Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Майже тотальна байдужість до чоловіка, за якого десять років тому вийшла заміж.

Я довіряю йому сина, без питань. Знаю, що Нємцов подбає. Ми спокійно спілкуємося, не намагаємося одне одного вколоти. Ділимо між собою обов'язки батьків, але нічого більшого між нами немає.

Звісно, свекруха трохи зменшила свій запал із коханням і "донькою", коли в моєму паспорті з'явився штамп про розлучення. Але в допомозі не відмовляла, нам вдалося зберегти теплі стосунки.

- Я хотів обговорити з тобою кінець серпня, - вимовляє Діма зрештою. - Я пам'ятаю, що в тебе день народження на наступних вихідних. Але після я б забрав Руса на тиждень, ти не проти? Хочу звозити його на море.

- Звісно. Я попереджу в садочку, тільки скажи мені точні дати.

- А ти скинь мені розмір його одягу, він росте швидше, ніж я запам'ятовую. Сам зберу йому сумку. З тебе - іграшки. Тільки... Я буду не один.

Наскільки я знала, Діма часто заводив собі стосунки, але вони швидко закінчувалися. Нікого зі своїх дівчат чоловік не знайомив із сином. Його пріоритетом був Рус і фірма.

З бізнесом усе добре. Нємцову довелося постаратися, але він вирулив ситуацію. Адже не дарма керував усім стільки часу. Справлявся, як умів, старався. Майже на рік перебрався в місто, де розташований завод. Наводив там лад, прилітав на вихідні до Руслана, іноді забирав із собою на кілька днів.

Волошиним довелося виїхати остаточно зі столиці. Вони відбулися тільки умовним терміном, але репутацію їм це зіпсувало. Я дотримала слова, заяву про напад забрала. Але перед цим і Мирон, і Діма переконалися, що і без цього всіх притягнуть до відповідальності.

Помста - не означає вседозволеність. Тим паче така причина, коли все можна було виправити по-іншому. Єдиний плюс у тому, що я дізналася всю правду, і можу будувати життя, бачачи цілісну картину.

Вадим не зможе працювати юристом, і це мене втішає. Навіть якщо сталося щось жахливе, ти береш на себе зобов'язання. Те, що він чудив із роботою, нічим не виправдати. Як і те, що Іра переслідувала мене.

Ніби це я її сестру в ресторан тягла.

Але це все в минулому, повільно покривається пилом.

Тепер у житті все спокійно, ми з Дімою знаходимо спільний ритм. І я дійсно бажаю йому щастя, відпустивши всі образи. У нас не вийшло, але на цьому життя не закінчується.

- Звичайно, - киваю, намагаюся посмішкою підтримати. Розумію, що для Діми це серйозний крок. - Ти хочеш, щоб я сама поговорила з Русланом?

- Ні, я йому вже почав пояснювати, сам познайомлю.

- Добре, домовилися.

- Про що?

Щира посмішка лізе на обличчя, варто лише почути голос Мирона. Обертаюся, помічаючи його біля стовбура дуба. Підкрався непомітно. Тепер стоїть, схрестивши руки на грудях.

- Шварц, - Діма киває, піднімаючись.

- Нємцов.

Мені залишається тільки закотити очі. У чоловіків досі стосунки напружені. Але вони вже не говорять так, ніби проклинають одне одного, а це прогрес.

Діма прощається, дорогою ловить сина, щось йому розповідає. Мирон сідає за моєю спиною, я розташовуюся між його ніг, відкидаючись на широкі груди. Втомлена спина тут же приємно ниє від того, що можна розслабитися.

- Як ви тут?

Губи Мирона тут же притискаються до містечка за вухом. Повзуть нижче, залишаючи палаючі сліди на шиї. Його руки гладять мої, ноги затискають мої. Ми ніби кожною клітинкою стикаємося.

І Шварц усе ніяк не може заспокоїтися. З кожним разом притягує мене все ближче. Цілує наполегливіше. Немов якщо не любитиме мене сильніше, то я просто зникну, опинюся міражем.

- Нормально. Я цілий день відпочивала, Рус розбив губу, - озвучую найважливіше. - А як твій день?

- Як будь-який, коли у вихідний потрібно сидіти на роботі. З якогось переляку мій головний бухгалтер вирішив, що це саме час піти в декрет.

- Так? - закидаю голову, ловлячи його погляд. Долоня чоловіка опускається на мій опуклий живіт. Ще маленький, тільки почав рости, хоча термін уже п'ять місяців. - Радій, що вона пішла не взимку під час річних звітів.

Мирон здригається, ніби справді уявив це. Але зараз теж час спекотний - здача нового комплексу, багато документації та оплат, потрібен тотальний контроль.

Я намагаюся підхопити в деяких моментах, але не завжди можу розібратися у вузьких сферах бухгалтерії. Та й упевнена, що Шварц усе вирішить. Зрештою, середа в нього все ще вихідний. Значить, не все так погано.

- Не хочеш повернутися? - запитує, а я охаю, коли моя малеча вирішує штовхнути в живіт, відгукуючись на присутність тата. - Ненадовго. Я готовий обговорити зарплату. Премії, відпускні...

- Ні. У мене чоловік ревнивий, вирішив, що мені потрібно триматися якомога далі від симпатичного начальника.

- Прямо симпатичного?

- До біса красивого.

Чоловік, отримавши свій заслужений комплімент, посміхається. Ловить моє підборіддя, розвертає до себе. Притискається губами, а метелики знову лоскочуть своїми крилами. Донька там із ними розважається, знову штовхає.