Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, — сказав Швейк, — ідеться про рапорт.

— Тільки не дурій знову, Швейку, з мене вже досить.

— Прошу пробачити, — сказав Швейк, — я ординарець нашої роти, а ви, насмілюсь доповісти, зволите бути командиром одинадцятої роти. Я знаю, що це, може, й дивно, але я знаю також, що пан лейтенант Дуб підлягає вам.

— Ви, Швейку, зовсім здуріли, — перебив його надпоручник Лукаш. — Ви п’яний і краще зробите, коли підете геть звідси! Розумієш ти, дурню, ідіоте.

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, — сказав Швейк, підштовхуючи вперед Кунерта, — це зовсім так само, як одного разу в Празі випробовували захисні рами, щоб нікого не переїхало трамваєм. Для цього сам пан винахідник своїм життям пожертвував, а потім місто мусило платити його вдові відшкодування.

Капітан Сагнер, не знаючи, що сказати, притакував, хитаючи при цьому головою, а надпоручник Лукаш робив розпачливу міну.

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, всі справи повинні розв’язуватися при рапорті, — невблаганно вів далі Швейк. — Ви ще в Бруку мені казали, пане обер-лейтенанте, що коли я вже став ротним ординарцем, то в мене, крім наказів, є і інші обов’язки. Я, як ви казали, повинен інформувати про все, що діється в роті. На основі цього розпорядження насмілюсь доповісти вам, пане обер-лейтенанте, що пан лейтенант Дуб ані за цапову душу надавав по пиці своєму денщикові. Я про це, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, можливо б, і не говорив, та коли вже пан лейтенант Дуб підлягає вам, то я вирішив, що повинен про це рапортувати.

— Дивна справа, — сказав капітав Сагнер. — Чому ви, Швейку, весь час підштовхуєте до нас цього Кунерта?

— Насмілюсь доповісти, пане батальйонний командире, про все треба рапортувати. Він дурний, йому пан лейтенант Дуб натовк пику, а він сам не наважується йти з рапортом. Звольте, пане капітане, поглянути, як під ним жижки тремтять. Він ні живий ні мертвий, через те що мусить іти з рапортом. Коли б не я, він би ніколи й не наважився іти з рапортом, як той Куделя з Битоухова, що під час дійсної служби доти збирався на рапорт, аж поки його перевели у флот, де він дослужився до корнета, але на якомусь острові на Тихому океані його оголосили дезертиром. Потім він там оженився і мав навіть бесіду з мандрівником Гавласою, що ніяк не міг відрізнити його від тубільців. Це взагалі дуже сумно, коли хтось мусить через якісь там кілька ідіотських ляпасів іти з рапортом. Він узагалі не хотів сюди йти, казав, що не піде. Він стільки дістав тих ляпасів, що вже й не знає, про котрий з них ідеться. Він сам ніколи б не прийшов сюди і взагалі не хотів іти з рапортом. Він дозволить лупцювати себе й надалі. Насмілюсь доповісти, пане капітане, подивіться на нього. Він з переляку весь обробився. Але з другого боку, він повинен був негайно поскаржитися, бо дістав два рази по зубах, однак він не наважився, бо знав, що краще бути, як писав один поет, «скромною фіалкою». Адже він служить у пана лейтенанта Дуба.

Підштовхуючи Кунерта поперед себе, Швейк сказав йому:

— Та не тремти ж, як та осика.

Капітан Сагнер спитав Кунерта, як була справа.

Але Кунерт, увесь трясучись, попрохав, щоб про все запитали пана лейтенанта. Взагалі пан лейтенант Дуб по пиці його не бив.

Іуда Кунерт, не перестаючи тремтіти, заявив навіть, що Швейк усе вигадав.

Цій смутній події поклав край сам поручник Дуб, який раптово з’явився і загорлав на Кунерта:

— Ти, певно, хочеш дістати ще кілька ляпасів?

Отже, справа була зовсім ясна, і капітан Сагнер прямо заявив поручникові Дубові:

— Кунерт від сьогодні прикріплюється до батальйонної кухні, а щодо нового денщика, то звернися до фельдфебеля-рахівника Ванека.

Поручник Дуб козирнув і, виходячи, лише кинув Швейкові:

— Закладаюся, що вас не мине зашморг.

Коли Дуб вийшов, Швейк зворушливо і по-дружньому звернувся до надпоручника Лукаша:

— У Мніховому Градищі був теж такий самий пан. Він таке саме сказав іншому панові, а той йому відповів: «Зустрінемося під шибеницею».

— Ну й йолоп же ви, Швейку, — сказав надпоручник Лукаш, — але не смійте за своєю звичкою відповідати мені: «Насмілюсь доповісти, я справді йолоп».

— Frappante![316] — вигукнув капітан Сагнер, вихиляючись із вікна. Він радий був би цю ж мить сховатися назад, але не встиг, бо кара божа вже звершилася: під вікном стояв поручник Дуб.

Поручник Дуб висловив свій жаль з того приводу, що капітан Сагнер пішов, не вислухавши його думок відносно наступу на Східному фронті.

— Щоб зрозуміти як слід цей колосальний наступ, — вигукнув поручник Дуб до вікна, — ми повинні уявити собі, як розгортався наступ у кінці квітня. Ми мусили прорвати російський фронт і вибрали для цього прориву найвигідніше місце між Карпатами й Віслою.

— Я з тобою про це не сперечаюся, — сухо відповів капітан Сагнер і відійшов від вікна.

Коли за півгодини поїзд знову рушив далі на Санок, капітан Сагнер простягся на лаві і вдав, що спить, щоб поручник Дуб не присікувався до нього зі своїми висновками щодо наступу.

У вагоні, де їхав Швейк, бракувало Балоуна. Він випросив дозвіл витерти хлібом казан, у якому варили гуляш, і тому їхав сьогодні в вагоні, де везли польові кухні, в дуже незручній позі; тільки-но поїзд рушив, Балоун влетів головою в казан, звідки тільки ноги його стирчали.

Але незабаром він пристосувався до нового становища, і з казана знову чулося таке плямкання, немовби їжак полював на тарганів, а трохи пізніше почувся благальний голос Балоуна:

— Прошу вас, братики, заради бога святого, киньте мені сюди ще шматок хліба, тут багато підливи.

Ця ідилія тривала до найближчої станції, куди одинадцята рота приїхала з казаном, начищеним до блиску.

— Хай вам бог віддячить, друзі, — сердечно дякував Балоун. — Відколи я в армії, це вперше мені всміхнулося щастя.

Йому й справді пощастило. На Лупківському перевалі Балоун дістав подвійну порцію гуляшу. Крім того, надпоручник Лукаш, дуже вдоволений, що Балоун приніс із офіцерської кухні недоторкнутий обід, залишив йому аж половину. Балоун тепер був зовсім щасливий. Він мотиляв ногами, звісивши їх з вагона, і раптом уся військова служба здалася йому чимсь теплим, родинним.

Ротний кухар почав його дурити, мовляв, у Саноку їм зварять вечерю і ще один обід у рахунок тих вечер і обідів, яких солдати не діставали протягом усієї подорожі. Балоун лише притакував головою і шепотів:

— Побачите, друзі,