми його! Зніми Перстень!

У ньому боролися дві сили. На мить, досконало балансуючи між їхніми гострими вістрями, він викрутився, хоча його і роздирало на шматки зсередини. І раптом знов усвідомив себе, Фродо, — не Голосом і не Оком, — вільним у виборі, на який мав лише кілька секунд. І він зняв Перстень із пальця... Виявилося, що гобіт стояв навколішки біля того високого сидіння, і ясно світило сонце. Над ним промайнуло щось наче темна тінь руки; воно оминуло Амон-Ген, полинуло на захід і щезло. Тоді небо стало чистим і блакитним, а птахи заспівали на кожному дереві.

Фродо звівся на ноги. Він знемагав од неймовірної втоми, та воля його була тверда й на серці полегшало. І заговорив уголос сам до себе: «Тепер я зроблю те, що мушу. Принаймні одне я знаю достеменно: зло Персня вже діє навіть у Загоні, тому Перстень мусить покинути наше товариство, перш ніж завдасть іще більшої шкоди. Я піду сам. Декому я довіряти вже не можу, а ті, кому довіряю, надто мені дорогі: відважний старий Сем, Мері та Піпін, а також Бурлака. Серце його поривається до Мінас-Тіріта, й він буде там потрібен, особливо тепер, коли Боромир став на бік зла. Я піду сам. Негайно».

Фродо хутко спустився стежкою і повернувся на ту галявину, де його знайшов Боромир. Там зупинився і прислухався. Йому здалося, ніби з прибережних лісів унизу долинають крики та поклики.

— На мене полюватимуть, — озвався він. — Цікаво, скільки часу мене тут не було? Либонь, кілька годин.

Фродо вагався.

— Що я можу зробити? — прошепотів гобіт. — Мушу йти зараз, бо інакше не піду ніколи. Пізніше я вже не матиму такого шансу. Прикро, що доводиться їх покидати отак, без жодних пояснень. Але вони зрозуміють. Сем зрозуміє. Бо що ще я можу зробити?

Він повільно витяг Перстень і знову надягнув його. Невидимий, спустився з пагорба тихіше за шелест вітру.

Решта Загону ще довго зоставалася на березі ріки. Якийсь час усі мовчали, неспокійно вештаючись туди-сюди, потому сіли в коло і завели розмову. Зрідка намагалися говорити про щось стороннє, про довгу дорогу та про багато спільних пригод; розпитували Араґорна про королівство Ґондор, про його давню історію, про ті його величні творіння, які й досі вціліли на цій дивній прикордонній землі Емин-Муїл: про камінних королів, про престоли Лав і Ген та про величні Сходи біля водоспаду Раурос. Але думки їхні та слова невідступно поверталися до Фродо і до Персня. Що Фродо вирішить? Чому він вагається?

— Гадаю, він зважує, який шлях для нас найбільш відчайдушний, — сказав Араґорн. — І має на те право. Якби Загін зараз подався на схід, це була би геть безнадійна витівка, адже ми знаємо, що Ґолум вистежив нас, і повинні боятися, що таємницю нашої подорожі вже зраджено. Проте і з Мінас-Тіріта до Вогню та до знищення Тягаря не ближче...

Можемо залишитися там на якийсь час і чинити затятий опір; одначе Володареві Денетору й усім його людям годі бодай сподіватися здійснити те, що, за словами Ельронда, і йому понад силу: чи то вберегти Тягар у таємниці, чи відбити всю військову потугу Ворога, коли він надійде, щоби забрати його. Який шлях обрав би кожен із нас на місці Фродо? Я не знаю. Зараз нам і справді дуже бракує Ґандальфа.

— Скорботна наша втрата, — сказав Леґолас. — Але нам доведеться обов’язково ухвалити це рішення без Ґандальфової допомоги. Чому ми не можемо самі зробити вибір і в такий спосіб допомогти Фродо? Нумо покличмо його, а

1 ... 162 163 164 ... 166
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"