Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Подивишся за Русом? - прошу, піднімаючись. - Мені потрібно в душ.

- Поки він спить - я найкраща нянька. Якщо він прокинеться, я увірвуся до тебе.

Фиркаю, знаючи, що Мирон так не вчинить. Швидше дочекається мене, а потім знову розповість, що Руслана не можна підкупити ні грошима, ні іграшками. Для цих махінацій доведеться почекати кілька років.

Я швидко приймаю душ, бажаючи скоріше знову опинитися в ліжку. Завтра мільйон справ, які потрібно вирішити. Зустріч із Дімою. Щотижневі звіти для мого улюбленого боса-тирана. А ще я хотіла подивитися кілька квартир, придатних для проживання з дитиною.

Шварц кілька разів згадував, що скоро повертається його сестра. А оскільки він готував цю квартиру для Інни, логічно, що мені потрібно з'їхати. Чоловік не говорив про це прямо, не натякав - але і я не хочу нав'язуватися і ставити його в незручне становище.

Тим паче, що з Дімою зараз нічого не зрозуміло. Раптом він упреться і з аліментами буде біда? Мені краще підготуватися і підшукати простіший варіант, який я можу дозволити на свою зарплату.

Я виходжу з душу, обмотавшись рушником. Застигаю, чуючи тиху розмову в дитячій. Мабуть, Руслан все-таки прокинувся. Я ступаю тихо, відчиняю двері. Мирон стоїть до мене спиною, утримуючи малюка на руках. Не рухається зайвий раз, звично перетворюючись на статую.

Шварц явно перебільшив своє "не фанат дітей". Швидше, просто повний абсолютний нуль у розумінні того, що з ними робити і як поводитися. Він навіть на руки боявся брати Руслана.

Міг приготувати суміш, збігати за всім, що потрібно. Наглядати поки Рус спить або розмовляти з ним, коли той спокійно лежить. Але тримати малюка для нього виявилося непосильним завданням.

Хоч у перший, хоч у двадцятий раз.

- Так правильно? - перепитував щосекунди.

- Не прикидайся, - відповідала я, спостерігаючи за Шварцом. - Адже ти знаєш, як потрібно.

- І що? Це не означає, що я все роблю правильно. Тай, твій малий - перша дитина, яку я тримаю на руках. Я не хотів би вчитися на помилках з твоїм сином.

Але він навчився. Слава Богу, без помилок.

Я не чекаю, що Шварц полюбить Руслана як власного сина. Зрештою, у нього вже є батько. Але бачити те, що чоловік старається - приємно. Розуміти, що він приймає мене повністю: з моїм сином і мільйоном тарганів у голові.

- Твоя мама буває тією ще скіпкою, - вимовляє, змушуючи мене посміхатися. Скаржиться на мене дитині? Який негідник. - Це вона зараз згодна, а завтра... Тож пропоную угоду. Я тобі найяскравішого зайця, якого знайду, а ти мені допоможеш. Влаштуй невелику істерику, щоб твоя мама без мене точно нікуди не поїхала.

Слухаю, притулившись до дверей. Не дуже гарно, але мені подобається спостерігати, як Мирон намагається звикнути до дитини в житті. Напевно, для будь-якої жінки є щось потаємне в тому, як її чоловік возиться з її малюком.

- Так, - зітхає. - Я тобі показую, не щоб ти гриз. Це подарунок твоїй мамі. Як думаєш, прийме? Боже, Шварц, ти немовляті скаржишся. Ага, малий, - хмикає, притискаючи Руса міцніше. - Я про тебе. То що, даруємо? Чи рано?

- Даруємо.

Відповідаю, спостерігаючи, як Мирон смикається, ледь не впускаючи свій подарунок. Я розумію, що один із пунктів плану на завтра можна скасувати. Чоловік різко розвертається до мене, пронизуючи важким поглядом. Дуже незадоволений тим, що я підгледіла і дізналася завчасно. Але в мене є чудове правило трьох "по" і досвід у тому, як справлятися зі злим Шварцом.

Посміхнулася.

Підійшла ближче, цілуючи в щоку. Спочатку Руса, потім - Мирона.

Провела пальцями по неголеній щоці.

Весь набір, щоб він не злився.

- Так, Мироне, - забираю в нього з рук ключ. - Я з радістю переїду до тебе.