Читати книгу - "Принц Ґаллії"

Біля самої мети цієї короткої подорожі Ернан раптом зупинився й міцніше стиснув Філіпову руку, закликаючи до цілковитої тиші. Філіп передав цей сиґнал Бланці й нашорошив вуха. З ґалереї, що починалася попереду них, дедалі виразніше долинав шум кроків.

— Він? — прошептав Філіп, а про себе подумав: „Занадто рано. Невже щось запідозрив?“

Ернан тихо засичав і підштовхнув Філіпа з Бланкою до неглибокої ніші в стіні навпроти дверей Жоаниних покоїв. Всі троє сховалися в ній і, затамувавши подих, чекали подальшого розвитку подій.

Незабаром з-за рогу з’явилася чоловіча постать, також без свічки, і, крадькома, попрямувала в їхній бік.

„Боже!“ — подумав Філіп. — „Який він здоровенний! Такий однією рукою може скрутити жіночу шию… Хто ж це, хай йому біс?!“

Не помітивши засідки, незнайомець зупинився перед Жоаниними дверима і легенько штовхнув їх. Двері подалися й відчинились майже безшумно. Здоровань задоволено промуркотів і ввійшов до передпокою. Та не встиг він узятися за ручку дверей, щоб закрити їх за собою, як Ернан з тихою ґрацією пантери вискочив з ніші і накинувся на нього.

Ніякої боротьби не було. Незнайомець був такий приголомшений блискавичним і, головне, безшумним нападом ззаду, що навіть не намагався чинити опір. Однією рукою обхопивши його за тулуб, а іншою затиснувши йому рота, Ернан неголосно кинув через плече:

— До мене, друзі. І закрийте двері. Але тихіше.

Не зчиняючи зайвого шуму, Філіп та Бланка ввійшли до передпокою.

— Чудово, — пошепки промовив Філіп, зачиняючи двері. — Ніякого переполоху. Коли це не той, на кого ми чекали…

— Той, той, — упевнено відповів Ернан. — Он як тремтить увесь! Та, на жаль, це не ґраф Біскайський.

Ернан підійшов до дверей, що вели всередину покоїв, і вже збирався постукати в них, аж це вони самі розчинилися, і на порозі з’явилася ґрафівна Жоана. Вона була одягнена так само, як Бланка, тобто в довгий халат.

— Панове!… Кузино!…

— Вибачте, що турбуємо вас, пані, — сказав Ернан. — Але ми вам декого привели. Відступіть, будь ласка. — І він заштовхнув незнайомця в невеличку, добре освітлену віталеньку.

— Річарде! — тихо скрикнула Жоана. — Ви!…

— Овва! — вражено мовив Філіп, ввійшовши вслід за Бланкою та Ернаном до кімнати. — Це ж Річард Гамільтон!

— Ну так, — прохрипів барон, насилу переводячи подих; своїми залізними обіймами Ернан ледве не задушив його. — Я не розумію, панове…

— Ага, ви не розумієте! — саркастично обізвався Шатоф’єр. — Він, бачте, не розуміє! То, може, пояснимо йому, друзі? Пояснимо цьому доблесному і шляхетному лицареві, нащо він глупої ночі потай пробирався в покої дами?

Жоана густо зашарілася й опустила очі.

— Це вас аж ніяк не обходить, пане ґрафе, — огризнувся Гамільтон. — Це моя особиста справа.

— Ваша особиста справа, подумати тільки! А те, що ви хотіли зробити з пані Жоаною, теж ваша особиста справа?

Жоана пронизливо зойкнула і поточилася. Гамільтон прожогом кинувся до неї і дбайливо всадив її в крісло.

— Замовкніть, негіднику! — гримнув він, грізно виблискуючи очима. — Думайте, що кажете!

— Що?! Це я негідник? — обурився Ернан, але тут Філіп, тихо сміючись, поклав йому руку на плече.

— Заспокойся, друже, ти помилився. Ти навіть не уявляєш, як ти помилився! Барон ніякий не злочинець — він коханець.

— Га?! — промовила Бланка, зачудовано дивлячись на Жоану.

Та ще більше зніяковіла і глибше втиснулася в крісло. Гамільтон знову зблиснув очима.

— Вас це не стосується! Ні найменшим чином.

— Заспокойтеся, бароне, — примирливо сказав Філіп. — Не кокоштеся. Повірте, ми й у гадці не мали втручатись у ваші особисті справи.

Він підсунув ближче два крісла, в одне з яких сіла Бланка, а сам влаштувався в іншому. Тим часом Ернан з полегшеним зітханням розвалився на сусідній канапі.

— То ось на який сюрприз натякала Гелена, — задумливо промовила Бланка, поглядаючи то на пригнічену Жоану, то на вкрай збудженого Гамільтона. — Нівроку гарний сюрприз!… Ви що, бароне, всерйоз розраховуєте одружитися з кузиною?

Гамільтон побуряковів. Він усе ще стояв біля Жоаниного крісла; його руки судомно стислися в кулаки.

— Пані, — з гідністю заговорив він. — Я справді небагатий, до того ж для вас я чужинець, варвар. Але мій рід в знатності нічим не поступається вашому. Гамільтони — один з найдавніших і наймогутніших кланів у Шотландії, а мої предки по матері…

— Припиніть, Річарде! — зупинила його Жоана, трохи опанувавши себе. Потім вона спрямувала на Бланку рішучий погляд своїх великих карих очей і сказала: — Так, кузино, я вийду за нього заміж. Хочете ви цього чи ні, але ми одружимося. І можете називати наш шлюб як завгодно — хоч мезальянсом, хоч…

Ернан делікатно прокашлявся.

— Панове, дами! Боюся, зараз не час обговорювати ці проблеми. Пані, — звернувся він до Жоани. — Я хотів би поставити вам кілька питань, досить делікатних питань, і, повірте, дуже важливо, щоб ви відверто відповіли на них. Це важливо передусім для вас.

— Га? — спантеличено промовила Жоана і запитливо глянула на Бланку.

Бланка кивнула.

— Так, кузино, це дуже важливо.

— Але я нічого не розумію…

— Зараз ми все пояснимо, — запевнив її Ернан. — Але передусім… Ви не могли б сказати нам, де зараз ваша покоївка?

Жоана знов подивилася на Бланку.

— Кажи! — підбадьорила її та. — Це не пуста цікавість.

— Вона… — нерішуче почала Жоана. — Вона з Александром…

Всі троє — Філіп, Бланка і Ернан — швидко перезирнулися.

— Вона з вашим братом? — перепитав Шатоф’єр.

— Ну… так.

— І він зараз у замку?

— Так… Але він просив нікому не говорити про це. Я пообіцяла… і порушила своє слово.

— Ви правильно зробили, пані, і переконливо прошу вас не засмучуватися з цього приводу… Ви знаєте, де зараз ваш брат?

— Н-ні, не знаю… Чесне