Читати книгу - "Ловець снів"

До чого тут горіхи, Сірий уявлення не мав, але в арсеналі Джонсі це було емоційною кулею досить великого калібру, вона мала глибинний і потужний зв’язок із його дитинством. А потім він просуне язика Джонсі («Тепер це мій язик», — думав Сірий із безперечним задоволенням) між губами Джонсі і буде «дражнитися».

Що ж до переслідувачів, тут йому хотілося спустити штани Джонсі і показати їм його сідниці. Звичайно, це так само безглуздо, як «що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду» або «діставати на горіхи», але його так і поривало зробити це. Це називалося «засвітити дупою», і Сірого охопило нестримне бажання виконати таку штуку.

Сірий розумів, що заражений байрусом цього світу. Усе почалося з емоцій, продовжилося пробудженням чуттєвого сприйняття (смак їжі, відверте несамовите задоволення виглядом патрульного, що бився головою об стіну душової, — глухе бух-бух кожного удару) і переросло в те, що Джонсі називав вищим мисленням . На думку Сірого, це був жарт: те саме, що називати лайно переробленою їжею або геноцид — етнічною чисткою. І все ж мислення мало свою привабливість для істоти, яка завжди була частиною вегетативного розуму, чимось на кшталт високоінтелектуальної не-свідомості.

До того як Сірий заблокував Джонсі, той запропонував йому забути про свою місію і просто насолоджуватися людським життям. Тепер він виявив це бажання в собі, у той час як його колись гармонійний розум, його розум не-свідомості , почав дробитися, перетворюватися на хор суперечливих голосів, один хотів А, інший — Б, третій — Ю в квадраті, поділеного на Я. Раніше він би сприйняв подібний галас за кошмар, ознаку наближення божевілля, але тепер отримував справжнє задоволення від внутрішньої боротьби.

Бекон. «Секс із Карлою», який свідомість Джонсі визначала як акт найвищого ступеня приємності, що має як сенсорні, так і емоційні складники. Швидка їзда і більярд у барі О’Лірі, біля Фенвей-парку, і гучна жива гра музикантів, і Петті Лавлесс[214], яка співає «Звинувачуй у цьому своє брехливе, нещире, холодне, ліниве, невірне, зле, жорстоке любляче серце» (що б це не означало). Краєвид землі, над якою розвіюється ранковий літній туман. І вбивство. Звичайно ж, і вбивство.

Головна небезпека полягала ось у чому: якщо він не виконає місію якнайскоріше, то, мабуть, узагалі не доведе її до кінця. Він уже не байрум, а Сірий. Містер Ґрей, так. Як скоро він залишить у минулому Сірого й перетвориться на Джонсі?

«Цього не буде», — подумав він, тиснучи на акселератор, і не надто потужний мотор «субару» вичавив іще трохи. Собака на задньому сидінні гавкнув і завив від болю. Сірий подумки зв’язався з байрумом, що ріс у ньому. Ріс він швидко. Можна навіть сказати, надто швидко. Нова несподіванка: Сірий не відчув ніякого задоволення від уявного зіткнення з ним, ніякого тепла, яке відчуваєш, зустрічаючись із подібним до себе. Розум байрума був якийсь холодний… прогірклий…

— Чужий, — пробурмотів він.

І все ж він заспокоїв його. Коли собака полетить у водосховище, байрум повинен усе ще бути всередині. Йому буде потрібен час, щоб адаптуватися. Пес потоне, а байрум проживе ще деякий час, живлячись собачим трупом, поки не настане пора. Але спочатку треба дістатися туди.

Залишилося зовсім недовго.

Просуваючись на захід по шосе І-90, повз незліченні містечка (ляпки лайна, так їх називав Джонсі, щоправда, не без симпатії) на зразок Вестборо, Ґрафтон і Дороті-Понд (усе ближче й ближче, їхати залишилося миль п’ятдесят), він шукав місце, куди б зміг запхати свою нову неспокійну свідомість і звідки вона не довела б його до біди. Він спробував дітей Джонсі, але не став зв’язуватися — надто емоційно. Спробував Даддітса — нуль. Джонсі вкрав спогади про нього. Нарешті він зупинився на роботі Джонсі, викладанні історії, його спеціалізації, гидотно-привабливій. Схоже, що між 1860 і 1865 роками Америка розкололася надвоє, як колонії байрусу наприкінці кожного циклу розвитку. Причин було декілька, і основна була якось пов’язана з «рабством», але, знову ж, це те саме, що називати блювотину або лайно «переробленою їжею». «Рабство» не означало нічого. «Право на сецесію»[215] не означало нічого. «Збереження Союзу» не означало нічого. Вони просто зробили те, на що ці створіння здатні найкраще: «збожеволіли», що за великим рахунком те саме, що й «скаженіти», але соціально більш прийнятне. Ох, але ж який масштаб!

Сірий захоплено досліджував численні коробки з різноманітними захопливими видами зброї — велика картеч, ядра, ланцюгові ядра, багнети, фугаси, — коли в мозок заповз непроханий голос.

бекон

Він відштовхнув непрохану думку, хоча в шлунку Джонсі забуркотіло. Звичайно, непогано б зараз поласувати беконом, товстим, жирним, слизьким беконом, який дає примітивне, фізіологічне задоволення, але зараз не час. Можливо, пізніше, коли він позбудеться собаки. І ось тоді, якщо в нього ще буде час до появи переслідувачів, він зможе об’їстися хоч до смерті, якщо забажає. Але зараз не до цього. Проїжджаючи з’їзд 10 — залишилося всього два, — він знову звернувся розумом до громадянської війни. Чоловіки в синьому й сірому біжать крізь дим, репетують, колють навсібіч багнетами, отримують на горіхи, трощать прикладами черепи ворогів, видаючи ці п’янкі звуки «бух-бух», і…

бекон

У животі знову забуркотіло. У роті Джонсі зібралася слина, і він згадав «Дайзартс», коричневі підсмажені смужки на блакитний тарілці, ось береш їх пальцями, а вони такі тверді, текстура мертвої і смачної плоті…

«Зараз не час про це думати».

Роздратовано загув клаксон, змусивши Сірого підскочити, а Леда заскавчати. Він випадково виїхав не на ту смугу, яку розум Джонсі визначив як «смуга обгону». Довелося пригальмувати, щоб пропустити велику вантажівку, що йшла зі значно більшою швидкістю, ніж «субару». Вантажівка забризкала лобове скло брудною водою, миттєво засліпивши Сірого, і Сірий подумав: «Наздогнати тебе вбити тебе вибити мозок з твоєї макітри підлий водій-конфедерат, бух-бух, видати на горі…»