BooksUkraine.com » Бойовики » Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже 📚 - Українською

Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

230
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Конґо. Реквієм" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 166 167
Перейти на сторінку:
мало вирішитися. Останні Морвани мертві, злочинець виданий поліції.

Лоїк, скорчений на підлозі, й далі слухав, але його зміїний мозок узяв гору. Він відчував у повітрі тремтіння, напругу, яка позначала початок зворотного відліку. Ляссе збирався вистрілити. Лоїк мав діяти швидше, якщо не хотів бути похованим на городі психів.

— А тепер що? — запитав він, подумки готуючись.

— «Фармакон» почне діяти: скоро я вилікуюся від своєї агресії. Рецептори заблокуються. Мої налаштування будуть обмежені, ніби швидкість автівки.

Лоїк спробував його спровокувати:

— Усе життя вами керував страх, а тепер ви сподіваєтеся, що це зробить хімічний препарат? Не бачу, в чому тут ваш зиск.

— Ти забуваєш про головне. Я винайшов справжню вакцину від насильства. Ми здолаємо перші небажані ефекти й невдовзі зможемо використовувати препарат на злочинцях, щоб уникнути будь-яких рецидивів.

Ну звісно. Ляссе начхати на статистику злочинів, та й потім, держава давно його покинула. Він залишився сам зі своєю вакциною і своїм божевіллям.

— Мої дослідження дали результати, — все-таки підсумував він. — А в особистому плані я здобув перемогу. Я заглибився в нетрі фізичного насильства, у несходжені простори звільненого зла. Як наслідок, клан Морванів знищено. Залишився тільки ти…

Де Пернеке не встиг натиснути на гачок: Лоїк перерізав йому горло. Милуючись бризками крові на білій стіні, а-ля Джексон Поллок, Лоїк позадкував, приголомшений своєю спритністю і здивований наївністю самого психіатра.

Як людина з його розумом могла повірити, що жертва дозволить заманити себе в таку пастку, не маючи зброї?

Колишній нарик, який зважився на ризик передозу, щоб погратися в троянського коня? Уцілілий зі знищеного клану? Син Ґреґуара Грізного? Манія величі лікаря згубила його. Фальшивий паспорт Лоїка був лише обманкою: він ні на мить не сподівався обдурити Ляссе. Знав, що психіатр упізнає його та стратить подалі від чужих очей.

Ляссе впав на коліна; недовірливий оскал ніби прикипів йому до обличчя. Цей нещасний дурень не вірив у те, що сталося. Його пістолет лежав перед ним на відстані простягнутої руки, але він був надто заклопотаний тим, щоб стискати пальцями рану й намагатися продовжити собі життя ще на кілька секунд.

Усі нарики мають план Б, хитрість, яка допоможе викрутитися в разі нападу. Упродовж років секретною зброєю Лоїка було лезо бритви, приклеєне до потилиці під волоссям. Він мав звичку виголювати там прямокутник завбільшки як талончик метро — називав це «зоною бікіні». Достатньо вклеїти лезо в цей прямокутник — і нічого не видно. Можливо, він ніколи не збирався використати його — завеликий ризик, — але це заспокоювало. Він повернувся до цього методу перед від’їздом у Локірек. Лікарі перевозили, реанімували, лікували його, але так і не знайшли зброю. Справжня школа життя — на вулицях.

Ляссе впав головою Лоїкові до ніг. У останніх конвульсіях він підскочив у калюжі власної крові. Лоїк відійшов, оглянув лезо в руці й посміхнувся: після передозу й кількох діб крапельниць його рефлекси анітрохи не постраждали. У цій простій деталі він вбачав обнадійливий знак. Є ще порох у порохівницях. Відродившись після смерті, він мав перед собою ціле життя.

Лоїк став на коліна та вклав лезо в руку покидька. Огидне копирсання в кривавій масі, де перемішалися пальці, кров, метал… Схопив 9-міліметровий і відійшов, щоб оглянути труп. Сподівався, що всі повірять у суїцид — після трагедії із втечею пацієнта директор ЗПП міг вирішити накласти на себе руки. Насправді ж йому було байдуже. В’яр і його поплічники замнуть справу й простежать, щоб ніхто не розворушив не до кінця згаслий жар.

Пошукав пульт від камер спостереження у кишені мерця. Вийшов у коридор, навіть не глянувши на свого переможеного ворога. Був у зміненому стані, в якомусь божевільному трансі, але почувався легким і розпорошеним, здавалося, ніби він не йде, а летить.

Тепер головне — вибратися звідси й втекти ландами. Чудовий план для фінальних титрів.

146

Запах трав і солі, бузкова тінь великого дуба в кінці саду, приплив. Знову Бреа, за кілька місяців. Скрізь буяє весна. Пучки світла й шалені пахощі. Брат у шезлонгу: нарешті повністю одужав, до нього навіть повернувся голос. Третя пополудні. Лоїк приніс тацю з аюрведичним чаєм у керамічних чашках. Ерван скривився. Їхній сміх розсипався у сонячному промінні, й вони почали мовчки сьорбати напій.

Лоїк зміг безперешкодно втекти з Інституту Шарко. Навіть зайшов до своєї палати, щоб забрати одяг і паспорт, а по тому розчинився в пітьмі. Розслідування підтвердило суїцид Жана-Луї Ляссе, як він і сподівався. В’яр подбав про те, щоб зам’яти всю справу, а потім навідався до молодшого Морвана. Вони домовилися з півслова. Спокій в обмін на мовчання братів. Містер Бобо пішов так само швидко, як і прийшов, бо дуже квапився посісти місце Старого на площі Бово.

Меґґі померла 21 грудня 2012 року. Лоїк знову взяв на себе підготовку похорону. За згоди Ервана він поховав матір на Бреа, поряд із Ґреґуаром — кожен із них був нічним жахіттям іншого, то хай і далі разом додивляються свої сни. Вони залишили Ґаель, свою леді Д’Арбанвіль, у самоті на Монпарнасі, поки самі не приєднаються до неї під землею.

Лоїк так і не повернувся до «Firefly Capital». Клоуни, які гарували там, багато тижнів керували компанією без нього: нехай керують і далі. Він провів ці місяці, доглядаючи брата й потроху зближуючись із дітьми. Софія гідно поцінувала його зусилля та переглянула умови розлучення. Утім, вони ніколи не розглядали варіанту відновлення стосунків: Лоїк зліз із кокаїну, але не став ідеальним чоловіком. До того ж, йому важили тільки Міла й Лоренцо: він хотів зрозуміти їх, увійти до їхнього всесвіту й більше ніколи не нудитися біля них. У це він вкладав усю душу — не можна розпорошуватися на жінку. Коли він був не з дітьми, то займався спортом і читав настанови Діамантової колісниці.[153]

Він до найменших подробиць переповів Ерванові історію своєї останньої вилазки: старший відгукнувся схвально. Віднині передбачалося, що брати ділитимуть між собою силу і владу. Звідтоді вони більше не говорили про цю справу. Інколи неохоче говорили про Ґаель,

1 ... 166 167
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"