Читати книгу - "Ім’я вітру"

Деві подумала про це ще одну секунду, а тоді твердо хитнула головою.

— Ні, самі тільки відсотки… За два місяці ти будеш мені винен тридцять п’ять талантів.

— Або якісь блага на таку ж суму, — промовив я.

Вона лагідно мені всміхнулася.

— А що ти маєш такого, що коштує тридцять п’ять талантів?

— Доступ до Архівів.

Деві сіла. На її обличчі застигла дещо зверхня усмішка.

— Брешеш.

Я хитнув головою.

— Я знаю, що там є ще один вхід. Я його ще не знайшов, але знайду.

— Це дуже сумнівно. — Деві говорила скептичним тоном. Але в її очах було добре видно щось більше за просте бажання. Щось ближче до голоду чи жаги. Я бачив, що їй хочеться в Архіви так само сильно, як і мені. Може, навіть сильніше.

— Ось що я пропоную, — заговорив я. — Якщо я зможу тобі відплатити, то відплачу. Якщо ні, то розповім тобі про шлях до Архівів, коли його знайду.

Деві звела очі до стелі, неначе подумки прикидаючи ймовірність.

— Узявши ці речі в заставу й розраховуючи на доступ до Архівів, я можу позичити тобі дванадцять талантів.

Я підвівся й закинув дорожню торбу на плече.

— Боюся, тут торгуватися не можна, — сказав я. — Я просто повідомляю тебе про умови позики. — Я винувато їй усміхнувся. — Або двадцять талантів, або нічого. Вибач, що не сказав про це чітко одразу.

Розділ сімдесят перший

Дивний потяг

Три хвилини по тому я рухався до дверей найближчої стайні.

Гарно вбраний шалдієць усміхнувся, коли я підійшов ближче, і вийшов уперед, щоб привітатися.

— Ах, юначе, — сказав він, простягнувши руку. — Мене звати Каерва. Можна запитати…

— Мені потрібен кінь, — відповів я, швидко потисши йому руку. — Здоровий, добре відпочилий і добре нагодований. Здатний промчати сьогодні стрімголов шість годин.

— Звісно, звісно, — промовив Каерва, потираючи руки й киваючи. — З Божої волі можливо все. Я був би радий…

— Послухайте, — урвав його я. — Я кваплюся, тож прелюдії ми опустимо. Я не буду вдавати байдужість. Ви не марнуватимете мій час, показуючи мені всіляких шкап. Не купивши коня протягом десяти хвилин, я піду й куплю його деінде. — Я подивився йому у вічі. — Льїнсатва?

Шалдієць жахнувся.

— Пане, коня в жодному разі не можна купувати з таким поспіхом. Ви б не стали обирати дружину за десять хвилин, а в дорозі кінь важливіший за дружину. — Він соромливо всміхнувся. — Навіть сам Бог не…

Я знов урвав його.

— Сьогодні коня купує не Бог, а я.

Худий шалдієць помовчав, збираючись із думками.

— Гаразд, — тихо сказав він, швидше самому собі, ніж мені. — Льїн, заходьте й подивіться, що в нас є.

Він провів мене довкола стаєнь до невеликого загону. Показав на коня майже в кінці огорожі.

— Надійнішого коня, ніж ця сіра кобила в яблуках, годі й шукати. Вона довезе вас…

Я не став його слухати та оглянув півдесятка шкап, які стояли собі за огорожею. Хоч у мене не було ні можливостей, ні причини тримати коня, я вмів розрізняти добрих і поганих коней, а жоден із побачених там і близько не міг задовольнити мої потреби.

Розумієте, мандрівні артисти надають величезної ваги коням, які тягнуть їхні фургони, і мої батьки не знехтували моєю освітою в цій сфері. Я вмів оцінити коня вже у вісім років, і це було добре. Містяни регулярно намагалися збути нам напівмертвих або замучених шкап, знаючи, що про свої помилки ми дізнаємося вже за багато миль від них. На людину, що продала сусідові якусь хвору, кульгаву коняку, чекали величезні неприємності, але яка шкода від того, щоб обманом продати таку брудному злодійкуватому ру?

Я, насупившись, повернувся до торговця.

— Ви щойно змарнували дві безцінні хвилини мого часу, тож я гадаю, що ви досі не зрозуміли моєї позиції в цьому питанні. Дозвольте висловитися якомога простіше. Мені потрібен швидкий кінь, готовий добряче сьогодні поскакати. За це я хутко заплачу твердою валютою, не скаржачись. — Я підняв однією рукою свій нещодавно обважнілий гаманець і потрусив ним, знаючи, що він здогадається: усередині дзвенить справжнє шалдійське срібло.

— Якщо ви продасте мені коня, який губитиме підкови, почне кульгати або лякатиметься тіні, я втрачу цінну можливість. Можливість, яку неможливо буде відшкодувати. Якщо так станеться, я не повернуся вимагати компенсації. Я не буду звертатися з заявою до констебля. Я цієї ж ночі повернуся пішки до Імрі й підпалю ваш будинок. Тоді, коли ви вибіжите з дверей будинку в нічній сорочці та ковпаку, я вб’ю вас, зварю й з’їм. Там-таки, на вашому газоні, на очах у всіх ваших сусідів.

Я кинув на нього абсолютно серйозний погляд.

— Ось таку ділову домовленість я пропоную, Каерво. Якщо вона вас не влаштовує, скажіть мені, і я піду в якесь інше місце. Або перестаньте підсовувати мені шкап і покажіть справжнього коня.

Низенький шалдієць поглянув на мене, швидше приголомшений, аніж нажаханий. Мені було видно, що він намагається прийняти цю ситуацію. Він, певно, вирішив, що я — або буйний божевільний, або син якогось могутнього шляхтича. Або й те, й інше.

— Чудово, — сказав він; з його голосу при цьому начисто зник увесь улесливий чар. — Ви говорите про важку їзду. Наскільки саме вона важка?

— Дуже важка, — відповів я. — Мені сьогодні треба подолати сімдесят миль. Ґрунтовими дорогами.

— Сідло й збруя вам теж знадобляться?

Я кивнув.

— Тільки не розкішні. Тільки не нові.

Він глибоко вдихнув.

— Добре, а скільки ви можете витратити?

Я хитнув головою й натужно всміхнувся.

— Покажіть мені коня й назвіть ціну. Волдський кінь цілком підійде. Якщо він дикуватий, але це означає, що йому нема куди дівати сили, я не буду заперечувати. Мені згодився б навіть гарний метис волдської породи або кхершаенський скаковий кінь.

Каерва кивнув і знову провів мене до широких дверей стайні.

— У мене справді є кхершаенець. Навіть чистокровний. — Він підкликав жестом одного зі стайничих. — Виведи нашого чорного панича, негайно.

Хлопчина помчав геть.

Торгівець повернувся до мене.

— Прекрасна тварина. Я трохи поїздив на ньому перед купівлею, просто для певності. Він у мене пробіг галопом цілу милю й майже не спітнів, хода в нього, як на мене, була цілком плавна, а я б не став брехати про це вашій світлості.

Я кивнув. Чистокровний кхершаенець ідеально підходив моїй меті. Їхня витривалість була легендарною, але й заплатити за такого доведеться чимало. Добре вишколений скаковий кінь коштував талантів із дванадцять.

— Скільки ви за