Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— За допомогою чоловіка? Як смішно! А за кого ж ви радите вийти заміж?

— Ну, якщо йдеться про це... — пані Бетджер не забарилася згадати Кілмера Дьюелму, і в голосі її пролунав закид. — Та хіба вам так уже й припекло з цим поспішати? Але якщо ви станете професійною танцівницею, мені, мабуть, доведеться врешті-решт відмовити вам в оселі, особливо після того, як це зроблять інші.

І вона ніжно посміхнулася — втілення доброзичливості та здорового глузду. Пані Бетджер майже завжди супроводжувала свої натяки легким пофиркуванням і кахиканням. Береніс утямила, що навіть сама можливість такої розмови вже певною мірою вплинула на ставлення до неї пані Бетджер. У цьому колі бідність вважалася небезпечною темою. Одна згадка про неї наганяла жах. У бідності було щось непростиме, як у найважчому злочині або поганій звичці. «А інші, — подумала Береніс, — і зовсім перелякаються насмерть».

Проте незабаром після цієї розмови вона зробила боязку спробу проникнути в ті сфери, де можна було б отримати театральний ангажемент. Це була сумна спроба. Бруд, сперте повітря, маленькі тісні комірчини, розв’язно-брутальні антрепренери, неймовірно вульгарні дебютантки і не менш жахливі мешканки цього лялькового маленького світу! Грубість! Ницість! Чуттєвість! Безсоромність! Немов їй в обличчя війнуло чиїмось смердючим диханням, і Береніс відсахнулася. Яка доля може чекати тут на щось вишукане та витончене? Чи можна в таких умовах досягти чогось, не втративши гідності й віри в себе?

Ковпервуд тим часом вигадав ще один спосіб міцніше обплутати Береніс і з’явився до пані Картер із пропозицією купити їй будинок на Парк-авеню.

— Ви з Береніс будете влаштовувати там прийоми, — сказав він, — а я буду зрідка з’являтися на цих прийомах як ваш гість.

Пані Картер, котра понад усе на світі цінувала життєві зручності, захоплено вітала нову затію Френка. Якщо у неї буде такий будинок — її майбутнє буде забезпечене.

— Я чудово розумію вас, Френку, — заявила вона. — Вам потрібне місце, де б ви почувались як удома. Вся справа — тільки в Беві. З того часу, як той нещасний дурень образив мене тоді в ресторані, з нею просто неможливо. Варто мені щось запропонувати, вона неодмінно зробить наперекір. Ви маєте на неї набагато більше впливу. Побесідуйте з нею, може, вона й погодиться.

Ковпервуд миттєво зрозумів, яка йому випадає нагода. Він був надзвичайно втішений, почувши від пані Картер це визнання своєї слабкості, і поспішив порозумітися з Береніс, як завжди, застосувавши звичний для нього прийом криводушної прямоти.

— Знаєте, Беві, що мені спало на думку? — сказав він якось, заставши її насамоті. — Чи не купити мені для вас і вашої матері великий будинок тут, у Нью-Йорку, щоб ви могли жити на широку ногу? Мені однаково ніколи не витратити всіх своїх грошей на себе, то чи не краще витратити їх на того, хто знайде їм хороше застосування? А мене ви можете включити в число ваших гостей під виглядом двоюрідного дядька або знайти мені якусь іншу ролю...

Береніс негайно збагнула, що він розставляє їй пастку, і на мить розгубилася. Будинок, та ще чудово обставлений, — як це заманливо! У цих колах люблять солідне, надійне помешкання — вона давно це помітила. А які прийоми могли б вони влаштовувати, якби не минуле її матері! Непереборною перешкодою стало воно на їхньому шляху! Ковпервуд з’явився до неї, немов халіф із «Тисячі й однієї ночі», побрязкуючи золотом у кишенях. Він ухиляється, хитрує і дивиться на неї з такою таємничою, з такою привабливою посмішкою. У нього гарні руки. Витончені та сильні...

— Будинок, про який ви кажете, зробить наш борг уже неоплатним, наскільки я розумію, — уїдливо сказала дів­чина, презирливо скрививши губи.

Френк усвідомив, що, скільки б він ні петляв, гострий розум Береніс уже провів її заплутаним слідом, і мимоволі наморщив ніс. Вона розуміє, що її доля — в його руках... О, якби вона забажала здатися! В одну мить усі його величезні статки, до останнього долара, було б смиренно кинуто до її ніг! Збулися б усі її заповітні бажання, — все, що можна здійснити за гроші. І він скорився б їй, як раб.

— Береніс, — сказав гість устаючи. — Знаю, про що ви думаєте. Ви припускаєте, що я хочу таким чином домогтися чогось у своїх особистих інтересах. Це не так. За всі скарби світу я б не погодився скомпрометувати вас. Ви знаєте про моє до вас ставлення. Всі мої гроші належать вам, і ви можете розпоряджатися ними, як вам заманеться і на будь-яких умовах, які зволите назвати. У мене немає нічого попереду, крім вас — вас і мистецтва. Й я нічого не можу від вас вимагати. Візьміть усе, що у мене є. Підкорюйте світ, змусьте його лягти до ваших ніг. Не думайте, що я колись виставлю вам рахунок. Я хочу тільки, щоб ви зайняли гідне вас становише. А тепер дайте відповідь на одне запитання, й я ніколи більше його не повторю його.

— Слухаю.

— Якби я був вільний, а ви — ще незаміжня і ні в кого не закохані — міг би я сподіватися?

Ще ніколи він не дивився на кохану з таким благанням. Береніс широко розплющила очі, потім насупилася. Її обличчя стало стурбованим, суворим і раптом пом’якшало.

— Даруйте, — сказала вона, струснувши головою, й очі її блиснули. — Як вас зрозуміти? Це звучить майже як пропозиція. Ви не маєте права задавати мені таке запитання. Ви не вільні, і немає жодних підстав припускати, що становише може змінитися. Та й навіщо мені зазирати в майбутнє?

Вона байдуже зиркнула на нього і вийшла з кімнати. Ковпервуд ще якусь мить стояв у задумі. В якомусь сенсі він, без сумніву, здобув перемогу. Його пропозиція не образила Береніс. Він їй не байдужий, і вона стала б його дружиною, якби... якби не Ейлін.

І Френк чітко та пристрасно, як ніколи раніше, забажав у цю хвилину бути вільним від будь-яких зобов’язань. Якщо він хоче домогтися руки Береніс, доведеться переконати Ейлін піти на розлучення.

57. Остання ставка Ейлін

Про Береніс Флемінґ Ейлін дізналася випадково, вже після того,