Читати книгу - "Фараон"

Коли жалобна колісниця зупинилася біля входу в гробницю, жерці витягли царську мумію із саркофага й поставили її на землю, обперши плечима об скелю.

Тоді Рамзес XIII обкурив тіло батька пахощами, а цариця Нікотріс, обнявши мумію за шию, почала, ридаючи, голосити:

— «Я сестра твоя, дружина твоя Нікотріс, не покидай мене, о великий! Невже ти справді хочеш, мій добрий батьку, щоб я пішла від тебе? А як я піду, ти зостанешся сам і чи хоч хто-небудь буде з тобою?..»

Тоді верховний жрець Гергор обкурив пахощами мумію, а Мефрес розлив вино і проказав:

— «Твоєму двійникові ми жертвуємо це, Осірісе-Мер-АмонРамзесе, володарю Верхнього й Нижнього Єгипту, голос якого праведний перед великим богом…»

Потім заголосили плакальниці і заспівали хори жерців.

Хор І. «Тужіть, тужіть, ридайте, ридайте, без упину ридайте, так голосно, як тільки можете…»

Плакальниці: «О достойний мандрівнику! Ти спрямовуєш свої кроки до землі вічності! Як же швидко забирають тебе в нас!..»

Хор II. «Яке чудове те, що діється з ним! Оскільки він дуже шанував бога Хонса з Фів, то бог дозволив йому відійти на Захід, стати в лави слуг його».

Плакальниці. «О ти, якого оточувало стільки слуг, будеш тепер в землі, що прирікає на самотність… Ти, який мав тонкі шати й любив чисту білизну, лежиш тепер у вчорашній одежі!..»

Хор I. «З миром, з миром на Захід, о повелителю наш, іди з миром… Ми побачимося знову, коли настане день вічності, бо ти ідеш в країну, яка єднає між собою всіх людей»

Почалися останні обряди. Привели вола й антилопу, яких мав забити Рамзес XIII, але забив його заступник перед богами, верховний жрець Сем. Нижчі жерці швидко оправили тварин, а Гергор і Мефрес, взявши їхні стегна, по черзі почали прикладати їх до рота мумії. Але мумія не хотіла їсти, бо була ще не оживлена і уста її були ще закриті. Щоб усунути цю перешкоду, Мефрес обмив її священною водою і обкурив пахощами, проказуючи заклинання:

«Ось стоїть мій батько, ось стоїть Осіріс-Мер-Амон-Рамзес. Я твій син, я Гор, приходжу до тебе, щоб очистити тебе й оживити… Я складаю заново твої кістки, зрощую те, що було розтяте, бо я Гор, месник за батька мого… Ти сидиш на троні Ра і наказуєш богам. Коли ти й справді Ра, що походить від Нут, яка народжує Ра кожного ранку, який народжує Мер-Амон-Рамзеса щодня так, як Ра…».

Кажучи це, верховний жрець доторкався амулетами до уст, грудей, рук і ніг мумії.

Далі знову заспівали хори.

Хор І. «Осіріс-Мер-Амон-Рамзес буде віднині їсти й пити все, що їдять і п’ють боги. Він тепер сидить разом з ними, він здоровий і дужий, як і вони…»

Хор II. «Він володіє всіма своїми членами; йому прикро, коли він голодний і не може їсти і коли відчуває спрагу, а пити не може».

Хор І. «О боги, дайте Осірісові-Мер-Амон-Рамзесові тисячі тисяч келихів вина, тисячі шат, хлібин і биків…»

Xор II. «О ви, що живете на землі й будете приходити сюди, — якщо вам життя миле, а смерть — огидна, якщо ви прагнете передати спадок нащадкам вашим, прокажіть молитву за небіжчика, що похований тут…»

Мефрес. «О ви, великі, ви, пророки, князі, писарі й фараони, ви, інші люди, які через мільйон років після мене прийдете!.. Якщо хтось із вас замінить моє ім’я своїм, бог покарає його і знищить на цій землі…»

Після цього заклинання жерці запалили смолоскипи, взяли царську мумію і знову поклали її в футляр, а футляр — у кам’яний саркофаг, який в загальних рисах мав форму людського тіла. Потім, не зважаючи на крик, голосіння та опір плакальниць, вони занесли цей величезний тягар у гробницю. Поминувши при світлі смолоскипів кілька коридорів і покоїв, вони зупинилися в одному з них, де був колодязь. У цей отвір жерці опустили саркофаг і самі зійшли за ним у підземелля. Там вони поставили саркофаг в тісній камері І швидко замурували вхід до неї так, що навіть найдосвідченіше око не знайшло б його. Потім вони повернулись нагору і так само дбайливо замурували вхід до колодязя.

Все це жерці зробили самі, без свідків, і так старанно, що мумія Рамзеса XII ще й донині спочиває в своїй таємничій оселі, однаково схована від грабіжників, як і від сучасних дослідників. За двадцять дев’ять століть зруйновано багато царських гробниць, але ця залишилася незайманою.

В той час як одна група жерців ховала тіло побожного фараона, друга група, освітивши підземні покої, запросила живих на трапезу.

До трапезної зайшли: Рамзес XIII, цариця Нікотріс, верховні жерці Гергор, Мефрес і Сем та кільканадцять цивільних і військових сановників. Посеред кімнати стояли столи, заставлені стравами, вином і квітами, а під стіною сиділа вирізьблена з порфіру статуя померлого фараона. Здавалося, він дивиться на присутніх і з меланхолійним усміхом запрошує їх, щоб їли.

Трапеза почалася священним танцем, який супроводився співом однієї з верховних жриць:

«О, ловіть дні щастя, бо життя триває лише одну мить, пізнавайте щастя, бо як зійдете в могилу, спочинете там навіки, і дні ваші тягтимуться безконечно!..»

Після жриці виступив пророк і під супровід арф заговорив співучим голосом:

«Світ — це постійна зміна і постійне відновлення. Мудрий це уклад долі, гідна подиву ухвала Осіріса, що в міру того як тіло з бігом часу руйнується й гине, на зміну йому приходять інші тіла…

Фараони, ці боги, які були до нас, спочивають у своїх пірамідах; мумії і двійники їхні збереглися. А палаци, які вони збудували, вже не стоять на давніх місцях, немає їх зовсім…

Отже, не впадай у розпач, а віддайся своїм жаданням і щастю і не край свого серця, аж поки не прийде той день, коли ти будеш благати, а Осіріс, бог, серце якого вже не б’ється, не схоче вислухати просьб і благань…

Жалі всього світу не повернуть щастя тому, хто лежить в могилі; отже, лови дні щастя й не лінуйся втішатись. Воістину, нема людини, яка могла б забрати з собою добро своє на той світ; воістину, нема людини, яка пішла б туди і повернулась!..»

Трапеза скінчилася, і достойне зібрання, ще раз обкуривши пахощами статую небіжчика, повернулося до Фів. У храмі гробниці лишилися самі жерці, щоб приносити фараонові жертви, та варта, що мала стерегти гробницю