Читати книгу - "Дюна"

Сіль.

Тепер він не сумнівався.

Колись на Арракісі була відкрита вода. Він почав наново перевіряти свідчення про сухі криниці, де струмочки води спершу з’являлися, а тоді зникали, щоб ніколи більше не повертатися.

Кайнс роздав завдання фрименським лімнологам-початківцям: їхнім ключиком до розуміння стали шматки якоїсь схожої на шкіру речовини, яку часом знаходили після викиду прянощів. У фрименських легендах ці шматки «шкіри» пов’язували з вигаданими «піщаними форелями». Але поступово факти почали перетворюватися на теорію про істоту, яка могла б пояснити появу цих шматків «шкіри» — такий собі піщаний плавець, який запечатував воду в плодючих кишенях у пористих нижніх шарах ґрунту за температури меншої, ніж 280 градусів за абсолютною шкалою.

Під час кожного викиду прянощів «водокради» помирали мільйонами. Їх могла вбити температурна зміна в п’ять градусів. Ті, що виживали, переходили в напівсплячку в стані цисти, де й проводили шість років, щоб потім народитися маленькими (близько трьох метрів завдовжки) піщаними хробаками. З них лише деякі уникали голодних старших братів чи премеланжевих водяних кишень і виростали у великих Шай-Хулудів. (Фримени давно знали, що вода — отруйна для Шай-Хулуда, адже вони топили рідкісних «хирлявих хробаків» із Меншого ергу для виготовлення психоспектрального наркотику, який вони називали Водою Життя. «Хирлявий хробак» — це примітивна форма Шай-Хулудів, що сягає не більше ніж дев’ять метрів).

Так Кайнсові вдалося встановити замкнений цикл: «маленький творець» — премеланжева маса; «маленький творець» — Шай-Хулуд; Шай-Хулуд розвіює прянощі, які поїдають мікроскопічні істоти, відомі як піщаний планктон; піщаний планктон, їжа Шай-Хулудів, росте, розвивається і стає маленькими творцями.

Кайнс і його люди поки що відволіклися від цих взаємозв’язків, зосередившись на мікроекології. По-перше, клімат: температура піщаної поверхні часто сягала 344–350 градусів за абсолютною шкалою. На фут нижче — і вона вже на 55 градусів нижча; фут над землею — на 25 градусів нижча. Листя або чорні тіні могли забезпечити охолодження ще на 18 градусів. Далі — поживні речовини: арракійський пісок складається з продуктів життєдіяльності хробака; пил (справді всюдисуща проблема тут) — результат постійних зміщень піску, його хаотичних рухів. Грубі піщинки перебували з підвітряного боку дюн, а навітряний — укривали гладенькі й тверді. Старі дюни зазвичай жовті (окислені), а юні — сірі, кольору материнської породи.

Підвітряні боки старих барханів стали першими засадженими ділянками. Для початку фримени націлилися на засухостійкі трави зі схожими на вії листочками. Переплітаючись, вони утворювали дерновий шар, зв’язуючи та фіксуючи дюни. Так у вітру відбирали головну зброю — рухомі піщинки.

Випробувальні ділянки розташувалися далеко на півдні, поза зоною досяжності харконненівських розвідників. Видозмінені засухостійкі трави спершу посадили з підвітряного боку обраних дюн, які стояли на шляху панівних західних вітрів. Коли підвітряний бік було зв’язано, навітряний схил наростав усе вище й вище, а трави не відставали. Таким чином утворилися «сифи» (довгі дюни з хвилястим гребенем) заввишки понад 1 500 м.

Коли дюнний бар’єр досягнув достатньої висоти, навітряні боки засадили ще міцнішою рослинністю — міскантами, відомими як «трава-меч». Так було закріплено всі піщані структури, товщина яких у шість разів перевищувала їхню висоту.

Тоді було залучено рослини глибшого саджання — так звані ефемерні рослини (спершу — лободові, щириця й амарант), потім — жарновець віниковий, карликовий люпин, повзучий евкаліпт (підвид, адаптований до північних широт Каладана), низькорослий тамарикс, сосну скручену, а тоді дійшли до справжніх пустельних рослин — канделіли, саґваро та біснаґи, ферокактуса. Там, де були сприятливі умови для зростання, вони посадили верблюжу шавлію, перлівку, ґобійську ковилу, дику люцерну, порожнистий кущ, піщану вербену, енотеру, кущ ладану, скумпію та креозотовий кущ.

Потім фримени перейшли до необхідного тваринного життя — зокрема до землерийних істот, які розпушують ґрунт і провітрюють його: карликова лисиця, кенгурова миша, пустельний заєць, піщана черепаха… а також хижаків, щоб тримати їх у тонусі: пустельні яструб і сова, карликова сова, орел. Ніші заповнилися комахами: скорпіонами, сколопендрами, кам’яними павуками, осами та мухами… а також пустельними кажанами, аби наглядати за ними.

А тоді настало головне випробування: фінікові пальми, бавовна, дині, кава, лікарські рослини — потрібно було перевірити й адаптувати понад 200 видів їстівних рослин.

— Те, чого екологічно неосвічені люди не розуміють в екосистемі, — казав Кайнс, — це те, що вона передусім «система». Система! Вона підтримує певну динамічну рівновагу, яку можна зруйнувати одним лише хибним кроком в одній ланці. Системі властивий порядок, який можна описати як потік, що рухається від точки до точки. Якщо щось перекриває цей потік, лад руйнується. Непідготовані люди можуть не помітити катастрофи, доки не стане запізно. Саме тому найвища функція екології — це розуміння наслідків.

Чи вдалося їм створити систему?

Кайнс і його люди дивилися й вичікували. Тепер фримени розуміли, що він мав на увазі, коли казав про передбачення, що здійсниться за п’ять сотень років.

З пальмових гаїв надходили звіти:

На межі пустелі й насаджень піщаний планктон отруївся через взаємодію з новими формами життя. Причина: білкова несумісність. Життєві форми Арракіса не можуть торкатися до отруєної води. Насадження оточувала зона пустки, яку не міг перетнути навіть Шай-Хулуд.

Кайнс особисто вирушив до пальмових гаїв — у двадцятигупальну мандрівку (у паланкіні, наче поранений чи Превелебна Матір, бо він так і не став піщаним вершником). Він перевірив зону пустки (а та смерділа до небес) і збагнув, що Арракіс пропонує їм дарунок.

Додаткова сірка й азот перетворювали пустку на чудову грядку для земних рослин. З власної волі насадження можна розширювати!

— Чи змінює це час очікування? — запитали фримени.

Кайнс повернувся до планетарних розрахунків. Кількість уловленої вітровими пастками води чітко визначити ще було неможливо, тому Кайнс усе рахував із запасом, знаючи, що в екології нема точності. Частину рослинного покриву потрібно зберегти для втримування дюн на місці, частина піде на їжу (для людей і для тварин). Певна кількість рослин знадобиться для утримування води в кореневих системах і зволоження сусідніх пересушених ділянок. Позначили на мапі рухомі холодні точки на відкритих бледах. Усе це перетворювалося на формули. Навіть для Шай-Хулуда знайшлося місце в діаграмах. Його не можна знищувати, інакше головне багатство планети — прянощі — зникне назавжди. А «фабрика» життєдіяльності хробаків завдяки неймовірній концентрації альдегідів і кислот — основне джерело кисню. Середній хробак (близько двохсот метрів завдовжки) постачав в атмосферу стільки ж кисню, скільки й десять квадратних кілометрів фотосинтетичної поверхні зелених насаджень.

Ще потрібно брати до уваги Гільдію. Меланжеві хабарі, які вони давали Гільдії, щоб уникнути встановлення погодних супутників,